Дві серйозні проблеми. Що і хто заважає здобути перемогу Україні над путінською військовою гідрою

26 липня, 12:35
Ексклюзив НВ

Боротьба з путінською Росією — це як боротьба з міфічною Гідрою: відрубайте одну голову, а в неї є ще 15 інших, і поки ви зайняті боротьбою з ними, на місці відрізаної відростає нова

Багато хто рахує війну Росії проти України днями, я ж — місяцями. І ось 24 липня виповнилося рівно п’ять місяців відтоді, як кремлівський дурень почав свою повномасштабну агресію проти України.

Відео дня

Як завжди, обмовлюся, фанатам кремлівського дурня — в Росії та за її межами — прошу не турбуватися. Ваша СВО, розрахована на 3−14 днів, іде за планом. Цей текст ви можете не читати.

Для всіх інших: особливих поступів на основних напрямках за останній із гаком тиждень не було. Тому побудував поточний матеріал на відповідях на запитання, якими мене закидали останні кілька днів. Особливо на ті, які пов’язані з відвертим маренням, розповсюджуваних різними інстанціями у ЗМІ та соцмережах (в Україні та за кордоном).

Питання: Ходять чутки про те, що західні партнери мають намір поставити в Україну новітні винищувачі-бомбардувальники — типу Dassault Rafale, Eurofighter EF-2000 Typhon, SAAB Gripen та інші?

Усі ці оповідки — із галузі мрій. Україна може отримати вживані американські літаки, такі як Republic A-10A Thunderbolt II, можливо, навіть Lockheed-Martin F-16C Fighting Falcon. Але я сумніваюся, що будь-хто з європейських партнерів НАТО першим зважиться на такий крок.

І ось чому: просто зараз США мають свої причини, через які вони розглядають можливість постачання своїх винищувачів в Україну (головна з них — вигода: як тільки Україна отримає такі літаки, вона «прив’язана» до США на роки та десятиліття вперед, і повинна буде платити — так чи інакше — за відповідне навчання, запчастини, зброю й інші види підтримки).

Не лише США, а й європейські партнери по НАТО так і не усвідомили того, що путінські мародери потріпані настільки, що не можуть перемогти Україну, не кажучи вже про те, щоби становити серйозну конвенційну загрозу для членів НАТО в Європі. Тому всі вони досі налякані настільки, що наголошують на переозброєнні власних збройних сил (замість того, щоб відправити своє важке озброєння Україні, нехай вона закінчить те, що почав Путін).

Більше того, ні США, ні європейські партнери по НАТО не мають промислових потужностей, аби поставити які-небудь «нові» винищувачі Україні в найближчі, скажімо, 2−3 роки.

Немає уряду, «готового послабити власні збройні сили» відправкою чогось із того, що зараз на озброєнні (пам’ятаєте, наскільки неохоче Болгарія і Словаччина посилали свої старі МіГ-29 і Су-25), це означає: у кращому разі, і «просто зараз» максимум, що НАТО може — це поставити частину вживаних літаків — або А-10, або F-16, що зберігаються в таких місцях, як AMARC (Aircraft Maintenance And Regeneration Center — Центр технічного обслуговування та відновлення літаків — «цвинтар літаків») у США.

Років мені вже пристойно, тому добре пам’ятаю подібні чутки, що їх розпускали хорвати під час їхньої боротьби із сербською агресією ще 1991 року (особливо під час битви за Вуковар, але також і на початку 1992 року). На той час хорватська преса рясніла «заявами, прогнозами й аналізами результатів» постачання всіх можливих бойових літаків НАТО (таких як F-16, Dassault Mirage 2000… навіть BAe Harrier GR.Mk 7 згадано в одній зі статей, які, можливо, досі зберігаються у моєму архіві).

Мотиви таких «чуток» мені зрозумілі, але насправді це сприйняття бажаного за дійсне. Зверніть увагу: Хорватія не отримала літаків від НАТО ні тоді, ні в наступні десятиліття. А коли через 20 років Хорватія спробувала купити в Ізраїлю F-16, Трамп заблокував цю угоду. Лише минулого року Хорватія замовила у Франції винищувачі Rafale у рамах суто «комерційної» угоди… (до речі, постачання цих Rafale іще не почалося).

Натомість 1994 року Хорватія — таємно — купила близько 40 МіГ-21 в України. Разом із запасними частинами й озброєнням. Ці літаки брали участь у бойових діях під час остаточного звільнення окупованих сербами районів країни.

Менше з тим, це було ще у 1990-х роках, коли (Східна) Європа була наповнена старими радянськими озброєннями, і було відносно «легко» знайти багато таких літаків. Крім того, сербські війська в Хорватії були й так слабкими, тому ці МіГ-21 не змогли розвернутися там на повну. Минуло майже 30 років, настали інші часи.

Підсумок: якщо США не нададуть щось у межах цього квазі ленд-лізу, нічого стосовно літаків не відбудеться.

Питання: Руйнування Антонівського дорожнього біля Херсона стане кінцем окупації російською армією цієї області? Чи змусить росіян піти з цієї частини України?

Мені шкода тих, хто піддався таким ілюзіям.

Перше та найголовніше: думати, що можна змусити Путіна піти з Херсона (подібно до того, як убивши парочку його генералів, знищивши запаси боєприпасів, або кілька українських мостів) — нескінченно наївно. Боротьба з путінською Росією — це як боротьба з міфічною гідрою: відрубайте одну голову, а в неї є ще 15 інших, і поки ви зайняті боротьбою з ними, на місці відрізаної відростає нова…

Антонівський міст лише пошкоджений. Приблизно два десятки влучень. Проте споруда досить міцна, вона встояла. Імовірно, протягом останніх 4−5 днів українці продовжували завдавати ударів по низці інших автодорожніх мостів навколо Херсона. Наприклад, Дар'ївський міст через річку Інгулець, що з'єднує Херсон із Новою Каховкою. Шість точних влучень. Є там інші мости. І в них можуть поцілити.

Поки Антонівський залізничний міст діє, забудьте про відхід росіян із Херсона

Ох, чому ж досі так багато хто не розуміє (і я так часто це повторюю), по суті, російська логістична система — залізниці. Залізниці та поїзди, пані та панове: ось як рухаються постачання ЗС РФ. Чому? Бо коли росіяни воюють, вони воюють по-крупному: один товарний потяг може перевезти 5 тис. тонн вантажу. Тепер подумайте, скільки вантажівок потрібно, щоб зробити те саме… урахуйте розміри Російської Федерації. Зверніть увагу: навіть США та НАТО переміщують свої озброєння залізницями. Чому тоді росіяни мають возити все на вантажівках? Це робиться тільки на заключному етапі: коли вони роздають боєприпаси з передових складів бойовим підрозділам.

Принаймні побіжний погляд на будь-яку якісну карту України може миттєво показати: усе, що росіяни зробили за останні три місяці — це просунулися від наявних залізничних вузлів наявними залізничними лініями.

Тому: очікувати, що підрив одного дорожнього мосту тепер призведе до зміни статусу Херсонської області, ігноруючи при цьому найважливіший залізничний міст… ну, справді…

Замість того, щоб мріяти про підрив Антонівського автомобільного мосту та його наслідки, запитайте себе: хтось говорить про Антонівський залізничний міст? Ой, дійсно… ми зовсім забули про нього. А саме по ньому проходить безліч запасів для підрозділів ЗС РФ в Херсонській області! Поки Антонівський залізничний міст через Дніпро діє, забудьте про відхід росіян із Херсона.

Не тільки тому, що надто багато хто досі не розуміє систему логістики ЗС РФ, але й тому, що підірвати консольні мости, подібні до цього, неймовірно складно. Так, і «високоточним» боєприпасом теж: він має властивість «пролітати крізь конструкцію» — не завдаючи при цьому жодних пошкоджень. Якщо є якісь сумніви, запитайте ветеранів ВПС США про їхній досвід із мостом Лонг Б'єн у Північному В'єтнамі чи росіян, як вони підривали Розвідний міст у Затоці.

Зрештою, переривання поставок ЗС РФ — це не те, що закінчує війну «кількома» ударами. Насправді це процес, який ніколи не закінчується або, принаймні, повинен регулярно повторюватися. Означає: знищити «15, 20, 30 складів боєприпасів і 5 штабів» за один тиждень — це добре, але це також потрібно повторити і наступного тижня. Росіяни, звичайно, швидко перемістили їх десь в інше місце, а тим часом поповнили запаси (бо Антонівський залізничний міст діє), і тепер усі зусилля доводиться повторювати.

Це, простіше кажучи, спосіб ведення війни такого роду і чому такі зусилля не припиняються: треба повторювати знову і знову, особливо з огляду на таке. Досягнення цього — знищення стількох складів боєприпасів, штабу та кількох пошкоджених мостів навколо Херсона потребували так багато зусиль із боку малесеньких українських сил артилерії, у яких у руках опинилися М142, поставлені НАТО. Тим часом росіяни отримали можливість відремонтувати критично важливий залізничний міст на південь від Куп’янська, зруйнований майже місяць тому. В українців не вистачило HIMARS і далекобійних 155 мм гаубиць, аби хоча б завадити противнику відремонтувати такий важливий об'єкт і вивести з ладу всі мости біля Херсона. Результат: протягом кількох днів ЗС РФ можуть цілковитол поповнити свої сили. Тут ми згадуємо метафору боротьби з багатоголовою Гідрою.

Питання: Пов’язане з проблемою, описаною вище. В українців усе ще надто мало передових реактивних систем залпового вогню й артилерійських установок. Насправді, це не питання, а проблема, яку кілька українських знайомих попросили мене вирішити. Це тема найпотужнішої російської зброї за останні чотири місяці: комбінації БПЛА Орлан-10 і самохідних гаубиць МСТА-С калібру 152 мм.

Не чули про це? Ну, до певної міри: нічого дивного. Багато про це говорять лише в Україні. Уже близько двох місяців його обговорюють численні місцеві військові експерти. Але українською мовою. Тому, а потім через те, що це «погані новини», «недостатньо чіпляють», «надто технічні», та й узагалі «не сюжет» для західних ЗМІ, це питання цілковито ігнороване на Заході.

Безперечно, усі можливі експерти пояснюватимуть вам, як на полях битв цієї війни домінує російська артилерія. Ніхто не має наміру розповідати подробиці, за рахунок чого вона домінує.

Факт: Відтоді, як ЗС РФ пішли з півночі України та зосередилися на Донбасі та Херсоні, а також, оскільки вони ходять у лобові атаки, росіяни задіюють велику кількість БПЛА Орлан-10 для розвідки. Своєю чергою, вони пов’язані зі своєю артилерією за допомогою так званої «автоматичної системи тактичного управління». Останній, що отримав назву USS TZ, по суті дуже схожий на український ПТРК Кропива.

Справа в тому, що, на відміну від перших двох-трьох місяців війни, росіяни тим часом «клепають» безпілотники Орлан-10 у величезних кількостях. Їх виробляють із комерційних частин, які легко отримати від Заходу та Китаю. Вони розміщують їх у великих концентраціях над відносно обмеженими бойовими зонами, аби засікти, зокрема, українську артилерію.

Це виливається у дві серйозні проблеми для українців.

По-перше, вони фактично не мають засобів протидії Орланам-10. Звичайно, переносні ЗРК — Martlet, Stinger або Стріла — ефективні, але їх просто не вистачає. Легкі зенітні установки мають дуже малу дальність (в основному Орлани-10 літають вище досяжної висоти 1000−1500 метрів), та й мало їх.

По-друге, у росіян не тільки багато Орланів-10, але ще більше гаубиць МСТА-С, а потім щонайменше стільки ж реактивних систем залпового вогню БМ-27 Ураган і БМ-30 Смерч. Ця комбінація настільки погіршує ситуацію, що в середньому українська артилерійська група має близько хвилини, а точніше від 46 до 60 секунд, із моменту, коли вона вивозить на позицію свою буксирувану гаубицю М777 (Три сокири) або самохідну установку Caesar чи Krab, або М109, і стріляє першим снарядом, поки противник не дасть відповіді. Можливо, російська артилерія не відрізняється особливою точністю, але вона стріляє такою кількістю снарядів, що принаймні один із них кудись та й поцілить. І таке трапляється надто часто.

Зверніть увагу: мало того, що українці не мають засобів протидіяти цій комбінації, їх немає і в НАТО. Звичайно, НАТО спробує протистояти за допомогою систем радіоелектронної боротьби, «антидронова рушниця» тощо, але цього буде просто недостатньо — через величезну кількість Орланів-10 і російські гармати.

Цю проблему слід терміново вирішувати. Мало того, що українцям потрібно багато артилерії та багато систем радіоелектронної боротьби, але й усьому НАТО потрібно закрити бодай питання з Орлан-10. Оскільки я маю сумнів, що хтось зможе прилаштувати зенітну установку калібру 57−60 мм ( бо це забезпечить дальність, достатню для боротьби з Орланами, що летять на висоті 2−3 км) на платформу розміром із Toyota Hilux (тому що для боротьби з Орланом-10 потрібна платформа, яка може рухатися з великою швидкістю, а гармата калібру 57−60 мм занадто велика і важка) — найближчим часом, і то в скільки завгодно достатній кількості… це означає, що не тільки українцям, але й усьому Заходу потрібне інше рішення і негайно.

Питання: Іспанія збирається поставити Україні 10 танків Leopard 2A 4. Оснащені гладкоствольною 120-мм гарматою Rheinmetall, ці танки змінять співвідношення сил на полі бою та дозволять українцям вести великі контрнаступи.

О боже… Якщо чесно, то я вже припинив звертати увагу на всі ці розмови на користь бідних канцелярії Шольца щодо надсилання будь-якого важкого озброєння в Україну. Це дійшло такого абсурдного рівня, що скаржитися безглуздо. Тож нагадаю: ідея з постачанням Іспанією Leopard 2 в Україну, для чого, мабуть, потрібен дозвіл Німеччини, не нова. Принаймні я пам’ятаю, що чув про це ще на початку червня. Спочатку говорили про 40, а зараз, наприкінці липня (тобто два місяці, за які нічого не відбулося) кількість знизилася до 10… Десять Leopard застарілого підваріанту, що зберігаються більше 10 років, потребують капітального ремонту, перш ніж комусь прийде в голову використовувати їх хоча б для навчання.

Звичайно, гармата Rheinmetall «дуже хороша», де-факто це стандарт НАТО, тобто встановлена майже на всіх танках НАТО, зокрема на американських M1 Abrams. Але сам собою калібр — нічого особливого: у всіх російських і українських Т-72, Т-80 і Т-90 гармати калібру 125 мм. Насамперед, лише досвід поставки Польщею понад сто Т-72М1 у квітні мав дати хоч комусь урок. Так, вони прибули швидко та дозволили українцям переозброїти кілька своїх бригад. Проте вже десятки з них уже виведено з ладу. Ні: не «оскільки вони російської розробки й, отже, сміття», а тому, що їх занадто мало, вони не підтримувані достатньою кількістю артилерії і не підтримувані системою ППО, здатною боротися з російськими БПЛА Орлан-10.

Тому що США та НАТО наполегливо не спроможні систематично переозброювати Україну.

Тут повертаємося до тієї ж старої історії, яка переслідує партнерів України на Заході: поки що політики (й олігархи, що їх підкуповують) «щось роблять», не замислюючись про те, що саме вони роблять, і щоб їхні дії мали сенс у довгостроковій перспективі, у цій війні не відбудеться жодних фундаментальних змін. Це справедливо настільки, що я не можу зрозуміти, яким ідіотом має бути людина, яка думає, що Україна може як би «виграти війну» з «допомогою» пересипаних нафталіном «12 M142, 10 Leopard 2, 14 M113 і 5 Stormers».

Крім того, такий безсистемний стиль постачання зброї штибу «ми повинні щось зробити» створює для українців кошмар із логістикою та технічним обслуговуванням. Тільки уявіть, що вам потрібно обслуговувати й експлуатувати понад 20 різних типів автомобілів — у «польових умовах» — на відстані понад 2 тис. км від джерел запчастин… А кожна така машина важить від 20 до 60 тонн!

Або уявіть, що «20 танків і БМП» вбивається в Україні за день. Україні потрібно як мінімум два десятки мобільних комплексних (суб)систем ППО (щоб вона могла захистити не тільки міста, а й стратегічно важливі об'єкти, плюс великі концентрації військ), плюс «парк» із більш ніж 200 РЗСО, плюс парк із тисячі основних бойових танків, плюс, плюс, плюс…

Решта — «добре» і «допомога українцям», безперечно. Але загалом погоди не робить.

Переклад НВ

Текст опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на medium.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X