Загравання з Росією. Що роблять Меркель та Макрон?

29 червня 2021, 09:50

Виступаючи в бундестазі, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що ЄС повинен шукати «безпосереднього контакту» з Росією. Що змінилося?

Аудіоверсія колонки

Щойно ми стали свідками огидного акту зради двох провідних держав Європейського Союзу — Німеччини та Франції. Їх ганебні одинадцятигодинні намагання проштовхнути на саміті Європейської Ради в Брюсселі пропозицію розпочати прямі переговори ЄС з Росією шокували їхніх партнерів по ЄС і сповнили рішучості протистояти цьому прояву нетактовної зарозумілості та політичному зухвальству.

Відео дня

Повідомлялося, що Німеччину та Францію підтримували лідери Австрії, Італії, Болгарії та, як не дивно, Данії. На щастя, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Нідерланди та інші держави висловили своє обурення і заблокували цю несподівану «ініціативу», яка могла б цілком підірвати підхід Заходу до агресивної Росії. Це зіграло б на руку президенту Росії Володимиру Путіну, який припускає, що через слабкості та розбіжності на Заході він може уникнути відповідальності за свою неадекватну поведінку, а його країна сприйматиметься як провідна держава на її власних викривлених умовах.

І це сталося протягом тижня, на якому відзначалась 80-та річниця нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз у 1941 році. Він продемонстрував, що Берлін знову висловлює каяття, а Москва зайнята переглядом історії, уникаючи визнавати те, що Сталін і Гітлер були союзниками протягом перших двох років Другої світової війни, і наполягаючи на тому, що Червона Армія принесла свободу, а не поневолення більшості країн східної Європи.

Замирення та змова з тиранами та агресорами, до яких це призвело, проігнорувались. Проте це була нагода для Німеччини та Франції, які зіткнулися з агресивним ревізіонізмом Путіна та відкритою ворожістю до всього, що представляє собою демократичний світ, продемонструвати свою беззаперечну прихильність до його єдності та спільних цілей.

Виступаючи в четвер в бундестазі, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що ЄС повинен шукати «безпосереднього контакту» з Росією так само, як це робив президент Байден. «Недостатньо, коли президент США Джо Байден розмовляє з російським президентом, — сказала вона німецьким депутатам. — Я вітаю це, але ЄС також повинен створити формати для діалогів. Інакше ми не зможемо вирішити конфлікти».

Що? Ми чуємо це від Меркель та Макрона? Франція та Німеччина протягом семи років «розмовляли» з Росією у форматі «Нормандської четвірки» з тим, щоб закінчити війну Росії проти України на Донбасі. Вони утримали США та ЄС від процесу «миротворчої діяльності» і уявили себе ексклюзивними посередниками.

І який ефект це дало? Кілька непродуктивних зустрічей на вищому рівні та тиск на Україну, щоб вона виконувала мінські «домовленості» та «формули Штайнмаєра», перероблені за московським рецептом.

Заграючи з Путіним, Берлін та Париж фактично підтримали тліючу війну на сході України, під час якої населення було етнічно очищене, і розповсюджено сотні тисяч російських паспортів. Про які Мінські угоди (на дотриманні яких вони разом з Москвою досі наполягають) може йти мова у цих значно змінених умовах?

Замість того, щоб бути твердими і покарати Росію за її агресію, Берлін та Франція демонструють відвертий конфлікт інтересів, незважаючи на спротив їхніх партнерів співпрацюючи з Росією у проекті «Північний потік-2» та інших бізнесових проектах.

У своєму останньому непристойному флірті з Путіним вони були готові зрадити не лише Україну, але й інших європейських партнерів, США, Велику сімку і НАТО, на недавніх самітах яких були підтверджені спільні стратегічні позиції, а Берлін і Париж робили вигляд, що вони повністю у ділі разом з усіма.

Незрозуміло, чому раптом Меркель, до якої негайно доєднався Макрон, навіть не попіклувавшись про те, щоб проконсультуватися зі своїми партнерами, вирішила впроваджувати ідею прямих переговорів з Росією, попри те, що питання посилення санкції ЄС проти неї (а також репресивної васальної до Москви лукашенківської Білорусі) були на порядку денному.

Це було не тільки образою для інших членів ЄС, особливо країн Східної Європи, які не мають ілюзій щодо того, що представляє собою Росія Путіна, а також і підірвало спроби президента Байдена відновити єдність Заходу і провести спільну лінію спротиву силам авторитаризму.

Це також виглядало особливо підступно в той час, коли на різкому контрасті екіпаж британського есмінця мужньо нагадав Росії, що вона є агресором. Що окупація нею Криму та водного простору навколо нього не визнається міжнародним співтовариством, яке поважає міжнародне право. Що вона не може безкарно продовжувати свою тактику булінгу та втручання у справи інших країн.

Тим часом Берлін все ще відмовляється продавати оборонну зброю Україні, побоюючись розгнівати Путіна. Втім жодних сумнівів щодо продажу зброї в гарячі точки на Близькому Сході у ФРН немає.

Очевидно, що ця хитра німецько-французька пропозиція не проскочила невинно в останню хвилину. Чи стоїть за цим бажання надіслати сигнал Вашингтону, що вони вважають, буцімто вся Європа — але насправді переважно Берлін та Париж — не хоче, аби США відновили себе у якості провідної сили демократичного світу і тим заважали розвивати їх новоспечену ідею Європейської «стратегічної автономії».

Якщо так, то чи готові вони відповідати за свої слова і взяти на себе більш суттєву частку політичних та фінансових витрат на захист Європи та демократичного світу загалом засобами НАТО та відповідних міжнародних інституцій? Наприклад, оновити неефективну ОБСЄ, просуваючи нову конференцію Схід-Захід для перегляду правил гри та «червоних ліній»?

Але без трансатлантичних партнерів ЄС — НАТО та G7 — наскільки серйозними можна вважати очікування Берліна та Парижа, що Москва це сприйме? Чи вони забули прикре фіаско, яке ми спостерігали нещодавно, коли ЄС намагався говорити безпосередньо з Росією? Це було в лютому, коли російський міністр закордонних справ Сергій Лавров публічно принизив головного дипломата ЄС Джозефа Боррелля.

Отже, незрозуміло, якими є мотиви Меркель у ці останні тижні її 16-річного перебування на посаді канцлера Німеччини. Можливо це передвиборчий трюк для збільшення шансів її партії «Християнсько-демократичний союз» (ХДС) на парламентських виборах, які відбудуться у вересні. Можливо бажання разом з Макроном і Путіним бути номінованими на Нобелівську премію миру? Або, можливо, вона розраховує на пропозицію Путіна приєднатися до свого попередника Герхарда Шредера в правлінні російського енергетичного гіганта «Газпрому»?

В свою чергу Макрон стикається з серйозними внутрішніми проблемами та виборами в квітні наступного року. Можливо він та Меркель намагаються запевнити своїх виборців, що бізнес та процвітання вищі за будь-яку політику та принципи?

Але, як ми знаємо, німецько-французька пропозиція була заблокована, а лідери Німеччини та Франції принижені та поставлені на своє місце. І це хороша новина, оскільки з виходом Великобританії з ЄС після Brexit внутрішній баланс сил та впливу в ЄС був порушений, і Меркель та Макрон поводяться так, ніби Європа стосується лише них.

Отже, це була своєчасна перемога східноєвропейського контингенту ЄС, і, подобається це комусь чи ні, він стає силою, з якою слід рахуватися. І це також добре для України, як і одностайне рішення ЄС продовжити санкції проти Росії.

Також позитивним є те, що ЄС нарешті застосував серйозні санкції проти офіційного Мінська. Роблячи це, ЄС фактично визнав, що Білорусь потрапляє до «європейської» сфери інтересів. Це, а ще спокуслива морква фінансової допомоги майбутній демократичній Білорусі, схоже, показує, що реконфігурація сходу Європи вдало просувається, і що Європа фактично закінчується на кордонах України та Білорусі, а за їх межами — Євразія.

Правда, Меркель все ж може заявити про своєрідну перемогу, оскільки в рішеннях саміту ЄС, що стосуються Росії, немає жодної згадки про суперечливий проект «Північний потік-2», який також зустрів сильний спротив у ЄС. Але Вашингтон продовжує висловлювати свої заперечення проти цього проекту.

Наступного місяця Меркель та Зеленського запрошують відвідати Вашингтон, a перед тим Зеленський буде гостем німецького канцлера в Берліні. Побачимо який вплив матимуть ці події, та які уроки з цього зможе винести Путін.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X