Путін хоче миру? На що останнім часом активно натякає Кремль

25 січня, 11:15

Нещодавні дії РФ залишають відкритим питання про те, чи справді вона хоче миру

25 грудня NPR повідомило, що президент Росії Володимир Путін заявив: «Росія готова до переговорів про припинення війни в Україні…». Побічно посилаючись на Україну, він наголосив, що це не Росія не хоче миру, а «це вони».

Відео дня

Україна хотіла і готова була розпочати мирні переговори від початку війни, але не на умовах Росії. Однак недавні дії РФ залишають відкритим питання про те, чи справді вона хоче миру. Натяки Путіна на те, що він відкритий для мирних переговорів, може бути з його боку черговою «битвою з тінню» та просто ще одним гамбітом, спрямованим на ослаблення рішучості України.

Раніше Москва активізувала свої зусилля зі знищення цивільної інфраструктури в Україні, намагаючись змусити здатися ворога. За даними сайту War News 24/7, унаслідок ракетних ударів 30% будинків у Києві залишилися без електрики. War News 24/7 також повідомляє, що 31 грудня росіяни вразили різні цілі в Україні чотирма сотнями балістичних ракет малої та середньої дальності. Проте Україна залишається неупокореною.

Ракетний обстріл явно був відповіддю на два українські ракетні удари, унаслідок яких за один день загинули сотні російських солдатів у Макіївці, і ще за один удар, який уразив російську військову базу. Ці дії були або мали стати чітким попередженням Путіну про те, що здатність України завдавати ударів углиб російської території зростає. Якщо Україна продовжить успішно завдавати подібних великомасштабних ударів і збільшить їхню кількість, то перспектива поразки для Росії стане цілком реальною. Більше того, російське населення не потерпить падіння українських ракет на російські міста і вимагатиме від Путіна знайти спосіб їх зупинити.

Якщо не брати до уваги застосування ядерної зброї, можливості Путіна стримувати атаки обмежені.

Якщо не брати до уваги застосування ядерної зброї, можливості Путіна стримувати такі атаки обмежені, оскільки російська військова промисловість не має можливості виробляти балістичні ракети малої та середньої дальності у великих кількостях. Причина і в санкціях, і в загальних проблемах із ланцюжками поставок, що стосуються всієї земної кулі. Можливо, він розуміє всю серйозність українських ударів по території Росії, їхні потенційні політичні наслідки і серйозно задумався над ідеєю переговорів про мирну угоду, і з цим пов’язаний увесь цей галас, який він підняв із приводу мирних переговорів.

Або, можливо, на нього вплинула заява США про передачу Україні зенітно-ракетних комплексів Patriot. Після такого повідомлення Путін, можливо, натякнув на мирну угоду, сподіваючись випередити в часі рішення США, щоб він зміг завдати ще кількох ракетних ударів по Україні, перш ніж можливість зробити це зникне. Водночас ця заява, як не дивно, спонукала його випустити шквал нових ядерних погроз, аби відмовити американців від подальших дій. Якщо їх розгорнуть у достатній кількості, ракети Patriot послаблять, якщо не цілковито припинять майбутні повітряні удари по Україні. Стратегічний ефект від їхнього розгортання був би суттєвим і наблизив би Україну ще на один крок до перемоги у війні.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Крім ракетних ударів у відповідь, тривають бої за Бахмут, обидві сторони зайшли в глухий кут і зазнають великих утрат. Якби Путін серйозно ставився до миру, він би принаймні зробив кілька недвозначних жестів, аби довести свою щирість, надавши наказ піти з цих оспорюваних регіонів і припинити бомбардувати українські міста.

Припустимо на час, що він нарешті схаменувся і зрозумів, що війну в Україні неможливо виграти, а мирне врегулювання — єдиний вихід із трясовини, що все більше поглиблюється. Йому доведеться зіткнутися з неприємним фактом, що реальна політика може бути суворою та вимогливою пані.

Як виглядатиме мирна угода? Як мінімум, Путін вимагатиме, щоб Луганська та Донецька області, що відкололися, були визнані «окремими державами» і була виділена певна територія, наскільки це необхідно для створення географічного зв’язку з Росією. Він також зажадав би гарантій безпеки для молодих «республік». Україна відповіла б на його вимоги, заявивши, що Луганська та Донецька «республіки» нелегітимні, оскільки референдуми, які проводилися там, були нечесними — їхні результати сфальшовані для досягнення заздалегідь визначеного проросійського «пронезалежного» результату.

Путін також вимагатиме, щоб Росії було надано безпечний сухопутний коридор до Кримського півострова, щоб вона могла безперешкодно дістатися своєї стратегічно важливої військово-морської бази, розташованої в портовому місті Севастополь. Крім того, він хотів би, щоб Крим був офіційно оголошений російською територією, оскільки більшість його населення — етнічні росіяни. Хоча півострів окупований Росією з 2014 року, він залишається юридично частиною України та міжнародно невизнаною, але автономною республікою. Росія вважає, що вона має історично підтверджені претензії на територію, які датуються 1783 роком, коли її анексувала Катерина Велика. Якби сухопутний міст став частиною Росії, по всій території можна було б розмістити військові бази, щоб запобігти спробам України захопити Крим у майбутньому.

Передача Росії потенційних Донецької та Луганської областей разом із наданням сухопутного мосту до Кримського півострову не буде для України прийнятною пропозицією, тому що Путін піде з тим, чого він завжди хотів: якщо не з усією Україною, то хоча б із великим шматком території, яка спочатку йому не належала.

Навіть якщо йому не вдасться виграти війну, переговори про мирну угоду, яка задовольнить деякі, якщо не всі його вимоги, дадуть йому змогу заявити про часткову перемогу, зберегти обличчя та зробити вдалий пропагандистський хід, який сподобається російській аудиторії. Залишення цих регіонів під контролем Росії здається йому запасним варіантом, але чи будуть вони червоною лінією, що не підлягають обговоренню питаннями? Україною ж вони ніколи не будуть прийняті як попередня умова для продовження мирних переговорів.

Україна цілком справедливо зажадала б від Москви виплати військових репарацій. Як цю умову виконуватимуть — велике питання. Більше того, ураховуючи вплив санкцій, зокрема торгових ембарго, що тривають, неясно, чи зможе Росія виплатити репарації.

Санкції можна було б залишити чинними і лише поступово послаблювати чи скасовувати їх, аби гарантувати, що Росія заплатить. Проте проблема використання санкцій за інструмент примусу полягає в тому, що протягом усієї війни вони, мабуть, відносно мало вплинули на здатність Росії діяти.

Очевидно, що Росія не хотіла б, щоб у мирних переговорах брала участь якась країна НАТО (або пронатівська країна), особливо США чи Велика Британія. Вона наполягатиме на тому, щоб переговори відбувалися у нейтральній країні.

Україна також може висунути додаткову, але важливу вимогу, яка не підлягає обговоренню, — аби Путін і його генерали постали перед судом за воєнні злочини, а у разі визнання їх винними — отримали б довічне ув’язнення. Проблема з притягненням Путіна та його генералів до прямої відповідальності за розв’язання війни полягає в тому, що вони не стануть добровільно здаватися, щоб постати перед міжнародним судом. Звісно, така відмова призвела б до повної зупинки мирних переговорів і повернення наявного статус-кво. У будь-якому разі ні НАТО, ні Організація Об'єднаних Націй, ні будь-який інший міжнародний правоохоронний орган не мають повноважень заарештовувати та судити їх.

Найкраще, на що ми можемо сподіватися, це те, що Путін погодиться вивести свої війська з України і виплатить деякі військові репарації в обмін на безпечний доступ до Кримського півострова. Як це можна гарантувати, незрозуміло. Україна та Росія мають домовитися про спільний ремонт мосту через Керченську протоку до Криму, щоб дозволити доступ Росії на півострів без необхідності транзиту через Україну.

Росія також може попросити Україну дозволити Донецькій і Луганській областям вести переговори про відділення за умови, що вона дасть гарантії, що не втручатиметься в жодні референдуми. Звичайно, очікується, що Україна виведе свої військові та воєнізовані формування з цих регіонів, аби забезпечити проведення референдуму відповідно до плану.

Якщо передбачувані мирні переговори зазнають невдачі, війна триватиме доти, доки один або обидва комбатанти не вичерпають своїх можливостей для того, щоб продовжувати військові дії або не зазнають великої поразки, яка унеможливить продовження війни. Існує також значний ризик, що війна може вийти за межі Росії чи України.

Переклад NV

Опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на substack.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Показати ще новини
Радіо NV
X