Прощавай, демократія. Як США руйнують Близький Схід

18 січня, 20:13
1328
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Адміністрація Трампа не просто ігнорує нинішню ескалацію напруженості в усьому регіоні – вона її активно підтримує

Час від часу той чи інший американський політичний лідер приїздить до Каїру, щоб виступити з промовою про політичні завдання Америки на вічно проблемному Близькому Сході. Наприклад, в червні 2005 року Кондоліза Райс, яка обіймала тоді посаду держсекретаря, викликала бурю своєї промовою, у якій рішуче включила до порядку денного завдання просування свободи і демократії.

«Протягом 60 років, – відзначала Райс, – Сполучені Штати прагнули до стабільності за рахунок демократії в цьому регіоні..., і ми не досягли ні того, ні іншого. Тепер ми обираємо інший курс. Ми починаємо підтримувати демократичні сподівання всіх народів». Тим же, хто хотів би звинуватити США в нав'язуванні демократії регіону, вона відповіла так: «Насправді все навпаки. Демократія ніколи не нав'язується. Це тиранію треба нав'язувати».

Чи треба говорити, що деякі регіональні лідери відчули себе вочевидь некомфортно після цієї промови, особливо якщо врахувати, що вона була виголошена лише через два роки після вторгнення США до Іраку. Втім, Райс спиралася також на ідеї, викладені в доповіді 2002 року «Про людський розвиток в арабських країнах», у якому підкреслювалися убогі умови в регіоні та наводилися переконливі аргументи на користь довгострокових структурних реформ.

З європейської точки зору, все це вкрай тривожно

Чотири роки по тому настала черга щойно обраного президента Барака Обами вирушити до Каїру. У своїй промові Обама не став акцентувати увагу на просуванні демократії та наголосив на необхідності встановлення більш гармонійних відносин між США і всім мусульманським світом, одночасно закликавши до врегулювання регіональних конфліктів.

Щодо ізраїльсько-палестинського питання, якщо в промові Райс підтримувалася «концепція двох демократичних держав, що живуть пліч-о-пліч у мирі та безпеці», то Обама пішов далі, назвавши ситуацію з палестинцями «неприпустимою» і жорстко розкритикував поселенську діяльність Ізраїлю.

На думку Обами, неврегульований ізраїльсько-палестинський конфлікт був другою найважливішою загрозою в регіоні після «збройного екстремізму». Далі йшла ядерна програма Ірану і загроза регіональної гонки озброєнь, а потім слідували відсутність демократії, нестача релігійних свобод і слабкість економічного розвитку. Обама малював картину «світу, в якому ізраїльтяни і палестинці безпечно живуть у власних державах..., а права всіх дітей Божих поважаються».

Але нічого цього не сталося. Незважаючи на інтенсивні дипломатичні зусилля держсекретаря Джона Керрі в період другого президентського терміну Обами, мирного врегулювання досягти не вдалося. У своїй прощальній промові в грудні 2016 року Керрі прямо поклав провину за це на прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху.

Можна сперечатися про те, чи зіграли слова Райс або Обами якусь роль в Арабській весні 2011 року, яка почалася в Тунісі й отримала свій символічний дім на площі Тахрір у Каїрі. Однак очевидно, що люди, які вийшли на вулиці щоб вимагати демократії і представницького правління, дійсно сподівалися на краще майбутнє. І знову цього не сталося. Майже в усіх країнах, де люди мобілізувалися і вимагали політичних і економічних реформ, результатом стали контрреволюції, репресії, а у випадку з Сирією – громадянська війна.

Обама не зумів запобігти катастрофі в Сирії. Але дотримуючись своїх заявлених раніше пріоритетів, він дійсно допоміг запобігти початку руйнівної загальнорегіональної війни, уклавши в 2015 році ядерну угоду з Іраном. Це, в свою чергу, відкрило можливість для подальшої взаємодії з Іраном за всіма іншима проблемними питаннями, включаючи права людини.

У січні цього року держсекретар США Майк Помпео з'їздив до Каїра, щоб виступити з власною промовою. І він чітко дав зрозуміти, що підходи адміністрації Трампа до регіону має різкий розрив з підходами попередніх адміністрацій.

Помпео почав з критики Обами за те, що той засновував свою стратегію на «фундаментальному нерозумінні» історії. Потім він проголосив, що американська політика відтепер буде зосереджена виключно на знищенні двох видів зла на Близькому Сході – «радикального ісламу» і «іранської хвилі регіонального руйнування і глобальних кампаній терору».

Зникли будь-які розмови про демократію і реформи. З питання про мир між Ізраїлем і Палестиною Помпео обмежився згадкою контрпродуктивного рішення Трампа перенести посольство США до Єрусалиму. У цій промові нічого не було сказано про подолання розбіжностей, наведенні мостів і відкриття регіону заради економічного розвитку, зате в ній було безліч непрямих похвал диктаторам, які зуміли забезпечити стабільність. Тим самим підходи Америки до регіону здійснили повний розворот: Помпео обрав абсолютно ту саму провальну політику, яку в 2005 році відкинула Райс.

З ключового питання Ірану, як з'ясувалося з цієї промови, політикою адміністрації буде безплідна конфронтація заради конфронтації. Іран, як стверджує Помпео, є джерелом усіх проблем у регіоні. Без глибоких політичних змін у цій країні, оголосив він, «народи Близького Сходу ніколи не будуть жити в безпеці, ніколи не досягнуть економічної стабільності і не реалізують свої сподівання».

Це нонсенс. Іранський режим ніяк не пов'язаний з жорстокими репресіями в Єгипті, серйозними структурними проблемами в Саудівській Аравії або ізраїльсько-палестинським глухим кутом. Крім того, Іран є заклятим ворогом Ісламської держави (ІГІЛ) і надавав ресурси для боротьби з нею.

Якщо підсумувати, доктрина Помпео, мабуть, зводиться до необмеженої конфронтації з Іраном, потужної підтримки стабільних авторитарних режимів, ігнорування палестинського питання і повної відсутності інтересу до представницького правління і реформ. Адміністрація Трампа не просто ігнорує нинішню ескалацію напруженості в усьому регіоні – вона її активно підтримує.

З європейської точки зору, все це вкрай тривожно. Конфлікти на Близькому Сході мають далекосяжні наслідки для нашої власної безпеки і стабільності. В умовах відсутності американського лідерства Європа потребує власної політики, націленої на збереження ядерної угоди з Іраном і сприяння врегулюванню за принципом двох держав в ізраїльсько-палестинському конфлікті. За цими двома пунктами Євросоюз виступає чітко і відкрито. Але йому необхідно трансформувати ці пріоритети у всеосяжну концепцію реформ і примирення для всього регіону.

На відміну від промов Райс і Обами, виступ Помпео навряд чи надихне когось за межами вузького кола регіональних авторитарних лідерів. Оскільки США відмовилися від морального лідерства, для Європи прийшов час показати тим, хто жадає демократії та реформ, що вони не на самоті.

Переклад НВ

Нове Bремя володіє ексклюзивним правом на публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2018.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Геополітика

Вчора, 19:09

article_img
Поставити на місце Росію, яка готується до нападу на Україну: головне з виступу Порошенка на Генасамблеї ООН
Події

Сьогодні, 08:40

article_img
Подолання бідності. Як працюватиме державний онлайн-реєстр вакансій
Культура

Вчора, 21:10

article_img
Мексиканське щастя. Чому драма Куарона претендує на головні Оскари