Дезінфектори розуму: чому журналістика досі важлива

21 жовтня 2020, 16:05

Факти, можливо, нудні і нецікаві в наш час хайпів і сенсацій, але саме вони нас рятують

Колонка опублікована в рамках інформаційної кампанії #цінаслова, яку реалізовують Премія імені Георгія Ґонґадзе та Львівський Медіафорум

У німецькій літературі часів Ґете популярний був образ вкритої покривалом богині-матері Ізиди. Герої тих німецьких поетів мали дістатися до храму богині та зняти з неї покривало, аби побачити істину. Для декого істина, яку вони під ним бачили, була надто жахливою і страшною — і вони помирали. Дехто, навпаки, ставав мудрецем.

Відео дня

Відтоді, однак, людство пройшло довгий шлях. Сьогодні мало хто вірить в одну й неподільну істину. «У кожного своя правда», — популярне нині кліше. Ізида вибухнула — і розлетілася на безліч маленьких шматочків, часто незрозумілих один для одного.

Так, ми живемо в часи запаморочливої множинності. «Правд» та «істин» і справді багато.

Але хоч «істин» багато, «істинність» — одна. Те, що робить кожну правду правдою — одне й те саме. Те, що відрізняє конкретну правду від конкретної брехні, кориться одним і тим самим законам. І інструменти відрізнення правди від брехні одні на всіх. Це знали ще древні філософи, наприклад, Платон.

Дехто з вас, можливо, дивився фільм «Ціна правди» Аґнєшки Голланд. Про валлійського журналіста Ґарета Джонса, який не боявся говорити світові про Голодомор в Україні. І про інших журналістів, наприклад, сумнозвісного Волтера Дюранті з The New York Times, для якого дружба зі Сталіним важила значно більше, ніж правда про мільйони вбитих в Україні селян.

Зараз правду про таку жахливу трагедію було би значно складніше приховати. Бо сьогодні ми маємо нечувані інструменти перевірки фактів, нечуваний доступ до джерел, нечуваний доступ до свідків подій. Ніхто й ніколи в історії людства не мав такого захисту від ілюзії. Проблема тільки в тому, що ми ним належним чином не користуємося.

Істина валяється під ногами — саме тому стільки сил кинуто на те, щоб ми її не помітили

«Після» правди нічого не прийшло: ми просто збожеволіли від множинності правд. Правда нікуди не сховалася: її надто багато і вона надто доступна. Але саме тому стільки зусиль витрачається на те, щоб цю правду приховати. Людство має таку безпрецедентну вразливість перед брехнею саме тому, що воно має безпрецедентний доступ до фактів. Істина валяється під ногами — саме тому стільки сил кинуто на те, щоб ми її не помітили. Сучасна пропаганда — це передусім феноменальні зусилля, кинуті для того, щоб ми заплющили очі.

Гаразд, скажете ви, але через ті самі технології, інструменти і «скіли», якими ми можемо перевірити інформацію, нас можуть швидко обдурити.

Саме так. Бо технології - це завжди одночасно ліки та отрута. Те, що давні греки називали pharmakon. Інструменти, завдяки яким ми можемо так ефективно перевіряти інформацію, стають інструментами поширення фейків. Нечуваний доступ до свідків подій відкриває також доступ до несправжніх свідків подій. Нечуваний доступ до джерел відкриває також доступ до несправжніх джерел.

Однак винні не технології, а те, як ми їх використовуємо. Винні наші наміри, наша мотивація і наші принципи. Бо за кожною технологічною проблемою стоїть проблема етична. Для чого ти хочеш використати океан можливостей, які тобі дає інтернет — для того, щоб приростити знання, емпатію, солідарність? Чи для того, щоб приростити оману, ненависть та роз'єднання? Для чого ти використовуєш автоматизових ботів — щоб спростити доступ до інформації? Чи для того, щоб спростити доступ до ненависті?

Ми можемо скільки завгодно говорити про те, що класична журналістика вмерла, що далі буде щось інше, що прийшов час соцмереж, отже повернувся час чуток, опіній та безвідповідальних суджень. Але залишається ключовим запитання: хто з людських професій матиме мотивацію відрізняти правду від брехні? Хто має цю мотивацію у своїх посадових обов’язках? Чия місія полягатиме в одному, тільки в одному: зняти покривало з Ізиди, відрізнити те, що відбувається, від того, що не відбувається? Кому, зрештою, саме за це платять гроші?

Звісно, цю мотивацію можуть мати митці, урядовці, громадські активісти. Зрештою, це проста людська чеснота — не брехати і шукати правди. Але всі вони мусять спиратися на армію (так-так, армію) людей, в чиїх посадових обов’язках записано: відрізнити правду від брехні. Бути рятівниками нас від вірусів неправдивої інформації. Бути дезінфекторами розуму.

Бо одне з головних надбань демократії - «свобода вираження поглядів», freedom of expression, freedom of opinion — можливе тільки на фундаменті фактів. Ганна Арендт мала рацію: неможлива свобода думки в умовах, коли ти не маєш доступу до фактів: вона є свободою ілюзій. Ти не можеш мати вільну думку (opinion), якщо ти не маєш перевіреної інформації. Яка різниця, чия думка з двох протилежних прогресивніша, цікавіша, естетичніша, якщо обидві вони брехливі?

Тому факти мають значення. І журналістика, яка має давати відповідь на питання, що відбувається насправді, має значення. Факти, можливо, нудні і нецікаві в наш час хайпів і сенсацій, але саме вони нас рятують. Пандемія це добре підтверджує: тебе може порятувати правдивий діагноз, науково доведений протокол та перевірені ліки. Усе це може існувати тільки в світі, який спирається на факти.

Факти нудні, але нудна наша система травлення. Нудна робота серця. Нудний ритм стискання та розтискання легень. Нудна таблиця множення. Нудна сила ґравітації.

Усі вони нудні, так. Але без цієї нудності ми помремо.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X