До чого готується Японія і навіщо озброюється
У грудні прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда оголосив про амбітне розширення військового потенціалу Японії з часів створення Сил самооборони країни в 1954 році
Японські витрати на оборону збільшаться до 2% ВВП, тобто вдвічі щодо рівня 1%, який переважав із 1976 року. Крім того, у новій Стратегії національної безпеки перераховано всі дипломатичні, економічні, технологічні та військові інструменти, які Японія використовуватиме для самозахисту у наступні роки.
Варто особливо наголосити, що Японія придбає ракети далекого радіусу дії, від яких вона раніше відмовлялася, а також працюватиме разом зі США над зміцненням берегової оборони навколо «першого ланцюга островів», розташованих ближче до Китаю. У січні у Вашингтоні, коли Кісіда здійснював дипломатичний тур деякими країнами Великої сімки, він і президент США Джо Байден пообіцяли зробити оборонну співпрацю двох країн тіснішою. Серед факторів, що стали причиною цих раптових змін: посилення натиску Китаю на Тайвань, але особливо напад Росії на Україну, який нагадав новому поколінню про те, як саме виглядає воєнна агресія.
Звичайно, деякі сусіди Японії побоюються, що країна повернеться до мілітарної політики 1930-х років. Коли попередник Кісіди, Сіндзо Абе, розширив конституційну інтерпретацію самооборони, включивши до неї колективні дії разом із японськими союзниками, він пробудив побоювання як усередині регіону, так і у деяких сегментах японського суспільства.
Однак подібний алармізм можна зменшити, пояснивши повну передісторію. Після Другої світової війни мілітаризм усередині Японії був глибоко дискредитований, і не лише завдяки нав’язаній США конституції, яка обмежила роль японської армії самообороною. Під час Холодної війни безпека Японії залежала від співпраці зі США. Коли в 1990-х роках Холодна війна закінчилася, деякі аналітики, причому в обох країнах, почали називати двосторонній договір про безпеку, який діє з 1952 року, реліктом минулого. У Японії було навіть створено спеціальну комісію для вивчення питання, чи може країна існувати без такого договору, спираючись натомість, наприклад, на ООН.
Японські чиновники питали мене, а чи не кине одного разу Америка Японію
Але кінець холодної війни не означав, що Японія перестала жити в небезпечному регіоні. Її найближчим сусідом є непередбачувана диктатура Північної Кореї, яка завзято інвестує мізерні економічні ресурси країни в ядерні та ракетні технології.
Втім, набагато серйознішу та довгострокову занепокоєність викликає піднесення Китаю. У 2010 році ця країна потіснила Японію з другого місця у світі за розмірами економіки, і вона заперечує японський контроль над островами Сенкаку у Східно-Китайському морі. На півночі Росія, що володіє ядерною зброєю, претендує на (і контролює) території, що належали Японії до 1945 року. На економічному фронті Японія залишається залежна від імпорту, що надходить через конфліктні зони, наприклад, Південно-Китайське море. Це постійне джерело ризику, тому що на відміну від Європи після 1945 року, Східній Азії не вдалося зібрати плоди повного примирення колишніх суперників або створення сильних регіональних інститутів.
У цій ситуації Японія має чотири варіанти забезпечення своєї безпеки, проте лише один з них можна назвати багатообіцяючим. Виключення пацифізму з конституції за допомогою поправок та повномасштабне переозброєння як ядерної держави дуже дорого обійдеться, є небезпечним і не отримає підтримки всередині країни. Тим часом прагнення зберігати нейтралітет і спиратися на Статут ООН не забезпечить Японії адекватного рівня безпеки, тоді як формування альянсу з Китаєм дасть останньому надто великий вплив на японську політику. Зрештою, Японія може зберігати свій альянс із далекою супердержавою.
Цей альянс є найбільш безпечним та економічним варіантом. Однак після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США в 2016 році деякі японці почали побоюватися повороту американської політики до ізоляціонізму. Ще на початку 1990-х років, коли наприкінці Холодної війни я брав участь у переговорах щодо зміни умов американо-японського альянсу, високопоставлені японські чиновники запитували мене, а чи не кине одного разу Америка Японію, тоді як Китай посилюватиметься. У ті дні багато американців вважали Японію економічною загрозою, а для багатьох японців привабливішими були ООН-центричні підходи до забезпечення національної безпеки.
Ситуація змінилася після появи у 1995 році доповіді адміністрації Клінтона «Східноазійська стратегія», яка пропонувала розширити участь Китаю у міжнародних справах, але застрахуватись від невизначеностей шляхом зміцнення альянсу з Японією. У 1996 році «Токійська декларація» Клінтона та Хасімото ясно вказувала на те, що американо-японський альянс у сфері безпеки став фундаментом стабільності у Східній Азії в період після закінчення Холодної війни. Втім, зберігалися питання щодо надійності гарантій США, що стимулювали дискусії між американськими та японськими експертами з безпеки, які допомогли сформулювати принцип американського «розширеного стримування».
Найкращою гарантією безпеки є присутність американських військ, які Японія допомагає утримувати своєю щедрою підтримкою. Нові заходи, оголошені в січні Кисідою та Байденом, покликані зміцнити цю гарантію та забезпечити впевненість на випадок, якщо Трамп або фігура, подібна до Трампа, знову опиниться в Білому домі. Важливо, що ці заходи не дають сусідам Японії жодних підстав побоюватися, що ця країна знову набула смаку до агресії. Більше того, зміцнення американо-японського альянсу — це найкращий спосіб гарантувати, що цього ніколи не станеться.
Упродовж останніх двадцяти років колишній заступник держсекретаря Річард Армітідж і я регулярно публікуємо двопартійні доповіді про те, як зміцнити американо-японський альянс. Як пояснюється в одній із цих доповідей, «в Азійсько-Тихоокеанському регіоні зараз відбуваються динамічні зміни, і тому Японія, швидше за все, більше ніколи не матиме такого ж шансу допомогти у визначенні долі регіону. Вибравши лідерські підходи, Японія зможе закріпити свій статус країни першого рівня, а також необхідну роль партнера в альянсі».
У цьому контексті нові дії Кісіди можна розглядати як належні кроки у правильному напрямі. Існує величезний потенціал для розвитку більш рівного партнерства та для роботи з іншими країнами у забезпеченні спільної безпеки. Це буде добре для США, добре для Японії та добре для решти світу. Останні події дають підстави для оптимізму щодо майбутнього американо-японського альянсу та стабільності у Східній Азії.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright : Project Syndicate 2023
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
