Про Чайковського та Національну музичну академію

23 червня, 01:03

Меншовартість і заскорузлість одних зустрілась із радикалізмом та малодумством інших

Петро Чайковський — геніальний і прекрасний композитор. Російський композитор.

Він це знав і чітко ідентифікував себе як російський композитор. Росіяни знали і знають, що він їхній композитор. І весь світ про це знає і ні на секунду не сумнівається. Це проста і очевидна правда, в якій адекватних людей переконувати не потрібно.

Відео дня

Зовсім не дивно, що Московська державна консерваторія має його ім‘я — він є символом своєї країни і був професором цього закладу. Також було б не дивно, якби його ім‘я мала Санкт-Петербургська консерваторія, адже він був її першим випускником за класом композиції. Але вона не має, бо названа на честь її не менш видатного викладача — Миколи Римського-Корсакова.

А от дивним є те, що ім‘я Чайковського має Національна музична академія України імені П.І. Чайковського. Чому? Бо він у Києві не народився, не вчився і навіть не викладав у закладах, від яких бере свій початок наша музакадемія. Якщо звернутися до її офіційної сторінки, то там так написано про внесок Чайковського: «Славетний композитор часто бував у Києві й охоче спілкувався з багатьма музикантами, завжди намагаючись підтримати, допомогти розвиткові цікавих починань. Після одного з концертів у музичному училищі митець привітав учнівську молодь із досягнутими успіхами та висловив упевненість утому, що справа музичної освіти в Києві знаходиться у надійних руках і в найсприятливішому становищі. Це відіграло важливу роль у просуванні питання про реорганізацію училища у вищий навчальний заклад».

Виявляється, що цього достатньо, щоб заклад носив ім‘я на честь людини — «охоче спілкувався з музикантами» та «привітав з успіхами». Вуаля.

Знехтувані фундатори, меценати, цілі покоління професорів та видатних випускників. Звісно, що про них в академії знають, але вищої шани від своїх дуже вдячних нащадків вони не удостоїлися.

Дивним є те, чого спільнота студентів та викладачів не захотіла назвати свій заклад на честь когось із своїх — в широкому чи вузькому сенсі «своїх». Наприклад, на честь Пухальського чи Виноградського, які стояли у витоків тодішнього музичного училища. Або на честь мецената-фундатора Терещенка. Або на честь видатних митців та/чи викладачів, причетних до музакадемії, наприклад, Глієра, Ревуцького, Лятошинського, Косенка, Блуменфельда, Беклемішева, Нейгауза, Михайлова, Муравйової, Донець-Тессейр, Кошиця, Верьовки, Скрипчинської, Вериківського, Ерденко, Бертьє, Вільконського, Блуменфельда, Малько, Геліс, Кабача, Яворського, Грінченка, Квітки… і це тільки імена заслужених людей із сайту про історію самої академії. Вже не перераховую навіть просто видатних українських композиторів усіх часів, які могли б дати ім‘я нашій столичній кузні музичних талантів.

Посвяту Чайковському в назві чинна музакадемія отримала в 1940 році

Думаю, що справа тут у тому, що насправді і чесно цю спільноту так ніхто і ніколи не питав. Нагадаю, що посвяту Чайковському в назві чинна музакадемія, а колись Київська консерваторія, отримала в далекому 1940 році. В епоху міцного сталінізму. Тоді в громадян взагалі особливо нічого не питали, а лише рішеннями з‘їздів та пленумів доводили до відома і виконання. Сьогодні, судячи із емоційних дискусій та публічних звернень членів колективу, в самій національній музакадемії теж нормального і відкритого діалогу щодо найменування не відбулося. Частина колективу і керівництво академії виступає за Чайковського. Інша частина обурюється, що це самоуправство і виступає проти. Одні виправдовують називання на честь російського композитора його козацьким походженням і апеляціями до українських мотивів у творах, а інші називають перших конформістами із колоніальною свідомістю та дрімучими совками/москвофілами.

Активна частина суспільства на всю цю дичину дивиться під час війни і диву дається. Дійшло навіть до іншої крайності, що на сайті Кабміну «талановиті» активісти ініціювали петицію про скасування назви на честь Чайковського (загалом ідея зрозуміла), але у тексті назвали композитора «емблемою російського імперського шовінізму» і ледь не свідомим інструментом російського імперіалізму. Одним словом — гаряче.

Меншовартість і заскорузлість одних зустрілась із радикалізмом та малодумством інших.

У підсумку, мені особисто здається:

— Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву, що відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів.

— Чайковський нічим таким перед Україною не завинив і імперського шовінізму в його творчості та житті не було, а якщо десь якась тінь і сковзнула, то не більше, ніж на багатьох наших геніїв у той час. Пам‘ятники чи інфотаблиці на його честь десь у Кам‘янці, Тростянці чи Низах цілком можуть бути, адже він там бував і у своїй творчості данину цьому гостюванню сплатив сповна.

— Слухати, вивчати і навіть шанувати іноземного композитора можна і треба, поряд із Лістом, Равелем, Бетховеном і багатьма іншими, але культу нема чого робити.

— Своїх геніальних композиторів варто любити, вивчати, популяризувати і шанувати більше ніж іноземних, бо окрім нас у них не лишилось інших нащадків та спадкоємців. Тож вічна слава Лисенку, Кошицю, Леонтовичу, Лятошинському, Скорику та багатьом і багатьом іншим.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X