Вимкнути світло в аеропорту

19 коментувати
Олігархічній економіці не потрібні освічені, активні та енергійні підприємці. Тому їх видавлюють: свавіллям, рейдерством, позбавленням перспективи

У 1492 році в Іспанії трапилися дві події, що вплинули на долю цієї країни і всього світу. По-перше, Колумб відкрив Америку. По-друге, з Іспанії вигнали євреїв.

Ні, колонка не про антисемітизм. Вона про вигнання.

Так склалося, що після Реконкісти (відвоювання Іспанії у мусульман) саме євреї були грамотними і займалися ремеслами, торгівлею і фінансами. Решту населення здебільшого становили гордовиті переможці: світські та церковні аристократи, а також "ватники" тієї епохи — прив'язані до землі селяни, яким було великою мірою все одно, ходити в церкву або мечеть. Тому ремесла, торгівля і фінанси опинилися переважно в єврейських руках.

І ось цих людей вигнали протягом чотирьох місяців.

За деякими даними, було виселено 20% населення. Найбільш грамотні і досвідчені, нерідко найзаможніші (хоча і бідняків вистачало), найбільш досвідчені й енергійні. Їхнє майно перейшло скарбниці, а мала частка — донощикам. Керівна еліта збагатилася, християнські торговці і ремісники святкували різке зниження конкуренції.

А далі країна покотилася похилою площиною. Не допомогло навіть відкриття та пограбування Америки, з якої вивезли неймовірну кількість золота і срібла. Все це не принесло щастя. Захопивши півсвіту, Іспанія надовго занурилася у відсталість, та й зараз не може похвалитися високими рейтингами інноваційності.

Хтось вивезе весь колектив у Польщу, а хтось поїде з напівпорожнім багажем, оскільки основний капітал міститься в голові

До речі, багато іспанських євреїв переїхали в Голландію, яка стала одним з лідерів нової епохи. Голландці були раді прийняти освічених, енергійних та активних людей.

Повернемося в Україну 2016‑го.

Сьогодні підприємці — освічена, енергійна й активна меншість української нації, яка не відрізняється релігійною належністю від гордовитої еліти і покірної маси. Хоча різниця в цінностях може виявитися більшою, аніж конфесійна різниця в тодішній Іспанії. Сьогодні цю меншість виганяють. Виганяють не декретом, як у 1492-му. Просто потихеньку видавлюють — свавіллям силовиків, рейдерством місцевих баронів, відсутністю захисту власності, позбавленням надії і перспективи.

Розумні правителі у всі часи прагнули зберегти і примножити освічену, енергійну та активну меншість, оскільки вона є джерелом податків, інновацій та робочих місць. Інакше вчиняли лише тоді, коли така меншість не вписувалася в бажану економічну модель — як у Радянському Союзі часів боротьби з буржуями, куркулями і недобитими інтелігентами. Або тоді, коли ідеологія заглушала голос розуму, як у 1492‑му.

Нинішні часи скупі на ідеології, тому доводиться припустити, що підприємці просто не потрібні. Не вписуються в бажану економічну модель. Олігархічній економіці зовсім не потрібні 45 млн населення. В епоху автоматизації достатньо кількох мільйонів працівників сільського господарства, хімії та металургії (так, в'єтнамці цілком згодяться). Ще потрібен мільйон кухарів, покоївок, перукарів і масажистів. Вони майданів не влаштують і профспілок не вимагатимуть, а освіти вистачить початкової — на рівні дворових людей з маєтків XIX століття. Решта може вибирати — виїхати або померти.

У 1492‑му для підриву країни потрібно було, щоб виїхали 20%. У нинішні стрімкі часи досить 0,5% — 200 тисяч осіб. Хтось вивезе весь колектив з сім'ями в Польщу, де податки і вартість життя начебто вищі, а за фактом витрати нижчі. Хтось складе бізнес у валізу і вирушить в аеропорт. Хтось поїде з напівпорожнім багажем, оскільки основний капітал міститься в голові. Процес вже йде, причому набирає обертів.

Останній з тих, хто виїхав, має не забути вимкнути світло в аеропорту, адже воно більше не знадобиться. Дворова обслуга і промислові раби їздять хіба що на дачу. А деякі барони обійдуться особистими літаками, їм довга злітна смуга ні до чого.

Є тільки одна проблема. Така країна може існувати лише на Місяці, тому що захистити її неможливо. Слабкий і багатий — приманка для хижака. Захистити країну може тільки адекватна за потужністю регулярна армія, бійці якої знають, за що вони йдуть вмирати. Громадяни, а не раби і не дворові люди.

Тому побудова такої економіки у XXI столітті можлива, але тільки вся вона цілком незабаром переходить в інші руки. Творці такої економіки не встигнуть скористатися її перевагами.

Колонка заснована на форсайтному дослідженні 2012 року "Людський капітал України 2025", який підтверджується реаліями нинішніх днів

Колонка опублікована в журналі «Новое Время» від 2 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Валерій Пекар
Валерій Пекар

Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи Нова Країна

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.