15 листопада 2018, четвер

На початку шляху

2 коментувати

В Україні почалася модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер у нас всього два сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40 або навіть 15 років, або нас не стане

У соціальних мережах і на площах реальних міст триває священна війна між прихильниками двох точок зору щодо перспектив країни. Одні вважають других невиправданими оптимістами, зате ті перших — невиправданими песимістами. Кожна сторона одна одній придумала для іншої масу образливі прізвиська, а також звинувачення у потуранні, а то й служінні, страшним силам зла.

У таких випадках корисно, як то кажуть, "учить матчасть". Важливо розуміти, як воно є насправді, а побачити це можна, лише коли вийти за рамки "тут і тепер".

З понад 190 країн світу приблизно 35 пройшли модернізацію, тобто перейшли до модерну — відкритого суспільства з відкритою економікою і відкритою політикою. Все інше, включаючи високий рівень добробуту, верховенство права, управління, людського розвитку, освіти, охорони здоров'я тощо, є наслідком і результатом успішної модернізації.

Цифри (35/190) вказують на те, що всі ці красиві речі в світі — не норма, а виняток. Нормою є злидні, несправедливість, нерівність, неосвіченість і страждання. Переважна більшість країн світу навіть наблизитися не можуть до модернізації. (В світі є також авторитарні держави з високим добробутом, який ґрунтується на сировинних джерелах. Але їхній добробут недовговічний: корупція зсередини та інновації ззовні за два покоління все знищують.)

Оптимізм і песимізм ні до чого. Просто дуже великий обсяг роботи

Для того щоб наблизитися до модернізації, необхідна критична маса населення з модерним мисленням і модерними цінностями. Сама по собі ця критична маса є наслідком багатьох тривалих процесів в економіці і технологічному розвитку, в політиці та державному будівництві, в культурі та релігії. Як тільки критична маса є, відкривається шлях надії, шлях до вищої ліги.

Цей шлях може бути довгим, але він завжди успішний, якщо тільки впродовж руху не втрачається країна, яка модернізується. Іноді шлях триває канонічні 40 років, іноді 70 або навіть 100. Остаточно знищити всі шанси може тільки велика соціальна катастрофа на кшталт страшної громадянської війни, та й це зрештою не перешкода з точки зору вічності, вона лише розтягує шлях, додаючи ще кілька десятиліть.

Так сталося, що в Україні ця критична маса людей є, і в це внесли вклад найрізноманітніші чинники: творці національної культури і просвітителі, радянська індустріалізація, борці за національну незалежність та дисиденти, всі Майдани і війна, стара професура і бариги початку 90-х, жебраки радянські інженери та нинішні мілленіали. Цей складний багатофакторний процес вивів нас на старт.

І у нас почалася наша модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер є тільки два глобальних сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40, або навіть 15 років (адже технологічний розвиток прискорює світовий час), або нас не стане, а наші залишки підберуть сусіди, модернізовані або архаїзовані, тут вже як кому пощастить.

Якби російські лідери були хитрішими і терплячішими, то за півстоліття вони б завершили тиху неоколоніалізацію України, хоча і тут не все було б втрачено (зрозуміло, в інших кордонах). Але все обернулося по-іншому, найкращим для нас чином, як би цинічно це не прозвучало. Ще Гомер і його слухачі знали: народ починається з війни і мандрів. А до них це знали біблійні євреї, які вийшли з Єгипту.

У світовій історії є безліч прикладів дуже довгих шляхів. Франції знадобилося 70 років, щоб побудувати сучасну республіку. Туреччина проводить модернізацію зі змінним успіхом вже століття, і вона все ще не закінчена. Країни Східної Європи із західною допомогою зуміли впоратися за пару десятків років, але й у них, як ми бачимо, є проблеми. За десятиліттями розвитку приходить занепад, адже кожне наступне покоління стикається з тими ж проблемами і вирішує їх, як уміє, — а значить, жоден народ не має гарантованих досягнень на століття, завжди можливий провал. Але доки немає великих катастроф, в цілому країни рухаються вгору і вперед.

Чим визначається швидкість руху? Як правило, появою і консолідацією нових еліт. Ось чому олігархічні клани не люблять середній клас — йдеться про загрозу не тільки їхнім монополіям в економіці, але і їхній монополії на визначення курсу і швидкості країни.

І це наводить нас на думку про те, що неможливо модернізувати країну, не модернізувавши людей. Інакше люди з архаїчним мисленням і цінностями знайдуть спосіб привести до влади того, хто все поверне назад.

Ось чому оптимізм і песимізм ні до чого. Просто дуже великий обсяг роботи.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 19 січня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени

Передплатіть журнал НВ за спеціальною ціною

До кінця листопада дешевше на 100 грн.
Передплатіть журнал на 12 місяців усього за 559 грн.

Передплатити зараз
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Валерій Пекар
Валерій Пекар

Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи Нова Країна

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.