17 листопада 2018, субота

Котлета по-київськи та донецькі голубці

3 коментувати
Котлета по-київськи та донецькі голубці
Доля України визначається в Одесі та Харкові, Києві, Львові та Запоріжжі. Слід пам'ятати про це в очікуванні новин із Берліна, Парижа, Варшави та Лондона

24 роки тому, в серпні 1991‑го, президент США Джордж Буш-старший виступив у Києві зі знаменною промовою. Барвисто та наполегливо він переконував українців відмовитися від створення власної держави і від дій, спрямованих на розпад СРСР. Він назвав прагнення українців до незалежності "суїцидальним націоналізмом" і "безнадійним курсом ізоляції".

Ця промова, на думку американських консерваторів і журналістів, виявилася колосальним прорахунком, найгіршим спічем із будь-коли проголошених американськими президентами, що отримав знущальну назва "котлета по‑київськи" (Chicken Kiev).

І ця промова була зустрінута оплесками у Верховній Раді України, що складалася переважно з комуністів.

Менш ніж за місяць стався путч у Москві, й Україна проголосила незалежність вустами тієї самої Верховної Ради. За кілька місяців Радянський Союз було демонтовано, а український народ на референдумі підтвердив незалежність своєї країни.

Твердість українського народу справила враження на західний світ

Котлети по‑київськи та інші биточки траплялися у західній політиці щодо України неодноразово. Західні політики не розуміли, а багато хто з них і сьогодні, через 24 роки, не розуміє, що це за дивне утворення відкололося від імперії в 1991 році. Чимало інтелектуалів і політичних діячів досі жують "котлету по‑київськи", приготовану Джорджем Бушем, примовляючи: "Як було б добре, якби цього всього не сталося, якби Михайлу Горбачову вдалося оновити Радянський Союз без розпаду, якщо б не утворилися нові незрозумілі держави, якщо б націоналізм не взяв гору, якщо б все залишилося, як було". І їх можна зрозуміти: "несподівана нація" (за висловом англійського історика Ендрю Вілсона), дивна напівнепостала держава у самому серці імперських володінь змушують вдаватися до непопулярних рішень, розриваючись між торговим інтересом, геополітичними побоюваннями, моральними принципами і вірністю дипломатичним обіцянкам.

Одного разу свідком такого шніцеля був і я. 21 лютого минулого року під тиском Заходу українська опозиція підписала угоду про врегулювання кризи з Віктором Януковичем. Реакція Майдану, українських інтелектуалів і громадських організацій була передбачуваною: ніхто не був готовий бачити Януковича президентом до грудня, а також піти з вулиць і площ без гарантій реальних змін у країні. Твердість українського народу справила враження на західний світ. Ризикну припустити, без цього російська агресія (яка на той час уже була неминучою й очікувала лише на сигнал) не зазнала б такої жорсткої дипломатичної відсічі з боку світової спільноти.

Нині Захід укотре втомився від України: від затяжного конфлікту, вимушених санкцій щодо Росії, провальних реформ і безперервної корупції. Всі розуміють, що провал української модернізації означає серйозні загрози для європейської та світової безпеки. Але ніхто не хоче ескалації, всі бояться неконтрольованих процесів у величезній непередбачуваній відсталій країні, що володіє ядерною зброєю, і хотіли б, аби все якось владналося. От щоб якось усі з усіма домовилися, і на тому вичерпалася б "українська криза" (під таким ім'ям наша війна за незалежність обговорюється в середовищі західних політиків). Або хоча б заморозилася, пішла з газетних шпальт і телебачення.

Цього ж хоче і Кремль.

І тільки українські громадяни цього не хочуть. Бо знають ціну замороженим конфліктам.

Що ми можемо зробити? Те саме, що і раніше за подібних обставин: проявляти твердість і єдність, взаємну довіру і вірність принципам. Ми це вже робимо. Це наша армія зупинила агресора. Це наші волонтери зуміли заткнути своїми грошима і нервами зяючі дірки у військовому бюджеті. Це наші добровольці у буквальному сенсі слова закрили своїми тілами дірки на фронті. Кожен день стійкості збільшує кількість наших прихильників у середовищі західних політиків та їхніх виборців. Ми справили на них враження несподіваною силою, тому дипломатична підтримка України безпрецедентна.

Отже, потрібно проявити твердість і єдність, допомагаючи Заходу дійти правильного рішення. Так, як вони зробили серпнем 1991-го і лютим 2014-го, почувши нас і оцінивши нашу рішучість.

Бо доля України визначається в Києві, Одесі та Харкові, Дніпропетровську, Львові та Запоріжжі. Пам'ятайте це, очікуючи новин із Берліна, Парижа, Варшави та Лондона.

«Діалоги про майбутнє»

НВ представляє: «Діалоги про майбутнє» з Уільямом Тейлором, Павлом Шереметою і Дмитром Кулебою.

Київ-Вашингтон-Брюсель
Яке місце займає Україна у цьому трикутнику? Якою нашу країну бачать у Європі та США?

Відвідати лекцію
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Валерій Пекар
Валерій Пекар

Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи Нова Країна

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.