Кінець неугодних олігархів. Іншим можна розслабитися
Закон проти олігархів навряд чи переможе основні прояви олігархії, але дасть владі потужний батіг, яким вона зможе користуватися на свій розсуд
Переглянув текст резонансного закону про деолігархізацію, прийнятого сьогодні парламентом, і хочу сказати, що в ньому закладено великий потенціал для суб'єктивних суджень РНБО, тобто команди влади.
А суб'єктивні судження в українських реаліях безкарності та гострої політичної конкуренції завжди призводять до вибіркового правосуддя і переслідування нелояльних. Однією з умов для визначення олігарха є участь у політичному житті. Людина повинна або сама займати певну посаду (і список посад досить вичерпний), або бути «близькою особою будь-кого з наведеного вище переліку або пов’язаною з ним особою».
А хто буде визначати, чи близька ця особа до посадової? Голова СБУ Іван Баканов близький до неоднозначного бізнесмена Григорія Суркіса, якщо він був гостем на дні народження останнього і пішов звідти в гарному настрої? Президент Володимир Зеленський близький до ще більш неоднозначного мільярдера Ігоря Коломойського, якщо у них зовсім недавно були ділові відносини і Зеленський виграв вибори, не в останню чергу, завдяки повному зеленому світлу на телеканалі бізнесмена?
Багато в Україні знають багатьох і суб'єктивно прив’язати бізнесмена до високопосадовця у виконавчій чи законодавчій владі — нескладно. Якщо є бажання. А якщо немає, можна не прив’язувати. Розслідування підпалів будинків «ненависної» ексголови НБУ Валерії Гонтаревої і антикорупційного активіста Віталія Шабуніна ні до чого не привело, якщо і мало місце. Розслідування на адресу брата голови ОП Андрія Єрмака за звинувачення, що пролунали на плівках, оприлюднених Гео Леросом, навіть не почалося. Тому що він — «точно нічого не взяв», сказав президент.
В англійській мові давно визначений термін для такого роду речей і називається він «selective justice» або вибіркове правосуддя в перекладі. Якщо закон дозволяє, під одних можна копати, і довго, а під інших навіть не починати. Закон забороняє олігархам фінансувати будь-яку політичну агітацію. У перекладі на людську мову, вони не можуть просувати вигідних їм кандидатів під час виборчої кампанії. Так вони ніколи і не робили цього відкрито і в білу.
Як цей закон завадить справжнім проявам влади олігархів?
Незважаючи на законодавчі обмеження в рекламних бюджетах під час виборів, партії та кандидати часто незаконно перевищують їх у десятки або сотні разів. У роки виборів вони витрачають на рекламу десятки мільйонів доларів чорним кешем, і це в Києві знають всі. Де вони його беруть? У заможних спонсорів. Як цей закон завадить їм? Ніяк.
Переходимо до розділу Позбавлення статусу олігарха. Якщо бізнесмен передав контроль над ЗМІ людині, яка має «бездоганну ділову репутацію», то закон буде вважати бізнесмена таким, у якого відсутній значний вплив на медіа. А якщо передав людині, яка не всім подобається (а в Україні мало хто кому подобається), то бізнесмен — як і раніше олігарх. Хто і як буде визначати розмір і чистоту репутації?
Повертаємося до пункту 1. Особи, визнані олігархами, не можуть брати участь у приватизації великих об'єктів. Так їм і не треба вже. Як цей закон завадить справжнім проявам влади олігархів? А саме — хто заборонить їм встановлювати вигідні для них тарифи на газ і електроенергію через лояльних до них держрегуляторів? Хто заборонить видачу державних субсидій через закони від скуплених у парламенті фракцій? Хто заборонить їм цькувати конкурентів через суди, щоб захистити своє монопольне становище? Ці конкуренти, читай вітчизняні та іноземні інвестори, стали двигуном економічного розвитку і принесли нові технології і десятки мільярдів доларів у Польщу, Словаччину, Угорщину, Хорватію і так далі.
Олігархи-монополісти давно тримають Україну в минулому. Їх відсутність, можливо, і є причина, через яку у Польщі вийшло в кінці 90-х. В Україні олігархи десятиліттями володіли цілими галузями, завдяки близькості до влади отримували численні преференції, завищували ціни на свої товари і послуги через регуляторів і фракції у Верховній Раді, відсікали претензії через скупку судів. І цементували свій статус-кво через найбільші телеканали, які блокували партії і людей, здатних змінити цей статус-кво, і просували своїх політиків, які повертали їм вкладення, як тільки потрапляли в парламент або орган регулювання.
В цьому суть української олігархії. І з цим треба боротися. Можна навіть і не боротися, а просто створити рівні умови гри для всіх і карати за злочини. Для початку можна просто перестати ходити до них на дні народження. Чи є цей закон дієвим інструментом для мінімізації ролі олігархів у політичному та економічному житті країни? Чи це недорога декларація, покликана заявити про наміри і зібрати електоральний урожай? Риторичне запитання.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
