Найгірший сценарій. Що хотів сказати Сурков?

12 лютого, 12:28
4618
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Помічник президента РФ Владислав Сурков опублікував у «Независимой газете» чергову концептуальну статтю

Цей чиновник відомий претензіями на те, щоб надати певний теоретичний сенс путінському режиму, а собі  статус його ідеолога. Саме Суркову належить термін «суверенна демократія», за допомогою якого він намагався втиснути (що тоді було потрібно кремлівському начальству) російську систему влади в загальноприйняту систему західних цінностей. Цього разу місту і світу повідомляється, що демократія зжила себе зовсім. І Захід у неї не вірить. Там, виявляється, існує «за зовнішніми, виставленими напоказ демократичними інститутами жорстка, абсолютно недемократична мережева організація реальної влади силових структур». А чесним і богобоязним росіянам і придурюватися немає потреби: «Наша система, як і взагалі наше все, виглядає, звісно, не витонченіше, зате чесніше. Найбрутальніші конструкції його силового каркаса йдуть прямо по фасаду, не прикриті якимись архітектурними надмірностями. Бюрократія, навіть коли хитрує, робить це не дуже ретельно, ніби зважаючи на те, що «все одно всі все розуміють». Адже російське щастя в тому, що «Росією ніколи не правили купці... які вважають військову справу нижче торгової, і супутні купцям ліберали, вчення яких будується на запереченні всього хоч скільки-небудь "поліцейського"».

Ну чисто Микола Павлович, який написав колись, якщо вірити апокрифу, на полях підручника географії: «Росія не є держава землеробська, промислова або торговельна, Росія є держава військова і призначення її  бути грозою решті світу».

Адже, згідно з Сурковим, тільки жандармам до снаги зв'язувати шматки «неоднорідного» простору, з яких складається Росія. Як не згадати, образ вдячної Росії, яка повислам на чекістському гаку і тому не звалилася в прірву. Що до демократичних інститутів, то «перейняті у Заходу багаторівневі політичні установи в РФ іноді вважаються частково ритуальними, заведеними більше для того, щоб було, "як у всіх", щоб відмінності російської політичної культури не так сильно впадали сусідам в очі, не дратували і не лякали їх. Вони як вихідний одяг, у якому йдуть до чужих, а у себе ми по-домашньому, кожен про себе знає, в чому».

Текст Суркова — спроба сановника, який потрапив в опалу, нагадати про себе

Але це не біда, поношене спіднє, воно рідне. Адже, якщо вірити Суркову, існує якийсь «глибокий народ», який не потребує ніяких інститутів. Адже для нього  головне інтуїтивний зв'язок з лідером, який виражає інтереси, усвідомлені знову-таки на інтуїтивному рівні.

І, нарешті, головний висновок, заради якого і писався цей текст у пишномовно-істеричному стилі Кургіняна/Проханова. Виявляється, при розвиненому путінізмі (у якого, зрозуміло, велике майбутнє) «всі інститути підпорядковані основному завданню  довірливому спілкуванню і взаємодії верховного правителя з громадянами. Різні гілки влади сходяться до особистості лідера, вважаючись цінністю не самі собою, а лише тією мірою, в якій забезпечують з ним зв'язок».

Не можна не погодитися з Олексієм Венедиктовом, що всі ці сповнені надмірного пафосу побудови аж надто нагадують пасажі про іманентний зв'язок фюрера і народ, який його слухає. Втім, до цієї нехитрої системи доказів, що спирається на божественне право якогось вождя (царя, кайзера, дуче) на владу, вдаються ідеологи будь-якого авторитарного/тоталітарного режиму. Згадаймо хоч уваровську тріаду про «православ'я, самодержавство і народність».

Тому текст Суркова є цінністю тільки як розвідознака, що вказує на стан умів певної частини путінської свити. Якщо погодитися з московськими знавцями підкилимного життя, Сурков хоч і числиться помічником президента, давно не удостоювався особистої аудієнції першої особи. Його діяльність на українському напрямку визнана провальною. В такому випадку сповнена найгрубіших лестощів (Путін спочатку порівнюється з Іваном III, Петром I і Володимиром Леніним, а через пару абзаців  з де Голлем і Ататюрком) стаття  всього-на-всього спроба сановника, який потрапив в опалу, нагадати про себе. Тоді показово, що він передбачає: суто мілітаристські і фашистські погляди сподобаються вождю.

Втім, не виключено, що Сурков діє з відома і схвалення тих начальників адміністрації, хто відповідає за позитивний образ Путіна В. В. Образ цього, якщо вірити навіть російським, відомим своєю науковою неупередженістю, соціологам, трохи потьмяніє. Народ демонструє деяку втому від іманентного зв'язку з божеством. Стаття Суркова дає Путіну чудову можливість учергове продемонструвати себе єдиним європейцем. Ну, сказати, наприклад, кілька фраз у Посланні федеральним зборам про незмінну прихильність демократії та її інститутам. Адже говорити більше нема про що (якщо тільки наш головний не має наміру продовжувати серіал про чергові гіперболоїди інженера Путіна).

Є, однак, і найгірший сценарій: текст Суркова це початок проголошення самодержавної монархії. Не дай Бог, ці ідеї сподобаються старіючому начальнику, якому до смерті набридли Дума, партії, журналісти. І православний комуніст Зюганов негайно викличе його в царі...

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Сьогодні, 08:18

article_img
Шестеро британців розповіли, чому змінили свою думку про вихід із ЄС після референдуму
Геополітика

Сьогодні, 14:28

article_img
Україна здатна оживити занепалий дух Європи - французький філософ
Політика

Сьогодні, 14:19

article_img
Кравчук зізнався, чому не став радянським дисидентом