Вони платять — ми воюємо
Наше географічне положення і дикість сусідів створили для нас можливість стати форпостом цивілізації для стримування орди. Чому б на цьому не побудувати майбутнє України, якщо інших варіантів не видно?
Останнім часом всі пишуть про те, як відновити країну після перемоги. Прогнозів та рецептів безліч: практичних і не дуже, оптимістичних і повних скептицизму, розумних і відверто дурних. Соціальні мережі дають можливість висловитися кому завгодно. Взагалі вся дискусія нагадує діалог головних героїв знаменитої «Фієсти» Хемінґуея, яким ніколи не судилося бути разом: «О, Джейку, ми могли б так добре жити разом!». «Так, Брет, хіба не прекрасно про це мріяти?». Хіба не прекрасно мріяти про те, як закінчиться війна, а наступного дня ми прокинемося в процвітаючій країні?
Цікаво, що більшість дописів на тему повоєнної України ґрунтується на одній аксіомі, що за визначенням є самоочевидним твердженням, яке вважається правильним без доведення і яке слугує точкою початку роздумів і аргументів. Так побудована математична наука: в основі аксіома, а вже потім твердження, правильність яких необхідно доводити, їх називають теоремами. Аксіома, що лежить в основі переважної більшості роздумів про майбутнє української економіки, звучить приблизно так: «Всі інвестори тільки й мріють, як вкласти гроші в Україну, а все, що їм заважає — це війна та корупція!». І саме на цьому фундаменті автори будують різноманітні теорії, суть яких зводиться до такого: «Якщо корупцію буде подолано, то після перемоги в Україну ринуть шалені потоки грошей». І на завершення формулюють наслідки, які, як правило, у всіх однакові: «Країна зміниться, жити будемо краще!». Головна відмінність у поглядах різних авторів полягає переважно в тому, що одні оптимістично вірять у можливість подолання української корупції, а інші тримаються більш реалістичних поглядів.
Але що, як сама аксіома про те, що «всі дороги інвесторів ведуть в Україну», не є аксіомою, а лише теоремою, яку ще треба довести?
