25 червня 2018, понеділок

Герої мають термін дії

1 коментувати

Майдан приніс українцям солодкий смак геройства. Та якщо ми хочемо робити зміни невідворотними, слід перейти до іншого типу лідерства

Імпульс чи вектор?  

Громадське суспільство в Україні активне як ніколи. Воно зріє, бурлить, більше впливає. Його видно і чутно навіть тим, хто ще кілька років тому навіть не знав, що це таке. Драйвери розігнали двигун змін до швидкості, що зносить перешкоди. Та чи не ризикуємо звалити з рейок увесь потяг, нехтуючи вектором на користь імпульсу?

Майдан приніс Україні багато від зміни влади та напрямку зовнішньополітичного курсу до появи волонтерських рухів, нових лідерів та творців реформ. А ще приніс солодкий і звабливий смак геройства.

Я дуже добре пам’ятаю те особливе відчуття на Майдані. Коли ти, я, ми всі тут і зараз герої. Що це важливо, варто недоспаних ночей, виснаження і колосальних зусиль тисяч людей, які хочуть вплинути на події у країні. Варто навіть травм і смертей. Героїзм верне гори і є однією із тих сил, що може повністю перевернути хід історії цілої країни та світу.

Та феномен героїзму завжди спонтанний, він живе на межі можливостей та надзусиль. Він може бути проривною, точковою силою, але ніколи стійкою, такою, що будує системні рішення та довготермінові шляхи. Для системних змін потрібна інша енергія.

Були люди – були дії, закінчились люди – закінчились дії

Чому героїзм так вабить? Чи особливі українці в його проявах? Може, героїзм дає відчуття важливості тому ми так прагнемо, щоб він став частиною нашого життя та діяльності. За моїми спостереженнями, у тих, хто працює в громадському секторі, часто присутній синдром героя, основним проявом якого є свідома жертовність. У громадському секторі навіть ходять жарти, що найблагородніша смерть від «вигорання на роботі». Тому що тоді ти наче зробив все, що від тебе залежало, навіть пожертвував своїм здоров’ям, життям тощо. Це благородно.

І ця жертва наче виправдана. Бо у нашій країні всюди «пожежі», а тому роль пожежника-героя видається нам найціннішою. Ми всі наче на адреналіні чи в стані афекту здебільшого тільки і займаємось, що гасимо полум’я. Та одна справа коли пожежу тобі влаштували і вона поза межами контролю. Наприклад, протягують шкідливий законопроект. І зовсім інше – коли ти сам собі її влаштовуєш: не побудував стратегію і хаотично рухаєшся кожен день.

Ми думаємо, що немає часу, можливостей, ресурсу, знань, компетенцій та ще купи інших речей, щоб зупинитись і поглянути на велику картинку. Чому ми біжимо як ті коні? Куди і за ким? Чи треба взагалі бігти? Що буде, якщо зупинимося? Невже в нашій країні тоді дійсно все завалиться?

А може, ми просто вже залежні від героїзму, хайпу та адреналіну, який вирує в Україні, а тому обираємо смикання замість системних рішень? Зупинка сприймається як поразка, зрада. Не лише суспільна, але і особиста. Ми переконуємо себе, що це такий час: коли краще, щоб хоч щось якось, ніж ніяк.

Не краще. Це ілюзія, пастка. І ось чому.

Бульбашка активної діяльності

Уявімо собі, що група людей мають місію: рятувати рибу, яка опинилась на березі океану. Вони відчувають у цьому своє покликання, спостерігаючи, як щодня гинуть сотні риб. Засукавши рукава, вони бігають берегом, всі в різні сторони, і кожен рятує 2-3 рибини в день. Кожен сам по собі вивчає берег, і з часом більш-менш розуміє, як ефективніше рятувати бідолах. У цілому так: результат є, хоч із десяток-два риб врятовано. Та чи вирішує це проблему в цілому? Чи ми замислюємось над причиною проблеми і діємо так, аби нам не треба було бігати берегом океану і хапати рибину за рибиною? У майбутньому, якщо не стане саме цих людей, які віддано рятують мешканців океану, чи зможе хтось інший скористатись їхніми напрацюваннями? Ні. Бо немає чим користуватись. Були люди – були дії, закінчились люди – закінчились дії.

Жити без стратегії, системи та правил взаємодії, політик, оцінок та аналізу результатів, звісно, можна. Можна навіть неабичого досягти і створити велику кількість важливих та цінних проектів. Про вас писатимуть медіа, і якісь зміни будуть.

Та щоб копати глибше і ширше, потрібен міцний фундамент. Без нього організації, навіть на чолі з геніальними та харизматичними лідерами, перебуватимуть на ручному управлінні. Іншими словами: ці організації-бульбашки існуватимуть, доки їхні лідери матимуть запал геройства, а команди – сили. Та чи говорить це про ефективність?

А що робити?

Якщо ми хочемо робити зміни невідворотними, слід перейти до іншого типу лідерства – не геройського і п’янкого, а стійкого, поступового, системного і часом нудного. Важливо перестати гасити пожежі та зайнятися розбудовою систем щонайменше у трьох вимірах.

1.Визначити вектор і дотримуватися його.

Розробити та втілювати стратегію. Що, навіщо, з якими ресурсами ми робимо та чому саме це та саме зараз? Аргументовані відповіді слід зафіксувати.

Якщо стратегія не відповідає реальності – змінити її, а не просто час від часу, бо «так швидше, пояснювати довго, і взагалі керівник за все відповідає і все знає». Нові лідери мають разом зі командою вчитися бачити та вирішувати питання комплексно.

Для цього потрібна сила волі. Вектор має стати спільним знаменником для усієї команди, а тому стратегія має бути не в голові одного – а перед очима всіх.

2.Відходити від ручного управління.

Системність – це ствердна відповідь на запитання «Якщо я, керівник, піду, чи буде це працювати без мене?»

Розбудова внутрішніх організаційних процесів – це складна, довготривала робота. Для того, щоб відхід від ручного управління відбувся, необхідно деякий час щоденно формувати нові звички та правила. І хтось має за це щоразу відповідати.

Можна почати з простого: вислухати команду, розмежувати функції, почати налагодження системи внутрішніх комунікацій хоча б на вже існуючих проектах. А затим – формувати плани та стратегії.

3.Розвивати організацію.

План розвитку обов’язково повинен включати довгострокові партнерства та моніторинг гравців, із якими можна «звірити годинники» та, можливо, розділити зону впливу.

І поки не буде фундаменту, скоротити проекти – нехай навіть надихаючі та круті. «Багато» не завжди означає «добре». Скоріше за все, про вас деякий час забудуть медіа і ви втратити кілька десятків «риб».

Та в цілому мінімізація проектної діяльності підвищить ефективність вашої роботи в майбутньому, зменшить плинність кадрів, забере стрес та стан постійних форс-мажорів, допоможе якісніше використовувати ресурси та досягати більш системних та сталих змін.

Щоб останні не були ілюзорними, треба більше уваги приділяти розбудові системи. Все не може вічно триматися на персоналіях. Герої мають термін дії. Це пастка: коли персоналії знову і знову «починають з нуля», переходячи з місце на місце. Має бути інституційна спадковість: механізми, які можна покращувати і змінювати не лише через інтуїцію директора.

Це буде довго, складно, місцями болісно. Та це і є шлях України до реальних, стійких змін, що відбуватимуться на різних рівнях та будуть залежати і від нас самих.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.