Мотор Січ: вихід із глухого кута
Останні дні були насиченими на події. Кожна нова затьмарювала попередню. Одна з таких — зрив спроби отримання контролю групою китайських та українських інвесторів над підприємством Мотор Січ
Мотор Січ — це високотехнологічне підприємство стратегічного значення, його збереження та розвиток має бути пріоритетом для влади. Отримання контролю з боку Китаю створить дві суттєві проблеми: виробництво перенесеться до КНР, а діяльність в Україні зупиниться; погіршаться відносини зі Сполученими Штатами та Японією, які намагаються стримувати військовий потенціал Китаю.
Кризова ситуації на Мотор Січі виникла не вчора, упродовж останніх трьох років розглядалися різні варіанти її вирішення, жоден з яких втім не був реалізований.
І ось зараз така раптова активність. Особливо дивує непритаманна чинній владі координованість дій: РНБОУ накладає санкції, НКЦПФР та НДУ не підтверджують повноваження китайських власників, СБУ фізично зриває збори акціонерів на місці проведення.
Із чим насправді це пов’язано? Така енергія та мотивація пояснюється дуже просто: українське керівництво відбудовує позитивну історію для новообраної адміністрації США. Зрозуміло, що Джо Байден і його команда як мінімум продовжать політику протидії поширенню впливу КНР та збільшенню її військових і технологічних можливостей.
Отже, робити вигляд, що проблеми немає, — не вийде.
Щодо можливих рішень, то вони мають відповідати трьом цілям:
1) Унеможливити отримання Китаєм контролю над Мотор Січчю.
2) Мінімізувати негативні наслідки для відносин між Україною та Піднебесною.
3) Забезпечити перспективи для розвитку підприємства, з огляду на втрату основних ринків збуту (Китай та Росія).
Першу ціль уже досягнуто. Втім, у спосіб, який робить неможливим досягнення другої. З одного боку, залучення силовиків та публічні політичні заяви на адресу Китаю відіб'ють бажання у китайських інвесторів та їхнього українського горе-партнера Олександра Ярославського продовжити боротьбу за контроль над Мотор Січчю. А з іншого, ці дії нагадують поведінку «слона у посудній лавці» і були сприйняті китайською стороною як образа та виклик. Китай має чим відповісти — вимоги по існуючих кредитах, торгівельні обмеження, вимоги компенсації втрат через міжнародні суди.
Логічно, що статус-кво не влаштовує жодну із сторін. Зокрема, Україну, адже в такій ситуації підприємство розвиватися не зможе, ринки збуту обмежені, залучення інвестицій неможливе. Китай, скоріше за все, почне активно переманювати спеціалістів Мотор Січі й намагатися отримати необхідну технічну документацію. Паралельно шукатимуть сатисфакції за ляпас від України.
Питання: чи могла ситуація розвиватися інакше?
У серпні 2019 року група під моїм керівництвом розробила алгоритм дій, який би відповідав усім трьом цілям і головне — дозволив би зберегти обличчя Китаю (ті, хто розуміються на особливостях дипломатії, знають, наскільки це важливо для Піднебесної). Він передбачав:
1. Запровадження законом вимог щодо прозорості структури власності стратегічних підприємств: без офшорів та номінальних власників. Це дозволяє пересвідчитись, що за довгим ланцюжком власників не ховається, наприклад, країна-агресор. Ті компанії, що не відповідають вказаним критеріям, підлягатимуть націоналізації. Такий підхід відповідає інтересам держави і не розроблений виключно під Мотор Січ. Це зменшує як ризики оскарження подібних дій, так і градус дипломатичного резонансу.
Я багато років працював у сфері інвестицій у світових фінансових центрах і розумію можливий негативний ефект націоналізації на інвестиційний клімат. Але у цій конкретній ситуації просто не існує іншого виходу, особливо з огляду на те, що час працює проти національних інтересів — технології та люди не є вічними. Тому запропонований спосіб націоналізації був спрямований на мінімізацію таких юридичних та репутаційних ризиків.
2. Пошук та перемовини із потенційними інвесторами. Під час перемовин з американським візаві Джоном Болтоном я зробив запит на залучення американського інвестора. Упродовж двох тижнів інвестор був знайдений. Але за півтора року перемовини з ним не просунулися — у владі не залишилося людей, які б розуміли, як проводити перемовини такого рівня. Окрім того, держава юридично не має стосунку до Мотор Січі. А відтак, потенційним інвесторам не було зрозуміло, кого вона представляє на цих перемовинах.
3. Розширення портфелю замовлень від стратегічних партнерів. У ситуації, коли ринки збуту обмежені, додаткові контракти для підприємства дозволять йому пережити перехідний етап адаптації до нових умов і ринків.
4. Прийняття закону про інвестиції у стратегічні підприємства, що дозволить застосовувати законні обмеження щодо конкретних інвесторів з урахуванням національних інтересів.
На жаль, тоді рішення не було прийнято. Але й в нинішніх обставинах націоналізація залишається ледь не єдиним оптимальним рішенням. І хоча, у світлі останніх подій, на дипломатичний політес можна вже не звертати уваги, але з точки зору мінімізації юридичних ризиків націоналізацію все ж таки варто обґрунтовувати загальними вимогами щодо прозорості структури власності, а не на підставі застосування адресних санкцій.
Тому, обравши цей шлях, необхідно:
— не тягнути з часом;
— забезпечити адекватну компенсацію китайській стороні — інакше ці дії можуть розглядатися як експропріація;
— одразу шукати стратегічного інвестора, бо у державній власності Мотор Січ довго не протягне.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
