Що розкрила анонімна колонка про Трампа

0 коментувати

Зараз демократіям по всьому світу потрібен стимул. І колонка для The New York Times, яку не підписав високопосадовець у США, якщо її правильно розтлумачити, як раз ним і є

За безіменною скаргою про «аморальність» Дональда Трампа ховаються хороші новини. Високопоставлений представник адміністрації, який написав анонімну колонку для The New York Times, розповів про те, як він і колеги-однодумці «роблять усе можливе, щоб зірвати дії президента США та його найгірші наміри». Головний посил такий: традиції демократії – і, найголовніше, громадянська порядність і відповідальність – можуть разом з вільною журналістикою здобути перемогу над адміністрацією, яка деградує.

Демократіям по всьому світу потрібен стимул – і ось ця колонка, якщо її правильно розтлумачити, як раз ним і є. Останніми місяцями було видано багато книг, де коротко, переконливо або песимістично йдеться про жаль щодо занепаду або навіть кінця демократії. До списку цих книг входить «Як демократія вмирає» Стівена Левицького і Деніела Ціблатта, «Самогубство Заходу» Джона Голдберга і «Відступ західного лібералізму» Едварда Люса. Американські ліберали, пише Люс, вважають, що рух у бік вільніших суспільств відновиться «після короткої перерви». «Як мені хочеться, щоб вони мали рацію, – каже він. – Але, боюся, це не так».

У демократіях і громадянському суспільстві вирує життя Хоча я сподіваюся, що вони мають рацію. І все ще непізнаний чиновник з Вашингтона дає мені підставу для оптимізму: він або вона свідчить про існування потужного контртренда. Він демонструє: коли з'являється виклик від когось на кшталт Трампа, з'являється рівноцінна за силою протидія. Демократія не просто живе в урядах, у поведінці і політиці їхніх лідерів. Вона вкоренилася (і продовжує вкорінюватися) в діях і прагненні громадян.

І що суттєво, серед цих громадян є і держслужбовці. Вони є слугами урядів, але також – цивільними, громадянами: латинське коріння, згідно з яким спочатку демократична влада в республіканському її втіленні давалася за статусом громадянина Рима. Таким чином, у фразі «державний службовець» питання тільки до тієї частини, яка стосується державної бюрократії. Урядовці служать президентам або прем'єр-міністрам, але не за своєю примхою. Держслужба не є рабством; вона має на увазі взаємність. В обмін, ті, хто перебувають при владі, повинні дотримуватися демократичних норм. Це одна з багатьох особливостей, що відрізняють демократичні держави від авторитарних: там держслужба – це рабство.

Для тих держав, які не є авторитарними, (особливо – тих, у кого було авторитарне минуле) важливо, щоб політики були здатні виконувати хоча б мінімальний службовий обов'язок. Йдеться про захист демократичних механізмів і суспільних інститутів, завдяки яким вони прийшли і залишаються при владі. Вони теж служать: у них є величезний привілей служити своїм громадянам.

У міру того, як популістська політика і далі процвітає, і ось ця напруга, притаманна позиції держслужбовців, зростатиме. Деякі з них будуть консервативними. Нові політики свідомо вибирають кричущі заяви: їм потрібно прорватися через звичні лінії поведінки як правих, так і лівих, і замінити їх тим, що вони інтерпретують як волю народу. Адже людям насправді це може бути потрібно.

Але популісти також схильні діяти як Трамп. Популістські лідери часто вважають себе єдиним втіленням народної влади – тобто, такими, у кого є право руйнувати усталену систему стримувань і противаг: розподіл конкурентних сил, які зрілі демократії формували десятиліттями (а то й століттями).

Це видно на прикладі другого за величиною популістського уряду в світі – італійського. Обидві партії – «Рух п'яти зірок» і «Лега» (Ліга), які насилу об'єдналися, щоб сформувати адміністрацію країни, тепер стикаються з вимогливим і стомливим обов'язком, який мають пройти всі успішні політики протягом кількох місяців після перемоги на виборах: перетворити свої обіцянки в реальність. У ситуації з Італією йдеться про державний борг трохи менше ніж 132% ВВП і дуже низьке зростанні економіки. Маттео Сальвіні, заступник прем'єр-міністра і лідер «Легі», сяк-так поспілкувавшись з економічними радниками на початку цього тижня оголосив, що річний бюджет, який зараз готують, не порушить межі тривідсоткового дефіциту, узгодженого з ЄС. Він стверджує, що «ми можемо змусити цю країну рости, італійці можуть відчувати себе краще, не дратуючи тих, хто дивиться на нас зверху». Це суперечить усім заявам адміністрації після березневих виборів.

Подивимося. Зараз Сальвіні виграв час. Незалежно від того, чи буде розрив між правилами і обіцянками перекритий на користь правил – багато що вирішить сам бюджет. Сальвіні може вимагати від громадян Італії великих демократичних повноважень, ніж дозволяє собі ЄС, але водночас Сальвіні може порушити і норми ЄС. Нині бюрократичні економісти торжествують. Як і директори італійських шкіл цього літа: вони проігнорували норму, згідно з якою щеплення в школах були добровільними, а не обов'язковими. Вони домоглися скасування цієї норми, попри те, що парламент її схвалив.

Політики теж можуть виступати проти лідера, якого вважають нецивілізованим. Раніше, цього тижня, під час чергової дискусії в керівному виконавчому комітеті з антисемітизму Лейбористської партії Британії нарешті остаточно затвердили ухвалу Міжнародного альянсу щодо Голокосту. Правда, до цього лідер партії Джеремі Корбін попросив дозволу, щоб у визначенні стверджувалося, що «Ізраїль не варто розглядати як антисемітську державу: політика та обставини її заснування – расистські».

Політика Корбіна ставить його в одну лінію з терористичним рухом Хамас: в їхньому статуті Ізраїль описано як «расистський, антилюдський і колоніальний» проект. Для нього можливість сказати це значить так багато, що він готовий був стати, принаймні, тимчасово, парією для свого народу. Для якого так багато значило, як мінімум, не стати на бік антисемітів, що вони врешті-решт розчавили його. (Однак він може трохи посміятися наостанок. У четвер на кількох лондонських автобусних зупинках з'явилися банери: «Ізраїль – расистський проект»).

У демократіях і громадянському суспільстві вирує життя. Так, популісти висловлюють розчарування народу: іноді ці розчарування не безпідставні. Вони мають право хотіти влади, щоб вирішити ці проблеми. Але демократія вимагає відповідальності: пояснювати проблеми політики, працювати через інститути, які підтримують необхідні перевірки верховної влади, відокремлювати законні заходи від простих забобонів (нехай навіть і популярних). Цивілізованість і держслужбовці – а також впливові посадові особи в адміністраціях – можуть врятувати нас від можливої ​​безодні і дати надію.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікація повної версії тексту заборонена

Вперше опубліковано на Reuters

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Джон Ллойд
Джон Ллойд

Британський журналіст, редактор Financial Times і засновник FT Magazine, старший науковий співробітник Інституту Reuters при Оксфордському університеті

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.