Як рух #MeToo змінює світ

0 коментувати

Обурення культурою сексуального насильства спровоковане почуттям власної гідності, яке саме собою є основою громадянської і людської свободи

Жінки, які називають себе "порушницями мовчання", зажадали розслідувати звинувачення в сексуальних домаганнях у Китаї. Таким чином, вони протиставили себе культурі мачо, Комуністичній партії, у якій викликають роздратування незалежні громадянські ініціативи, а також перебільшеному й старанно культивованому шанобливому ставленню до ієрархії, де домінують чоловіки.

Жінки, які прагнуть порушити тишу, змушені боротися з поширеним почуттям сорому жертв нападів. Однак, ступивши на шлях опору, вони залишають в минулому подібні традиційні забобони. Сюй Ялу, молода підприємниця з Шанхая, розповіла на своїй сторінці в соціальній мережі історію про те, як до неї чіплявся на вулиці чоловік. Поліція вважала його занадто літнім для арешту. Дівчина написала: "Я не винна, що піддалася сексуальному насильству. Чому я повинна боятися або соромитися того, щоб про це розповідати?"

Саме сором і перенесення його з жертви на злочинця виявився в центрі раптового потоку інформації про сексуальне насильство, яке чинять, як правило, чоловіки, які мають владу.

Той факт, що в авторитарній країні, де панує цензура, жінки говорять про свій досвід, підтверджує віру в рівність і гідність

Однак цей рух знайшов ширший сенс у неліберальних суспільствах. У західних демократіях за викриттям подібних історій зазвичай йде осуд насильника, співчуття до жертви, звернення до закону і кваплива зміна поведінкових норм. Завжди існує ризик, що поспіх у подібних випадках призведе до несправедливості. В окремих ситуаціях моральний осуд, пов'язаний із обвинуваченням у сексуальному насильстві, настільки великий, що ймовірного злочинця звільняють раніше, ніж злочин доведено або, принаймні, ретельно перевірено. А досить скромні проступки ставляться в один ряд із серйозними нападами. Втім, такі помилки лише свідчать про те, що реакція суспільства стала глибокою та всеосяжною. У суспільному житті все хочуть опинитися на тому боці, який протистоїть цій ваді суспільства.

В авторитарних державах все інакше. У Росії над жінками, що заявили про сексуальне насильство, переважно насміхаються, а то й зовсім їх ігнорують. Роблять це, зокрема, й інші жінки. Як держава, так і впливова православна церква заохочують традиційну сімейну ієрархію, де чоловік перебуває в привілейованому становищі. У Китаї, ймовірно, екстремальним прикладом культурной відмінності стало відео, опубліковане на популярному сайті: на ньому видно, як в одній зі "шкіл моральності" в жінках виховують послух. Одна зі знятих на відео вчительок каже класу: "Не чиніть опір, якщо вас б'ють. Не відповідайте на лайку. І, що б там не було, не розлучайтеся".

Такі школи вказують на приховані, але важливі відмінності в культурах. З одного боку, повернення до суспільства, в якому жінки покірно приймають чоловіків як господарів – як вдома, так і в країні. З іншого боку – звернення до цінностей рівності та поваги. Жінки, які протестують, змушені боротися з традиціями, із суспільством домінування чоловіків, з правлячою партією, яка ненавидить, коли хтось заперечує її монополію на розуміння правильного. Також вони змушені боротися зі страхом багатьох жінок, часто бідних і пригнічених, яким здається, ніби єдиний вихід для них – змиритися.

Крім сміливості, активісткам допомагає інтернет. У них, як правило, немає доступу до провідних, підконтрольних партії ЗМІ. Тому вони шукають союзників і соромлять гнобителів у китайських аналогах Facebook і Twitter. І хоча з приходом до влади Сі Цзіньпіна цензура стала ще суворішою, соціальні мережі залишилися найкращим способом докопатися до правди. Незважаючи навіть на те, що армія цензорів постійно шукає заборонений контент і скорочує його життя до кількох хвилин, а то й секунд.

Для китайських жінок партія, як і раніше, більш могутня, ніж середовище. "Порушниць мовчання" можуть і самих змусити мовчати, принаймні, на час. Однак двигун, який чекав палива десятиліттями, якщо не століттями, вже запущений. Давня нерівність положення і фізичної сили чоловіків і жінок може, як ми знаємо і продовжуємо дізнаватися, призвести до нескінченної кількості історій про приниження, депресію, втрату впевненості та жахливіших наслідків.

Ми розраховуємо отримати реформу – як законодавчу, так і поведінкову. Адже опір сексуальним нападам поширюється від широко висвітлених у ЗМІ викриттів у високих кабінетах, на законодавчих зборах і в люксах голлівудських босів до жінок, що працюють у торгівлі і сфері обслуговування. Дослідження, проведене у Великобританії компанією BBC, показало, що неймовірні 50% жінок пережили сексуальні домагання на роботі, і лише 20% чоловіків зізналися в тому ж. Дві третини жінок не заявляли про те, що трапилося, не робили цього і 80% чоловіків. Але тепер вони, швидше за все, порушать мовчання.

Свідчення боротьби в Китаї вселяють оптимізм. Той факт, що в авторитарній країні, де панує цензура, жінки говорять про свій досвід, підтверджує віру в рівність і гідність. Необхідність у раціональних і узгоджених межах влади – це потенційний знак поширення ліберальних цінностей. Теоретично, ці цінності також були властиві комунізму, проте теорія про рівність програла в нерівному бою з практикою однопартійної держави, де автоматичною відповіддю на тиск з боку громадянського суспільства було зруйнувати його, щоб воно не розросталося і не загрожувало партії.

Довгий час вважалося, що лібералізм знаходиться під загрозою. Фарід Закарія, Едвард Люс і Ян Зелонка красномовно писали про його занепад. У політичному сенсі, особливо в Європі – колисці лібералізму – поворот у бік популізму став переконливим доказом світанку антілібералізму. Але сміливість китайських жінок та їхня наполегливість у вимозі людської гідності відображає універсальну проблему. Обурення культурою сексуального насильства спровоковане почуттям власної гідності, яке, само собою, є основою громадянської і людської свободи. Під покровом авторитаризму боротьба за справедливість стає універсальною.

Не так давно Великобританія відсвяткувала сто років з того часу, як британки отримали право голосувати. Цій перемозі передували глузування над суфражистками, тиск і покарання, які завжди супроводжують початок боротьби за права. Перемогою можна вважати вже те, що в аналогічну боротьбу тепер вступили ті, хто шукає справедливого ставлення.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікація повної версії тексту заборонена

Вперше опубліковано на Reuters

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Джон Ллойд
Джон Ллойд

Британський журналіст, редактор Financial Times і засновник FT Magazine, старший науковий співробітник Інституту Reuters при Оксфордському університеті

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.