Філософія нас попереджала про війну 20 років тому
У зв’язку з неприємними фактами плагіату у філософській дисертації піднялися голоси, що бездумно компрометують філософію
Популярний громадській активіст, якого я дуже поважаю, на диво спромігся заявити, що це не практичне і тому не потрібне знання. Не кажучи вже про намагання колег по ФБ самотужки визначити «наука це чи не наука», що можна було б вітати лише за зацікавленість, а не за її мінімальне розуміння. Але хіба вони винні, що не знайомі з філософією.
Прикладом для знайомства може бути чергова ідіотська заява Медведєва. Він, як небезпечний кремлівський блазень, кристалізував путінську ідеологію війни — «Україна — це історична частина Росії», я нагадав висновок української філософської статті з далекого 2003 року, передрукованої не лише в чудовому часописі Ї:
Філософія є практичним знанням для того, кого вона любить
«Найперспективніший, з нашої точки зору, шлях наших [України й Росії] національних і геополітичних взаємин — це «визнання зламу української та російської культур, їхньої максимальної незалежності, скажемо так, завжди наявної абсолютної відмінності культурних світів… Формулювання цієї вкрай загостреної позиції у розумінні та переживанні культурполітичних відносин України й Росії (так само, як і інших посткомуністичних країн)… [є] лише регулятивний ідеал повної відмови від претензій на будь-яку універсалістську культурполітику, в тому числі — від тверджень тієї чи тієї сторони про історичну спільність, спільні культурні цінності, етнічну єдність та ін. Лише в перспективі вихідного прийняття погляду про абсолютну відмінність культурних світів вгамуються охочі панувати від імені загальних культурних цінностей та досягнень, ті, хто розуміє культуру не як мету, а лише як засіб власного політичного утвердження та боротьби. Методологія толерантності становить лише регулятивний ідеал визнання Іншого як культурно абсолютно рівноправної, такої найціннішої суспільної одиниці, за невизнанням автономності якої — тінь найстрашнішого конфлікту: нищівної війни світів».
І війна прийшла разом з «руськім світом». Філософія попереджала нас всіх про це 20 років тому.
Висновок зі всього цього фейсбучного хайпу простий: філософія є практичним знанням для того, кого вона любить. Адже вона «філос».
І ще одне: не дивно, що філософія любить практично-найрозвинутіші країни, які розвинені саме тому, що вона створює їхній «софос». І не лише в науці і технологіях, а, насамперед, політичну мудрість їхніх демократій.
Так кого філо софос?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
