Володимир Огризко

Український дипломат, міністр закордонних справ України (2007−2009)

На Заході ніяк не хочуть зрозуміти, що Росія ніколи не належала до європейського простору цінностей і не належить до сих пір. Для того, щоб це відбулося, в Росії мають пройти деімпералізація та дешовінізація, як свого часу пройшла через денацифікацію Німеччина після її розгрому у Другій Світовій війні. Цей процес займе не одне покоління. І тільки після цього в Росії почнуть наближатися до того, що ми називаємо «європейські цінності».

Тому, коли ми чуємо про те, що «Європа втратить Росію», ці заяви, на мій погляд, є політичним невіглаством, нерозумінням тієї ситуації, яка існує в Росії. І це не тільки «хвороба» пана Ягланда – генсека Ради Європи. Це «хвороба» багатьох європейських політиків, навіть після 2014 року.

Чому так відбувається? Є залежність. Багато з тих, кого в Німеччині зараз називають «Путін-ферштейн», залежні від того, що відбувається у Кремлі. І дуже сумно, що, швидше за все, ми маємо щось на зразок тієї ситуації, яка була з головою ПАРЄ Педро Аргамунтом, добре відомим політиком, який всіляко демонстрував свою лояльність до країни-агресора, але вже, правда, завершив активну фазу своєї політичної кар'єри. Не хотілося б, щоб це повторилося і з генсеком Ради Європи.

Щоправда, думаю, ці спроби не будуть успішними. Не від однієї людини залежать всі рішення цієї організації. Упевнений, що там знайдеться немало тверезомислячих політиків, які розуміють, що це означає фактично прощення Росії порушення нею норм міжнародного права і прав людини, в першу чергу.

Не думаю, що справа дійде до зняття санкцій з Росії. Але ми повинні зробити для себе висновки. І зрозуміти, що йде боротьба, досить жорстка і активна. Тому в будь-якому випадку потрібно шукати інструменти як запобігти негативному розвитку подій.

Так, Москва не залишає спроб взяти реванш на ідеологічному фронті, як і не залишає спроб шантажувати окремі країни і організацію в цілому. Так, це верх політичного цинізму. Але це нормальний інструмент для московської дипломатії, нічого незвичайного в цьому немає.

І тому, я повторю, ми – Україна – повинні дуже системно підходити до таких загроз. І так організовувати свою роботу, щоб ні у кого з тих, хто приймає рішення, – а це буде в січні 2018 року на осінній сесії парламентської асамблеї Ради Європи – навіть не виникло питання, чи можна робити кроки, які поховають саму структуру. І тут вже всі засоби, як то кажуть, потрібно задіяти. Я дуже сподіваюся, що українська дипломатія (і не тільки) зробить все, щоб ця тема більше навіть не звучала в стінах Ради Європи.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.