Поширення COVID-19 серед в’язнів. Чому це стосується кожного

7 липня 2020, 15:36
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Сплеск коронавірусу в пенітенціарних установах несе велику загрозу — не тільки для в’язнів та персоналу, а й для українців загалом

Установи виконання покарань та слідчі ізолятори можуть бути одними з найбільш загрозливих джерел поширення COVID-19. Кримінально-виконавча система знаходиться у стані хронічного недофінансування, що спричинило неналежні умови утримання в колоніях та СІЗО. Надмірна скупченість в’язнів, неналежні матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови, відсутність адекватного, а іноді взагалі будь-якого медичного забезпечення, високий рівень інфекційних та хронічних захворювань серед засуджених — все це далеко не вичерпний перелік проблем, які є системними в кримінально-виконавчій службі України. Існує величезний ризик, що в умовах пандемії потрапляння вірусу до пенітенціарних установ може викликати ланцюгову реакцію, що призведе до швидкого й неконтрольованого поширення хвороби спочатку серед в’язнів, а згодом і серед вільних громадян.

Відео дня

Європейський офіс ВООЗ попередив, що «ризик стрімкого зростання передачі хвороби в тюрмах чи інших місцях тримання під вартою може мати негативний вплив на епідемію, швидко збільшуючи кількість постраждалих людей», а «зусилля щодо контролю COVID-19 можуть, провалитися, якщо потужні заходи не будуть застосовані також і у в’язницях».

Держава ризикує повторити італійський сценарій

Максимально можливе звільнення в’язнів як засіб запобігання пандемії COVID-19 є загальною рекомендацією всіх міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ЄС, Рада Європи та інших) і фактично єдиним засобом пом’якшення наслідків хвороби, оскільки жодна тюремна система у світі не впоралася з викликами пандемії. Тільки після цього з’явиться шанс для ефективного запобігання розповсюдженню хвороби. Ув’язнених звільнили в різний спосіб — по амністії, через помилування або умовно-достроково щонайменше у 26 країнах світу, у тому числі й з жорсткими політичними режимами, приміром в Ірані. У Європі цю політику підтримали 15 країн, зокрема Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Португалія, Кіпр, Бельгія, Норвегія, Великобританія, Ірландія, Словенія, Албанія, Білорусь, Азербайджан і Туреччина. У Сполучених Штатах звільнено понад 40 тисяч засуджених. Процес звільнення в багатьох країнах триває й нині.

Міністерство юстиції розробило два законопроекти про амністію та умовно-дострокове звільнення для запобігання COVID-19 — 3397 та 3396. Наприкінці квітня обидва документи подали на розгляд парламенту. Крім того, ще до початку епідемії в Україні було внесено ще один законопроект 3281, що передбачає чергову амністію у 2020 році і звільнення близько 900 засуджених.

Законопроект № 3397 розширив коло засуджених, які можуть підпасти під амністію. Він передбачає звільнення 3000 засуджених, що складає 9% від їхньої загальної кількості: частина неповнолітніх засуджених, вагітні жінки, жінки з дітьми до 5 років, в’язні пенсійного віку, інваліди 1 та 2 групи, а також ті, що відбувають покарання за нетяжкі злочини, злочини середньої тяжкості, ненасильницькі злочини і вже відбули певну частину покарання. Законопроект містить довгий перелік статей Кримінального кодексу щодо злочинів, у випадку скоєння яких амністія неможлива. Тобто, приміром, убивці та ґвалтівники амністії не підлягають.

Законопроект № 3396 своєю чергою передбачав зміну процедури розгляду умовно-дострокового звільнення (УДЗ). З моменту набуття права засудженого на УДЗ адміністрація установи зобов’язувалася в 3-денний термін передати до суду заяву про розгляд УДЗ. При цьому колонія може висловити думку, що засуджений не став на шлях виправлення, і УДЗ недоцільне.

Проте ці проекти законів тривалий час пролежали без розгляду. Серед причин називають небажання керівництва держави та окремих народних депутатів, заклопотаних посадками, звільняти засуджених. Стверджують також, що захворюваності на COVID-19 у пенітенціарних установах немає, ситуація під контролем, а тому й звільнення в’язнів непотрібне. За останніми опублікованими даними Департаменту з питань виконання кримінальних покарань станом на 29 червня в пенітенціарних установах на COVID-19 захворіло 4 в’язні, 6 медичних працівників та 27 працівників персоналу в 17 областях країни. Один в’язень помер, 32 людини одужали. Було проведено 633 тести. Ці дані на тлі загальної захворюваності понад 49 тисяч мешканців України, виглядають вкрай сумнівно і видаються невірогідними. Фактично пенітенціарні установи, де працює приблизно 28 тисяч персоналу, відбувають покарання близько 33 тис. засуджених, а в ізоляторах утримується близько 20 тис. в’язнів, майже повністю виведені з-під державного моніторингу та контролю.

17 червня профільний Комітет з питань правоохоронної діяльності відхилив законопроект № 3396, а законопроекти № 3181 та № 3397 відправив на доопрацювання.

Складається враження, що у тих, хто приймає рішення, немає жодного розуміння, яку велику загрозу несе сплеск коронавірусу в пенітенціарних установах — не тільки для в’язнів та персоналу, а й для українців загалом. Можна очікувати й украй негативну реакцію і ув’язнених, і персоналу. Держава ризикує повторити італійський сценарій, де були масові бунти в тюрмах, а персонал відмовився працювати.

Отже, якщо керівництво держави серйозно заявляє про боротьбу з поширенням COVID-19, воно зобов’язане державним коштом проводити тестування в установах, де підтвердили інфекцію, і терміново розглянути питання про розвантаження пенітенціарних установ.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X