Хай буде криза. Як пандемія змінить країни, що розвиваються
Вона пропонує країнам, що розвиваються, шанс винайти себе заново і зробити перезапуск економіки
COVID-19 не припиняє завдавати серйозної шкоди здоров’ю населення та трясти світову економіку структурними шоками. Пандемія вже вбила понад мільйон осіб, а світовий ВВП, згідно з оцінками Міжнародного валютного фонду, скоротиться в 2020 році на 4,4%. Але хоча це може здатися дивним, нинішня криза може відкрити перед країнами, що розвиваються, шлях до підвищення рівня економічної самостійності.
Причина цього частково в тому, що основний тягар медичних наслідків пандемії лягає поки що на розвинені країни. У багатьох розвинених країнах Заходу реєструється більше випадків зараження і смертей від COVID-19 (відносно до розмірів їх населення), ніж у країнах «глобального Півдня», що розвиваються, хоча в розвиненому світі системи охорони здоров’я набагато краще, а соціальний захист набагато сильніше. Наприклад, індійська система охорони здоров’я знаходиться на 112 місці в світі, а американська — на 37-му. Але в Індії на сьогодні зареєстровано приблизно 6400 випадків COVID-19 на мільйон жителів, а в Америці цей показник в понад чотири рази вище.
Деякі країни, що розвиваються, наприклад, В'єтнам, ефективно боролися з коронавірусом, ввівши на найперших етапах пандемії суворі заходи тестування, відстеження контактів хворих і карантину. Більшість розвинених країн не змогли цього зробити. Навіть якщо припустити ймовірність заниження та неточності даних в бідніших країнах, порівняльні показники розвинених країн залишаються абсолютно парадоксальними.
Крім того, вже почали знижуватися обсяги фінансування розвитку, оскільки багаті країни сфокусувалися на роботі з відновлення власної економіки після пандемії. Згідно з оцінками ОЕСР, у 2020 році приплив зовнішнього приватного фінансування до країн, що розвиваються, може зменшитися на $700 млрд (рік до року), що перевищить аналогічний показник після світової фінансової кризи 2008 року на 60%. За даними Інституту міжнародних фінансів, в одному лише березні 2020 року відплив портфельних інвестицій нерезидентів з країн, що розвиваються склав $83,8 млрд. Обсяг глобальних прямих іноземних інвестицій (ПІІ), на думку ОЕСР, цього року знизиться як мінімум на 30%, причому їх приплив до країн, що розвиваються, ймовірно, скоротиться навіть сильніше. Подібні тенденції означають, що перспективи для країн «глобального Півдня» похмурі, адже історично вони спиралися здебільшого на фінансову допомогу розвитку, яка надходила з «глобальної Півночі».
Тим часом, як показують дослідження, фінансова допомога розвитку та гуманітарна допомога не завжди сприяють посиленню економіки. Як з’ясувалося в ході недавнього опитування ОЕСР, від 48% до 94% респондентів у країнах, що розвиваються, не вважають, що гуманітарна допомога допомагає їм отримати економічну самостійність. Люди хочуть фінансової автономності, а не нескінченної фінансової допомоги.
Дебати щодо ефективності допомоги розвитку ведуться вже давно. Її критики стверджують, що багаті країни користуються цією допомогою як інструментом для експлуатації ресурсів країн, що розвиваються, і часто надають її на таких умовах, які гарантують фінансовим донорам отримання основної частини експортних доходів. Однак через свою хаотичну боротьбу з пандемією багато розвинених країн втратили значну частину м’якої сили.
Ще до початку пандемії COVID-19 багато країн шукали способи здійснити стійкий перехід до економічної самостійності, усунувши залежність від допомоги розвитку. У 2018 році Руанда заборонила імпорт одягу секонд-хенд, щоб стимулювати місцеве текстильне виробництво і випускати одяг з більш високою доданою вартістю; Америка відреагувала на це скасуванням безмитних експортних привілеїв цієї країни. А минулого року уряд Великої Британії виділив частину свого бюджету допомоги розвитку, який складає 14 млрд фунтів стерлінгів ($18,5 млрд), на проекти розширення потужностей, які повинні допомогти країнам, що розвиваються, збільшити обсяги міжнародної торгівлі та залучити ПІІ.
Сьогодні у країн, що розвиваються, з’явилося більше можливостей стати економічно самостійними.
По-перше, під час пандемії обсяги торгівлі країн Східної Азії знизилися не так різко, як на Заході (за даними Світової організації торгівлі). Основна причина цього в тому, що удар по галузях, що випускають товари з високою доданою вартістю, під час спаду зазвичай виявляється сильнішим. Підвищену стійкість країн, що розвиваються, яка пояснюється їхньою опорою на виробництво товарів з низькою доданою вартістю, можна наочно спостерігати на прикладі в'єтнамського сектора текстилю та одягу. Він продовжує працювати під час пандемії, і очікується, що в 2021 році він буде відновлюватися швидше, ніж регіональні конкуренти.
По-друге, ключову роль у постпандемічному відновленні економіки зіграє цифровизація, оскільки вона істотно розширює електронну торгівлю, створюючи більш справедливе конкурентне ігрове поле для виробників в усьому світі. Сектор інтернет-торгівлі в Бангладеш у серпні зріс на 26% (до серпня минулого року), в інших країнах Південної Азії спостерігається аналогічний тренд.
По-третє, як очікується, медична і фармацевтична галузі процвітатимуть у постпандемічній економіці, тому що люди стали краще розуміти важливість здоров’я та фітнесу. Найменш розвинені країни можуть скористатися нормами Світової організації торгівлі та збільшити випуск ліків-дженериків, який не обмежується патентними бар'єрами.
По-четверте, уряди країн «глобального Півдня» можуть мобілізувати внутрішні ресурси для компенсації спаду в обсягах зовнішнього фінансування розвитку, зокрема, змінивши свою податкову політику для отримання доходів від швидкозростаючої цифрової економічної діяльності. Сьогодні в країнах, що розвиваються, рівень податкових доходів (вимірюваний як частка ВВП) зазвичай низький — від 10% до 20%, в той час як у країнах з високими доходами ця цифра становить 40%. Через це гальмується розвиток, оскільки можливості урядів інвестувати в суспільні блага — охорону здоров’я, інфраструктуру, освіту — виявляються обмеженими.
На шляху до економічної самостійності країни, що розвиваються, стикаються з цілою низкою перешкод, серед яких низька якість державного управління, несприятливий діловий клімат, громадянські конфлікти. Але вони зобов’язані покінчити з усталеною після 1945 року парадигмою зовнішнього фінансування розвитку, яку визначає «глобальна Північ» і її геополітичний порядок денний. Занадто довго країнам, що розвиваються, доводилося вислуховувати лекції від тих, хто думає, ніби вони щось знають краще. Сьогодні уряди країн, що розвиваються, мають виробити такий порядок розвитку, який буде вільним від умов, нав’язуваних фінансовими донорами.
Кожна криза відкриває великі можливості, і пандемія COVID-19 не є винятком. Вона пропонує країнам, що розвиваються, ні додати ні відняти, шанс винайти себе заново і зробити перезапуск економіки, струснувши спадщину залежності від зовнішньої допомоги, що паралізує.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена.
Copyright: Project Syndicate, 2020
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
