Червоно-біла гвардія

7 коментувати

Заяви про культурне зубожіння українців без російської складової — все одно що кухонна ностальгія за втраченим раєм. Тепер уже гібридним

Cорок п'ять нових українських фільмів разом з документальними та анімацією — підсумок минулого року лише за звітами Держкіно. Але ж є ще картини, зняті без підтримки бюджету. В країні впевнено зростає число виданих книг. Перекладна література взагалі зробила семимильний крок вперед. Музичний фестиваль або Дні українського кіно стають візитними картками поважаючого себе міста. Гастрольні графіки кочових артистів щільно розписані, є і такі, хто хвалиться концертами саме в райцентрах, куди раніше рідкісна птах долинала.

Скептики скажуть у відповідь: територію ділять за схемою дітей лейтенанта Шмідта, прибутку з цього всього небагато. Будуть праві, але є й інша правда: процес культурного ренесансу в Україні зі скрипом, але пішов. Не зважати на це складно. Але можна. Доведено українським громадянином Володимиром Бистряковим. "Нових фільмів, по суті, немає. Нових цікавих постановок теж не спостерігається", — заявила в перші дні 2018 року людина, що колись написала музику до найулюбленіших мультиків, серед яких Як Петрик П'яточкін слоників рахував і Острів скарбів. Ще пан Бистряков продуктивно працював із зірками радянської естради. Тепер не може цього робити, адже переважна їх більшість підтримали анексію Криму і як і раніше сприймають нашу державу як федеральний округ Росії зі столицею в Києві.

Сказане вище — просто нагадування про причини, які обірвали старі зв'язки діячів культури, які зробили кар'єру і гроші ще в СРСР. Потім вони з останніх сил трималися за російський ринок, створюючи культурний продукт за звичкою для його потреб. Одного разу — та чого вже там, багаторазово, в слабкій надії самому якось прорватись туди, де колишні часи дозволяли працювати і заробити, — я був присутній на "панелях", де тон задавали гості з Росії. Вони прилітали дати нам черговий урок, як правильно просувати свій продукт на російській території. Там же я не раз чув формулу: "Росія, в тому числі Україна". Це базовий підхід, застосовуваний абсолютно в усьому, що стосувалося російських культурних стратегій. Тепер пан Бистряков скаржиться: "Москвичів, пітерців, представників Росії вже не запрошують, і тому дуже збідніла атмосфера фестивалів".

Процес культурного ренесансу в Україні зі скрипом, але пішов. Не зважати на це складно

Підтримує його молодший колега Андрій Данилко. Артист, що чверть століття не виходить з жіночого образу Вєрки Сердючки, вважає обмеження для російських гастролерів і критику українських колег за російські гастролі шельмуванням. Яке, звичайно ж, сприяє розриву культурних зв'язків. Значить, ми з вами збідніли на одну культурну спадщину, по краплині видавлюючи з України, наприклад, Пушкіна тільки тому, що він — російське національне надбання. А перейменувати площу Льва Толстого вимагаємо в рамках декомунізації, хоча "червоним" був зовсім інший граф Толстой. Але скаржачись на життя без звичної культури, артист мимоволі розкрив свою оборону, назвавши Київ чужим йому містом, в якому стало страшно. Хоча по-справжньому Данилко злякався десять років тому. І не Києва, а Москви. Пам'ятаєте, коли його пісенька Лаша тумбай! прозвучала для когось в Білокам'яній як Раша, гуд-бай!, після чого йому перекрили гастрольні можливості на звичній території.

Кожен, хто вказує українцям на збіднілу без російського втручання культуру, по-перше, дає всі свої інтерв'ю з закритими очима, вперто не помічаючи прогресу в тому ж культурному житті. І, по-друге, не менш завзято тримається за українське громадянство. Хоча одна з переваг нового часу — людина вільна вибирати місце проживання до душі. Для того щоб працювати в іншій країні, особливо якщо ти особистість творча, досить знати мову і мати дозвіл на проживання. Не подобається культурно збідніла Україна — культурно багата Росія радо прийме незадоволених. Ще й зробить з цього хороший інформаційний привід.

Інакше "культурна опозиція" ризикує перетворитися, якщо вже не перетворилася, на аналог булгаковської "білої гвардії". Нудьгуючі сто років тому в Києві по батькові царю теж несхвально відгукувалися і про місто, в якому живуть, і про владу, неідеальну для України, але неприйнятну для людей з "русским миром" в головах. Тільки сьогодні російська культура вже зняла внутрішні табу, зрівнявши "білого" Івана Буніна і "червоного" Максима Горького. Червона гвардія так само вшановується там, як і біла. Тому заяви про культурне зубожіння українців без російської складової — все одно що кухонна ностальгія за втраченим раєм. Тепер уже гібридним, червоно-білим.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 11 січня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.