Після зустрічей з Ердоганом та Сі. Що отримав Путін від поїздки до Самарканду

19 вересня, 12:43
Віталій Портніков: Ще до зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна сталася подія, що довела, що Китай — не стільки союзник, скільки конкурент Росії (Фото:REUTERS)

Віталій Портніков: Ще до зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна сталася подія, що довела, що Китай — не стільки союзник, скільки конкурент Росії (Фото:REUTERS)

Уважний розгляд підсумків саміту Шанхайської організації співробітництва у Самарканді демонструє, що жодних реальних результатів — крім, можливо, пропагандистських — Путін так і не досяг

Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді у Кремлі могли розглядати як важливий доказ того, що Заходу не вдалося досягти міжнародної ізоляції Російської Федерації. Ще б пак! Адже на цьому саміті президент Росії Володимир Путін зустрічався із лідерами Китаю, Індії, Туреччини та Ірану, спілкувався з главами колишніх радянських республік — тобто демонстрував, що зараз зовнішня політика Росії звернена до «багатополярного» світу. А якщо Захід не хоче визнавати сам факт існування такого світу і запроваджує санкції проти Росії - це проблема Заходу, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

Відео дня

Але уважний розгляд підсумків саміту ШОС демонструє, що жодних реальних результатів — крім, можливо, пропагандистських — Володимир Путін так і не досяг.

Найбільші очікування були, зрозуміло, від його зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном — тим більше, що це перша така зустріч після початку масштабної війни проти України. Однак, незважаючи на всі люб’язності, якими супроводжували цю зустріч, жодних конкретних результатів у неї не було. Західні аналітики навіть заговорили, що Росія поступово перетворюється на економічного і політичного «васала» Китаю і водночас Пекін намагається уникнути будь-яких ускладнень у відносинах із Заходом, які можуть виникнути у разі свідомого та демонстративного порушення санкційного режиму.

Насправді ще до зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна сталася подія, яка довела, що Китай — не стільки союзник, скільки конкурент Росії. Перед прильотом до Самарканду голова КНР відвідав столицю Казахстану. На переговорах із президентом цієї країни Касим-Жомартом Токаєвим прозвучали його слова про гарантії суверенітету та територіальну цілісність Казахстану. Але хто може загрожувати цій територіальній цілісності? Нещодавня оперативно видалена нотатка у соціальній мережі заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва — якраз про претензії на територію Казахстану — не залишає сумнівів у тому, де керівництво Казахстану може бачити пряму загрозу.

На Сході до Путіна та його політики ставляться із побоюваннями, і це вже навіть не приховують

Та й на саміті в Узбекистані інтерес до спілкування з головою КНР був значно очевиднішим, ніж інтерес до спілкування з президентом Росії. І це теж є легко зрозумілим. Китай — друга економіка сучасного світу. Росія тепер не входить навіть до першої десятки. З ким хотів би спілкуватися керівник будь-якої країни, яка розраховує на інвестиції? І що може запропонувати Путін не лише країнам Центральної Азії, а й Китаю? Можливо, проєкт економічного коридору Китай-Монголія-Росія? Про цей «коридор» керівники Росії, Китаю та Монголії розмовляли на тристоронній зустрічі. І що ж? Здійснення проєкту, який розпочато п’ять років тому, продовжили ще на п’ять років. Жодного «коридору» як не було, так і немає.

Ніхто у Самарканді не підтримав мілітаризму Путіна

Якраз у дні проведення саміту знову спалахнув прикордонний конфлікт між двома союзниками Росії, членами ОДКБ — Киргизстаном та Таджикистаном.

Президенти обох країн перебували у Самарканді і навіть зустрічалися між собою. Цікаво, що Путін навіть не спробував докласти зусиль, щоб стати посередником у цьому врегулюванні, а Таджикистан та Киргизстан не апелювали до Росії та ОДКБ. А ось прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, країна якого теж у дні проведення саміту опинилася в ситуації прикордонного конфлікту із сусіднім Азербайджаном, до ОДКБ та Росії якраз апелював — але жодної зрозумілої відповіді не почув. Але ж Путін мав чимало можливостей продемонструвати свою зацікавленість у ситуації хоча б у тому ж Самарканді, де він опинився поруч із президентами Азербайджану та Туреччини.

І найголовніше — ніхто у Самарканді не підтримав путінського мілітаризму. Більше того, співрозмовники російського президента публічного говорили з ним про мир.

«Ми працюємо над тим, щоб дипломатичним шляхом якнайшвидше покласти край конфлікту в Україні», — заявив у присутності Путіна президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

«Я знаю, що сьогоднішня епоха — це не епоха воєн, і я говорив з вами по телефону про це», — сказав Путіну прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді.

І кремлівському правителю доводилося буквально виправдовуватись, стверджувати, що Росія «зробить усе, щоб зупинити це якнайшвидше».

Навряд чи такі результати саміту в Самарканді можна вважати дипломатичним успіхом президента Росії. Питання навіть не в тому, чи російський президент перебуває в ізоляції на Заході. Питання в тому, що і на Сході до Путіна та його політики ставляться із побоюваннями, і це вже навіть не приховують.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X