Головний план Китаю на майбутнє. Що чекає РФ та коли для України настане час переговорів
Мій оптимізм побудований на об'єктивному аналізі
Дипломати ведуть другий за значенням, але надзвичайно важливий фронт дипломатичний, і від їхньої роботи залежить те, яким чином, до певної міри, розвиваються події і на полі бою. А зараз це все переходить у фінальну стадію. Тут зіштовхнулися, мені здається, два табори. Один — той, який розуміє, що означає для світу, якщо Росія почне перемагати, а тут висновок дуже простий: це означатиме, що світова демократія зазнає реальної поразки. Другий — перемога України означатиме початок кінця глобального авторитаризму, занепаду Росії і переосмислення глобальної системи безпеки, яка існувала до 24 лютого 2022 року.
І ось це, безумовно, викликає дипломатичне збурення з усіх сторін. Ті, хто продовжує думати, що Росію можна умовити, говорять про мир. А ті, хто розуміє, що це — політичні фантазії і маячня, говорять про те, що треба давати Україні максимум зброї.
Попереднього разу я говорив про головну інтригу переговорів Путіна і Сі Цзіньпіна — яким чином Росія може допомогти Пекіну дуже швидко наростити свій ядерний потенціал. Думаю, що це була одна з непублічних тем російсько-китайських переговорів.
Це тема під сімома замками
Бо Китаю, для того, щоб зафіксувати себе антиподом США, окрім економічної потуги потрібна і ядерна. Китай є ядерною державою, але він серйозно відстає від Росії і США по кількості своїх ядерних боєголовок. Тому це, безумовно, не могло стати темою для публічного обговорення, але мені чомусь здається, що ця тема не могла не бути обговорена віч-на-віч. Зазвичай, у таких випадках, найбільш делікатні теми залишаються поза увагою громадськості. Це очевидно, бо така тема була б абсолютно неадекватною для того, щоб вона потрапила на шпальти світових ЗМІ.
Тоді Китай спалився би зі своїми так званими мирними планами, із «миролюбністю» і так далі. Тому це тема під сімома замками, але логічно мислячи і розуміючи амбіції Китаю, то, мені здається, що тут Китай міг би говорити з Путіним саме в плані допомоги для Китаю максимально швидко досягти відповідних цифр в ядерному озброєнні.
Це, звичайно, мої передбачення, але, виходячи з того, що Китай собі запланував на майбутнє — а саме — стати реальною протидією США, така логіка є цілком очевидною.
На Заході лунають різні заяви щодо завершення війни в Україні. Деякі з них говорять про те, що частина територій буде повернута силою зброї, частина — дипломатичним шляхом. Я не знаю, які причини штовхають деяких експертів на Заході говорити про дипломатичний шлях вирішення проблеми, бо дуже погано уявляю будь-якого українського політика, а також західного, який раптом вирішив вести переговори з людиною, якій МКС висунув, фактично, звинувачення і видав ордер на його арешт. Ну яка дипломатія може працювати з Путіним. Чи, може, хтось думає, що там уже буде не Путін, а буде «Мутін» — тоді інше питання. Тоді буде питання про зміну самого путінського режиму. Тому, думаю, найбільш адекватною відповіддю на всі ці речі є лише просування ЗСУ до меж наших кордонів 1991 року, а потім, справді, дипломатія, яка працюватиме, але в іншому форматі. Коли вона працюватиме над тим, щоб вимагати (спільно із Заходом) від Росії. Наприклад, демілітаризації, денуклеаризації, деколонізації (бо РФ — це колонія, і народи, які її населяють, мають повне право на самовизначення), відшкодування Україні завданих збитків. Ось тоді вже прийде час дипломатів, які вирішуватимуть, як світ далі спілкуватиметься з Росією. А Росія прийматиме вимоги цивілізованого світу після своєї поразки. Але не раніше. І цей мій оптимізм побудований на об'єктивному аналізі.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
