Темна сторона Китаю. Чому головна проблема не Evergrande
Всупереч думці більшості, я не вважаю, що ситуація з компанією Evergrande Group є серйозною проблемою або навіть каталізатором якогось переломного моменту
Всі очі спрямовані на темну сторону Китаю. Таке вже було. Азійська фінансова криза наприкінці 1990-х років, рецесія доткомів на початку 2000-х, світова фінансова криза 2008−2009 років — Китай завжди зображували країною, яка ось-ось впаде. Але знову і знову китайська економіка спростовувала ці похмурі прогнози, демонструючи стійкість, яка для більшості спостерігачів була абсолютно несподіваною.
Я був серед тих небагатьох, хто не дивувався, коли врешті всі ці тривоги виявлялися помилковими. Але тепер я серед тих, хто вважає, що цього разу ситуація виглядає інакше.
Всупереч думці більшості, я не вважаю, що ситуація з компанією Evergrande Group є серйозною проблемою або навіть каталізатором якогось переломного моменту. Так, другий найбільший девелопер нерухомості в Китаї зіткнувся з потенційно фатальними проблемами. Так, його борговий навіс у розмірі близько $300 млрд створює широкі ризики для китайської фінансової системи і потенційно загрожує ефектом доміно на глобальних ринках. Але масштаб цього ефекту, ймовірно, буде значно меншим, ніж очікують експерти, які називають Evergrande китайським Lehman Brothers і передбачають, що ми стоїмо на порозі нового «моменту Мінські».
Проти цієї думки є три аргументи. По-перше, китайський уряд має масу ресурсів, що дозволяють витримати дефолти за кредитами Evergrande і захистити інші активи й ринки від потенційних негативних наслідків. Володіючи приблизно $7,5 трлн внутрішніх заощаджень і ще $3 трлн валютних резервів, Китай має більш ніж достатній потенціал для амортизації краху Evergrande за найгіршим сценарієм. Цю ідею підкреслюють недавні великі вливання ліквідності Народним банком Китаю.
По-друге, Evergrande — це не класична криза «чорного лебедя», а, швидше, свідомий і зумисний наслідок китайської політики, спрямованої на зниження кредитного навантаження і ризиків, а також захист фінансової стабільності. Зокрема, за останні роки Китай досяг значного прогресу в скороченні активності тіньового банківського сектора, що знизило потенціал поширення негативних кредитних подій на інші сегменти фінансового ринку. На відміну від краху Lehman і спричиненого ним катастрофічного побічного збитку, проблеми компанії Evergrande не стали несподіванкою для китайської влади.
Evergrande — це не класична криза «чорного лебедя»
По-третє, ризики для реальної економіки, яка увійшла в період тимчасового уповільнення, обмежені. Попит на китайському ринку нерухомості підтримується тривалою міграцією сільських працівників у міста. І цим китайська ситуація дуже відрізняється від краху спекулятивних бульбашок на ринку нерухомості в інших країнах, наприклад, Японії і США, де надлишок пропозиції не підтримувався попитом. Частка китайського населення в містах зараз ледь перевищує 60%, тобто у неї ще маса простору для зростання — поки вона не досягне рівня 80−85%, типового для країн з більш розвиненою економікою. Попри нещодавні повідомлення про скорочення населення міст (що змушує згадати минулі помилкові тривоги з приводу достатку міст-примар у Китаї), фундаментальний попит на міське житло залишається сильним, що обмежує негативні ризики для економіки загалом, навіть у разі банкрутства Evergrande.
Найсерйозніші проблеми Китаю меншою мірою пов’язані з Evergrande і більшою — з серйозним переглядом його моделі економічного зростання. Спочатку я був стривожений натиском регуляторів, написавши в кінці липня, що нові заходи строго націлені проти інтернет-компаній Китаю і загрожують задушити «тваринний дух» у деяких найдинамічніших галузях економіки країни, таких як фінтех, відеоігри, онлайн-музика, онлайн-послуги таксі, приватні уроки, доставка їжі та інших товарів, послуги з дому.
Так було. Тепер же китайський уряд подвоїв цей натиск, а голова Сі Цзіньпін всю силу своєї влади спрямував на кампанію з досягнення «загального процвітання», яка покликана усунути нерівність у рівні доходів і багатства. Інтереси регуляторів розширилися, і справа не тільки в забороні криптовалют, але й у тому, що вони перетворилися на інструмент соціального інжинірингу: уряд включив електронні сигарети, ділові пиятики, а також культуру фанатів знаменитостей у свій чимраз більший список поганих соціальних звичок.
Все це лише посилює тривоги, які я висловлював два місяці тому. Новий подвійний удар китайської політики — перерозподіл плюс перерегулювання — б'є прямо в серце політики ринкових «реформ і відкритості», яка є основою економічного дива Китаю з часів Ден Сяопіна в 1980-х роках. Він придушить підприємницьку активність, яка є настільки важливим джерелом енергії для динамічного приватного сектора Китаю, і це призведе до тривалих наслідків для наступної, інноваційної фази китайського економічного розвитку. Без тваринного духу розвиток вітчизняних китайських інновацій неможливий.
Оскільки криза Evergrande почалася після таких радикальних змін у китайській політиці, фінансові ринки, що цілком природно, відреагували досить різко. Але уряд постарався швидко нівелювати цю негативну хвилю. Віцепрем'єр Лю Хе, провідний архітектор економічної стратегії Китаю і дійсно видатний макромислитель, негайно підтвердив непохитну підтримку приватного підприємництва урядом країни. Регулятори ринків капіталу теж поспішили підкреслити продовження політики «відкритості» за допомогою нових ініціатив встановлення зв’язків між внутрішніми і закордонними ринками. Інші регулятори також підтвердили твердий намір Китаю залишатися на нинішньому курсі. Можливо, вони переграють у своїх запевненнях?
З одного боку, звичайно, а хто не хоче загального процвітання? Програма президента США Джо Байдена «Відновити економіку в кращій формі» (BBB) у розмірі $3,5 трлн має присмак тих самих цілей. Боротьба з нерівністю й одночасна реалізація соціального порядку денного — це велика і важлива справа для будь-якої країни. Це не просто тема активних дискусій у Вашингтоні, а й критично важливо для перспектив Китаю.
Однак проблема Китаю в тому, що його нові підходи суперечать найпотужнішим економічним тенденціям останніх сорока років у цій країні: підприємницька активність, бурхлива культура стартапів, динамізм приватного сектора, інновації. Я чую тепер у Китаї заперечення — ізольовані аргументи, які вирішують кожну проблему окремо. Перерозподіл обговорюється окремо від можливого впливу нового регулювання. І дії регуляторів теж захищаються ізольовано. Наводяться аргументи для кожного випадку окремо: посилення нагляду за інтернет-компаніями, зменшення соціального невдоволення серед схильної до стресів молоді, гарантування безпеки даних.
Я макропрактик, і мене завжди вчили оцінювати сукупний ефект великих подій. Ситуація з Evergrande піде в минуле. А тема загального процвітання нікуди не дінеться. Атака регуляторів у поєднанні з вимогою перерозподілу доходів і багатства відмотує назад кіно китайського дива. Не зумівши поєднати окремі точки в загальну картину, лідери Китаю ризикують небезпечно помилитися у своїх розрахунках.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
