Хочете реформу освіти? Почніть з батьківських зборів

25 жовтня 2018, 16:38
9615
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Фото: Мар'яна П'єцух via Facebook

Анастасія Леухіна: Випадок у харківській школі, де з дівчинкою не поділилися тортом, сколихнув простори українського інтернету

Щоб змінити школу, важливо змінити відносини всередині. Перш за все, між батьками і адміністрацією

Випадок у харківській школі, де з дівчинкою не поділилися тортом тому, що мама не здала, як усі, гроші, а вчителька при цьому виставила її на посміховисько всьому класу, сколихнув простори українського інтернету. Такі випадки не рідкість. Ми просто звикли ковтати їх, йти, переводити своїх дітей в інші класи або забирати на домашнє навчання. Звикли миритися і прощати.

Я теж була в такій ситуації в дитсадку. Мої скарги закінчилися тим, що дитину перестали дискримінувати, групі додали ще одного педагога і стали дуже акуратно ставитися до всіх поборів.

Після деякого досвіду з батьківськими комітетами в садку і школі, я вирішила забрати сина з системи і навчати вдома. Просто тому, що ти можеш поміняти школу або вчителя, але батьківське оточення залишиться тим самим. І ніяка реформа зверху не допоможе українській освіті, поки основний фокус батьків – на поборах, поки основні засоби збираються на шторки, а не на смисли, поки немає розуміння і вміння вибудовувати діалог у батьківському колективі.

Поки ресурс йде на все що завгодно, крім того, що впливає на якість взаємодії і викладання. Поки батьки, як головні інвестори, не змінять свій запит. Поки рабська психологія і готовність терпіти і мовчати перед учителем або директором не буде переможена здоровим глуздом і почуттям власної гідності.

Від цих баталій реально страждають діти

Перший крок – зміна формату батьківських зборів. У більшості випадків вони дуже нагадують партійні. У них немає діалогу, є лише монологи зі звітами та планами "керівної партії вчителів і батьків-активістів, які поспішають їм догодити". Немає розмови про якість і глибину того, що відбувається в школі, є лише списки покупок і сум. У них, як правило, немає простору для обговорення, як втім, і немає місця питанням на кшталт "а чи добре тут нашим дітям?", "чи цікаво їм?" "чому вони вчаться?", "як ми можемо впливати на атмосферу і що привнести в освітній простір?".

Занадто часто групова динаміка в батьківських групах розгортається таким чином, що з одного боку опиняється більшість, яка киває і на все погоджується (щоб не псувати стосунки з учителькою), а з іншого – один або два бунтівники, які ставлять незручні питання або відмовляються фінансувати все, що в умах більшості вважається хорошою турботою про дітей – солодкі столи, багаторазові побори на сумнівні вистави замість уроків, позбавлені смаку фотоальбоми, нікому не потрібні посібники або зошити, штори, миючі засоби та подарунки вчителям.

Це часто закінчується не тільки осадом і розчаруванням у дорослих. Від цих баталій реально страждають діти. Вони повертаються після уроків втомлені і роздратовані – від усіх несправедливостей і маніпуляцій дорослих. Вони все розуміють.

Тому що культури не привносити конфлікти дорослих у класи в нас немає. Тому що вчителі вважають за необхідне стати на сторону більшості і регулярно цькувати дітей бунтівників. Тому що батьківські комітети вважають, що всіма цими поборами вони купують добре ставлення шкільних адміністрацій і бонусом отримують лояльніші оцінки для своїх дітей. Тому що ми дозволяємо адміністрації маніпулювати дітьми і своїми батьківськими комплексами.

Ми не звикли поважати відмінну від своєї думку. І навіть вислуховувати її нам неприємно. Нам дуже важливо дотримуватися лінії більшості і бути відповідними їй. Тому що озвучування іншої думки підлягає покаранню і неприйняттю. "Голови" батьківських комітетів у кращих комуністичних традиціях влаштовують бунтівникам публічну прочуханку і цькування. Але діалогу про добровільні, по суті, витрати особистих грошей на зборах майже ніколи не відбувається. А диктатура є. І рабство теж. Вони зі школи протікають в інші сфери соціальних відносин.

Щоб змінити школу, важливо змінити відносини всередині. Перш за все, між батьками і адміністрацією. Потрібно привнести туди культуру діалогу та залучення. Культуру пошуку спільних рішень і згоди щодо них. Культуру консенсусу і поваги до людини незалежно від її думки.

Кожному з нас важливо допомагати фасилітувати ці діалоги, ставати на бік меншості в них і допомагати прояснювати позиції. Тому що просто затикання і цькування рано чи пізно виливається у ще більшу соціальну напругу. Воно не допомагає трансформувати систему. Воно не допомагає її підривати зсередини, але не допомагає мирно змінювати.

Важливо привнести на батьківські збори нові питання, відповіді на які дадуть можливість не тільки "пофарбувати парти", але і зсередини змінювати те, що відбувається – через навчання вчителів і якісно нові спільні проекти на стику учитель-учень-батьки. Тому що діти бачать і всотують цю диктатуру і рабство, приймають це як модель соціально схвалюваної поведінки, і відтворюють її з покоління в покоління.

Час більшості потроху відходить, і нам важливо враховувати поодинокі голоси бунтівників на батьківських зборах – тому що справжня демократія вона не про владу більшості, вона – про простір включити меншість у спільні рішення. А в країні демократія неможлива, поки диктатура панує в школах, а рабство – в головах.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Гаджети

Вчора, 15:00

article_img
Великий і гнучкий. Все, що відомо про майбутні смартфони Samsung
Інновації

Вчора, 12:00

article_img
Спітніла ракета. На чому Ілон Маск збирається доправити людей на Марс
Політика

Вчора, 11:00

article_img
#ВибориБезБрехні: перевіряємо достовірність заяв Тимошенко, Ляшка, Вілкула, Мураєва та Шевченка