Дитяча травма України

0 коментувати

Кожен дорослий – заручник дитячих травм. А кожна нація – заручниця свого історичного досвіду. Українці – не виняток

Проблема України в тому, що вона століттями жила у складі чужих імперій. А тому носій влади і повноважень сприймався на цих землях як представник чужої і ворожої столиці. Категорії «права» і «закону» тут не були сакральні, тому що історично обслуговували інтереси метрополій. Тих самих, що для місцевого населення виступали в ролі колонізаторів, – пише Павло Казарін для Крим.Реаліі.

В результаті, українці виявилися носіями найбільш антиелітарних настроїв. Вони чудово вміють об'єднуватися на горизонтальному рівні – під час повстань і революцій. Але в той момент, коли настав час будувати свою державу – країна стали заручницею своєї ж історії. І регулярно спотикається об власне минуле.

Нормою Україна вважає ситуацію «майдану»: коли кожен рівний собі і сусідові. Але тільки-но настає час переробляти горизонталь у вертикаль – система втрачає контроль. Навіть ідея «займатися політикою» сприймається як щось ганебне. А сприйняття «політики» в суспільстві не має нічого спільного з ідеєю «облаштування життя».

Країна революціонерів

Україна знає лише один спосіб передачі влади – кризовий. У його межах будь-яка нова влада заперечує легітимність попередньої. Такий формат характерний для країн зі слабкими інститутами – там, де транзит влади приречений бути нестійким. У такій реальності будь-який новий президент заперечує попередника і створений ним варіант державності.

Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко – четверо з них можуть позувати на спільних фото, але кожен із них воював з попередником. Навіть зміна влади під час виборів подавалася як зміна режиму. Заради справедливості треба сказати, що це не тільки наша родова хвороба – у такій самій пастці регулярно опиняються країни Латинської Америки. Втім, це не скасовує токсичності підходу. Навпаки – підтверджує.

Україна знає лише один спосіб передачі влади – кризовий

У стійких системах існує солідарна легітимність. Саме вона об'єднує чинну владу з попередниками і спадкоємцями. У них можуть бути різні програми, але головне послання залишається універсальним: ми правимо, тому що наші права на владу не менші, ніж у попередника. А в українській реальності працює інше послання: ми правимо, тому що прав на владу у нас більше, ніж у попередника.

У підсумку, в Україні будь-яка опозиція щоразу пропонує перезаснувати країну. Більш того – у ролі реальної опозиції сприймаються лише ті, хто пропонує «старий світ зруйнувати до підвалин». Усі, хто не хоче знести вибудуваний будинок – сприймаються як несправжня опозиція.

Донедавна ці гойдалки пояснювалися ще й цивілізаційними метаннями України. Носії проросійської візії майбутнього не могли погодитися зі своїми проєвропейськими попередниками і навпаки. Але сьогодні навіть та частина опозиції, що солідарна з владою в обраному країною векторі, все одно використовує порядок денний революційного, а не еволюційного.

Тому що «тут так заведено».

Країна з кришталево чистою совістю

Відсутність досвіду державності стала справжньою дитячою травмою. У дорослому віці вона дає найнезвичайніші метастази. Наш попит на конспірологію – не виняток.

Упродовж століть українці звикли до того, що вони – заручники чужих інтересів. Що ними розпоряджаються метрополії, які грають у свої – таємничі і масштабні – ігри. Що пересічний обиватель на владу впливати не здатний, тому що влада йому непідзвітна. У підсумку, на цьому благодатному грунті буйним цвітом зростає безвідповідальність.

Людина, яка не відчуває в собі здатності впливати на реальність, шукає цьому пояснення. І знаходить – у вигляді таємничих ділків, змагатися з якими немає сенсу. Конспірологія стає способом перекласти відповідальність. «Ми ні в чому не винні – винні ті, хто нас грає». Мовляв, ми лише об'єкт у чужих натруджених руках. А який з об'єкта попит?

Коли Надія Савченко виявилася не тим, за кого ми її сприймали – соцмережі кинулися шукати винних. Виявилося, що в нашій помилці винна влада. ЗМІ. Політики. Хоча ми самі створили запит, на який реагувала влада, політики і ЗМІ. Але набагато зручніше звинуватити у власній помилці – іншого. Україна – країна з кришталево чистою совістю. Ніхто ні в чому не винен. Винен інший.

Така філософія є небезпечною тим, що жодний – навіть навіть найтравматичніший – досвід не приводить до висновків. Тому що висновки роблять ті, хто припускається помилок. А в нашому колективному несвідомому помилки визнавати не заведено. Наші герої – суцільно в білому одязі. Наші антигерої – суцільно в чорному. Відсутність рефлексій захищає від докорів сумління. І змушує знову і знову наступати на граблі.

Біле пальто

Будь-яка помилка цінна висновками. Якщо ти її не визнаєш – то й уроків не виносиш. Як наслідок, українське суспільство піднесло себе на недосяжний п'єдестал. «Ми хороші, а навколо суцільні негідники».

У підсумку, найпопулярніша інтонація – скепсис. Суто психологічно це можна зрозуміти: мало що зрівняється із задоволенням постояти в білому пальто. Але саме цей підхід мотивує носія нічого не робити. Ти вже апріорі на вершині моральної піраміди – і звідти зверхньо дивишся на всіх інших.

Українці переконані, що вони кращі, ніж політики – хоча самі їх обирають. Недолюблюють успішних – хоча самі мріють розбагатіти. Мріють про справедливість і зверхньо дивляться на «право». Вимагають викорінити корупцію, хоча самі з неї годуються.

Ця ситуація породжує суспільство революційного спринту. Українці прекрасно об'єднуються «проти когось» – і на коротких дистанціях демонструють надзвичайну ефективність. Але тільки-но мова заходить про стайєрські реформи – починається масове дезертирство.

Це можна зрозуміти. Ідея реформ проста: тривала робота і повільна еволюція. Ти працюєш над собою, інвестуєш у себе, підвищуєш капіталізацію свою і країни. Але це працює лише тоді, коли ти адекватно сприймаєш власну стартову вартість. А якщо ти себе переоцінюєш – то починаєш чекати, що всі інші будуть тебе наздоганяти, тоді як ти сам продовжиш стояти на місці.

У підсумку, країна починає жити за принципом квадратного колеса. Коли рух вперед можливий лише в результаті одномоментного ривка – ціною надзусиль. Після якого настає довгий період стагнації. Протягом якого всі чекають змін від сусіда, але не від себе самого.

Головним дефіцитом країни, як і раніше, залишається відповідальність. Та сама, яка позбавляє кожного «комфорту непричетності». Та сама, яка змушує визнавати помилки і робити з них висновки.

Та сама, яка не дозволяє нікому ховатися за формулу «тут так заведено».

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.