Що відбувається у Казахстані

5 січня, 17:15

Зараз ніхто не може сказати, чи призведуть протести у Казахстані до тотальної зміни влади. Події там розвиваються настільки стрімко, що прогнози застарівають раніше, ніж ми встигаємо їх давати

Очевидно, що станом на зараз — бачимо явну безпорадність влади в Алмати. В цьому сенсі Алмати звісно — лакмусовий папірець. Якщо говорити про події, що були раніше — 2011 рік (розстріли протестуючих в Жанаозені, тоді загинуло, за офіційними даними, 16 осіб), то всі протести були сконцентровані в західному Казахстані. Вони не поширилися на територію країни. Сьогодні ж протести знову почалися в західному Казахстані, але стрімко стали загальнодержавними.

Відео дня

Значною мірою через невдоволення соціально-економічним станом: інфляція, падіння курсу національної валюти, загальне подорожчання. Але все це відбувається на тлі того, що за 15 років (починаючи з 2005 року) в країні були зачищені всі опозиційні політичні партії. Всі опозиціонери або були вбиті, або вислані, або опинилися в тюрмах. Тобто немає можливості легального протесту, легальної зміни влади. Нинішня ситуація така — хто б там не був зараз при владі, той же Касим-Жомарт Токаєв, він би опинився в ситуації, коли у нього занадто мало простору для маневрів. І чим далі розгортатимуться протести, чим більше насильства буде, тим менше шансів на те, що можна вийти із цієї кризи через певні домовленості, або через ту політику, яку вони традиційно реалізовували — затягування, обіцянки, адміністративні поступки.

Щодо зовнішньої підтримки чи впливу на протести у Казахстані. Думаю, що всіх ця ситуація захопила зненацька. Росіяни також явно не очікували такого розгортання подій. Інша річ — як вони можуть цим скористатися і чи можуть? Це питання відкрите. Є цілком осудні твердження, до яких я прислуховуюся, про те, що ці протести і вже повномасштабна політична криза можуть призвести до прямого або опосередкованого втручання Росії в справи Казахстану, звісно, як завжди під загрозою Північний Казахстан (там проживає приблизно 40% етнічних росіян). Це питання, що не може не турбувати свідомих людей чи то з боку опозиції, чи з боку влади у Казахстані, коли вони так чи інакше ухвалюють рішення, на чиєму боці бути у цих заворушеннях.

Росіяни також явно не очікували такого розгортання подій


Загалом Казахстан перебував завжди у стані між молотом і ковадлом — між Росією та Китаєм. І цей страх перед тими й тими завжди присутній. Є ще Туреччина, яка хоче впливати, а цю країну сприймають більш позитивно. Вона своїм впливом намагається врівноважити тиск з боку Росії та Китаю. Якщо подивитися на цю політичну карту, то у Казахстану інших варіантів немає. Він затиснутий між цими двома ключовими гравцями.

Хочу підкреслити ще таку важливу річ. Культурна традиція дуже важлива, зокрема, коли йдеться про насильство і протести. Є поділ на осілі і кочові народи. Не в сенсі того, що є народи, які зараз кочують, а в тому, що є культурна традиція осілих народів, які споконвіку живуть на певній території, і кочових народів, які ще понад сто років тому були кочовиками. Це дуже характерно для Близького Сходу. Кочовики доволі легко ухвалюють рішення про застосування насильства. І легко виходять із насильства. Там є процедури і можливості вийти з насильства. Для осілих народів зайти в насильство дуже складно, і потім з нього дуже важко вийти. Це тягне за собою багато інших обставин, пов’язаних із сусідами, коли все це перетворюється на гармидер.

Ось чому українці можуть довго стояти на Майдані, чекати чогось і бути не готовими до застосування насильства, то інші народи можуть бути готові швидко його застосовувати і так само швидко вийти з цього процесу. Це два абсолютно різних методи. Ми в жодному випадку не повинні переносити свій досвід, досвід білорусів на те, що зараз відбувається в Казахстані. Наш досвід — це наш досвід. Їхній досвід — це їхній досвід, і ми можемо спостерігати над загальними процесами. Тобто можемо передбачати певні стадії конфлікту в Казахстані. Ось станом на зараз ніякого переговорного процесу немає — відбувається повномасштабна ескалація конфлікту. А ось за яких обставин відбудеться переговорний процес — тут сказати важко. Бо якби там були опозиційні політичні еліти, представлені у тому ж самому парламенті, то вони б почали цей переговорний процес. А оскільки їх там немає, то і переговорного процесу немає. Значить мають бути делеговані якісь представники, які виступатимуть від імені протестувальників. Поки що все має такий вигляд — а хто, а як? Всі опозиціонери дискредитовані як пропагандою, так і своїми діями. Бо більшість із них була плоть від плоті режиму, що існує впродовж цих 30-ти років.

Це бунт, що, зазвичай, не закінчується перемогою. Але тут питання в тому, що обставини, у які потрапив президент Токаєв, не дають йому можливості застосувати максимальну силу. А може цієї сили у нього і немає. Ми ж не знаємо. Ми дивимося на все це збоку і можемо лише сприймати певні сигнали. Однак з огляду на те, що там відбувається, видається так, що надмірну силу ніхто не хоче застосовувати.

Приєднуйтесь до нашого тeлеграм-каналу Мнения НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X