Як Україні раз і назавжди вирішити проблему олігархів

28 грудня 2015, 15:40
1412
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Українські олігархи готують країні нові пропозиції. Може, прийшов час і Україні запропонувати їм щось суттєве?

Останнім часом за ініціативою народного депутата Сергія Тарути – екс-губернатора Донеччини, в минулому мільярдера – відбулося кілька зібрань провідних бізнесменів країни. За словами організатора, це спроба виробити план дій щодо виходу країни з кризи, оскільки бізнес не дуже довіряє чинній урядовій команді.

Гаразд, цій команді нині мало хто довіряє. Особливо її керівникам. Але який бізнес? Ахметов, Пінчук, Коломойський, Хмельницький – це бізнес? Якщо бізнес, то їхні імена мають асоціюватися з відомими торговими марками, унікальними виробами, якісною продукцією. Власне, з тим, що принесло їм шалені доходи, перетворивши їх буквально за кілька років із хлопців із підворітні в олігархів із мільярдними статками. Ви знаєте торгові марки, котрі представляють названі чоловіки? І ніхто не знає. Бо вони не бізнесмени. Вони – рантьє. Ті, кому дозволено продавати природні ресурси й сировину.

То чого доброго можна чекати від олігархів, котрі перетворили одну з найперспективніших країн пострадянського табору в сучасну руїну? І схаменулися лише тоді, коли ця країна перестала їм приносити мільйонні прибутки.

Може, колись ці бізнесмени турбувалися долею своїх найманих напіврабів і намагалися платити їм достойні зарплати, таким чином оживляючи внутрішній ринок?

Може, вони прагнули чесно наповнювати бюджет країни податками від свого бізнесу і забезпечували соціальну сферу – освіту, медицину, культуру – належним фінансуванням? І не виводили весь свій прибуток по офшорах?

Олігархи ще ніколи і ніде не ставали рушіями національного прогресу

Може, вони, врешті, створили фонд підтримки української армії і наповнили його достатніми власними фінансами, коли виявилося, що ця армія без черевиків і без зброї змушена захищати країну від несамовитого агресора?

Може, хоч хтось, хоч колись зробив щось доброго для держави, котра нині має допомогти їм вижити й зберегти свої статки?

Гаразд, це все справді риторичні запитання, що не потребують відповіді. Але помилки роблять всі й ніхто від них не застрахований. Будемо сподіватися, що ці багаті люди – кілька десятків сімей, – котрі досі зневажали всіх останніх українців, вважаючи їх «лохами» і невдахами, бо не вміють так вправно й нахабно як вони працювати ліктями і нічим іншим, то вони зараз видадуть на-гора суперпропозиції, котрі мають швидко й ефективно вивести країну з глибокої кризи.

А найбільше – повернуть свої глибоко заховані мільярди з офшорів, котрі лежать там мертвим багажем, створять певний фонд розвитку країни, залучать найкращих спеціалістів світу й країни для розробки реального і конкретного плану реалізації модернізації.

А ще закличуть своїх представників у парламенті, яких там ледь не половина складу, прийняти сприятливе для розвитку економіки законодавство, котре допоможе залученню інвестицій у потенційно багату й ефективну країну. В країну, де високий рівень умілості й освіти населення. В країну, де розташовано 30% світових чорноземів і де неймовірні водні ресурси, котрі незабаром стануть одним із вирішальних факторів виживання й розвитку людства. В країну, де одна з найкращих у світі логістика розвитку важкої промисловості. І де нині вже створена чудова база для розвитку ІТ-технологій.

Будь ласка, шановний читачу, не стверджуйте, що це можливо. У вас для цього немає жодних підстав. Як немає їх і в автора цих рядків. Бо зі світової історії знаємо, що олігархи ще ніколи і ніде не ставали рушіями національного прогресу. За своєю природою вони не здатні цього зробити.

І не треба цього від них чекати. В Україні є значно перспективніша й могутня сила, народжена Майданами – громадянське суспільство, зокрема, його інтелектуальна частина, котра нині живе в паралельному світі, досі не використана. І саме громадянське суспільство має зорганізуватися таким чином, щоб примусити олігархів (при умові їхнього виживання в уже новій якості) взяти участь у поваленні влади олігархату і створенні ліберальної, ринкової, та справедливої системи організації суспільства.

І, як українцям не хочеться до цього повертатися, але приступити до розв’язання проблем модернізації неможливо, не розібравшись із несправедливим, вульгарним і хамським процесом приватизації, проведеним за часів Леоніда Кучми й продовженим режимом Віктора Януковича.

Тільки легітимізація приватизації великих колись державних підприємств, перегляд того, що поставило країну з ніг на голову, може повернути країні справедливість і перспективу відродження. Для цього не потрібно революцій, жодна з яких у світовій історії не виконувала свого завдання. Не потрібно буде все віднімати в супербагатіїв і потроху всім роздавати як продемонстрували це практики вульгарного соціалізму.

Треба просто застосувати універсальну економічну формулу, однакову й рівну для всіх, провести через неї весь попередній процес приватизації й постприватизації. І примусити доплатити те, що безпідставно й грубо було вилучено до приватних кишень купкою надто кмітливих людей.

І для цього не варто щось придумувати й вигадувати велосипед. Варто застосувати формулу уряду Тоні Блера, котрий швидко, успішно й ефективно провів у Великій Британії легітимізацію приватизації інфраструктурних об’єктів у кінці 90-их років.

В основі британської схеми легітимаційної доплати був запропонований так званий windfall tax – податок на безпідставні доходи, обумовлені обмеженням конкуренції або винятково сприятливою ринковою кон’юнктурою.

Застосувавши цю універсальну формулу, українські економісти вже давно порахували можливий ефект від цієї процедури – десятки мільярдів доларів таких нині необхідних для виживання країни й модернізації її інститутів. Але чи не найбільший капітал – повернення справедливості й віри у власну державу мільйонів її громадян. Вони цього вже майже не чекають. Але цілком заслуговують.

Думати над долею країни - це геть невластива для олігархів функція. Їх для початку треба примусити не думати, а віддати нелегітимно привласнене. При тому залишивши їм перспективу розгортання власного бізнесу за умови законодавчого забезпечення обов’язку сплачувати своїм робітникам не 3-4% від собівартості продукції, а хоча б так як у країнах Східної Європи – 30-40%. До речі, все це в їхніх же інтересах, бо отримають тепер уже цілком легітимну власність і спатимуть спокійно.

А далі вже – шлях, прокладений нашими успішними сусідами. Все дуже просто. Чому українцям не піти цим шляхом?

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Вчора, 12:42

thumb img
Ґвалтують, поки не завагітніє. Жінок народу качинів із М'янми продають як "наречених" у Китай
Країни

Вчора, 11:27

thumb img
Повітряна тривога. Наймасштабніші авіакатастрофи останніх років - інфографіка
Travel

Вчора, 19:43

thumb img
Це місто створене для тривалих прогулянок. Тревел-план для туриста в Копенгагені