Інфляційна розхлябаність. Що заважає розвиватися економіці України
Інфляція стала невидимим, але надзвичайно вигідним інструментом збагачення 5% населення за рахунок 95% інших
30-річчя України та 25-річчя гривні — славні ювілеї для підбиття підсумків економічного розвитку в цілому і монетарної політики зокрема. Мова не йде про персоналії, партії або парламенти. Після трьох революцій, величезної ціни, яку Україна заплатила і продовжує платити за свою свободу і незалежність, критично важливо провести аудит моделі економічної політики, її теоретичну базу і режими застосування її основних інструментів.
Після подолання руйнівних наслідків токсичного Радянського Союзу Україна продовжували будувати економічну політику на основі марксизму і лівого кейнсіанства. Ймовірно, самі полісімейкери не усвідомлювали цей факт. Вони просто зробили ставку на домінацію державної власності, Велику державу (податкова + регуляторне навантаження більше 60% ВВП), торговий протекціонізм і неадекватно м’яку монетарну політику. В результаті економіка опинилася під потужним номенклатурно-олігархічним пресом, в режимі токсичного схематозу.
Перехід від Держплану до ринкової економіки припускав виконання триєдиного завдання: макроекономічна стабілізація, лібералізація і створення інститутів розвитку і зростання. Все повинно було початися зі стабілізації. Йшлося про зниження інфляції до max 3% річних, збалансування державних фінансів, стійкості гривні та якісної системи управління держборгом в режимі вільного переміщення капіталу. Для забезпечення швидкого, довгострокового економічного зростання такі заходи — це як необхідний периметр особистої безпеки, базова гігієна для людини. Коли ти в оточенні зграї голодних вовків, тебе навряд чи буде терзати дилема, вкладати свої заощадження в облігації або акції. Коли ти по вуха в багнюці, навряд чи варто засмучуватися з приводу зірваного побачення.
В економіці приблизно так само. Спочатку — низька інфляція, стабільні гроші, дисципліна в управлінні державними фінансами, потім — особливості регулювання виробників товарів/послуг, захисту споживачів, точкове налаштування пенсійної системи або реалізація екологічних, інфраструктурних проєктів. First things first.
Економічна наука диктує таку логіку поведінки влади — створити сприятливі умови для всіх виробників товарів і послуг. Саме вони — мільйони приватних власників — повинні придумувати, реалізовувати, нести ризики власного планування перед головним суддею справжньої ринкової економіки — споживачем.
За 25 років гривня не стала стабільною, вільно конвертованою валютою
На жаль, Україна, як і раніше знаходиться тільки на початку шляху переорієнтації своєї економіки на споживача. Після 30 років незалежності велика частина економіки продовжує перебувати в сфері неекономічних рішень, під контролем розпорядників та споживачів чужого. Про цей говорить розмір доходів і витрат органів держуправління, обсяг ресурсів і активів у державній власності, зміст податкової, торгової та інвестиційної політики. Хронічні монетарні і фіскальні ризики стали токсичним анаболиком для більшості виробників і споживачів країни. Вони стали жертвами високої інфляції, вкрай дорогих грошей, важкого податкового і регуляторного тягаря. Невелика група великих підприємств і уряд — ось бенефіціари м’якої грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики. Вони не зацікавлені в макроекономічній гігієні, тому що використовують інфляцію, девальвацію, валютні та фінансові обмеження, податкові пільги і режими для створення для себе неринкових, переваг. Як приклад інтервенціонізму розглянемо інфляцію. Це як раз доречно з нагоди 25-річчя гривні.
В кінці XIX століття під інфляцією розумілося збільшення пропозиції грошей шляхом емісії готівки і банківських депозитів, не забезпечених золотом. Іншими словами, інфляція — це збільшення кількості грошей. Потім, як і з поняттям «лібералізм», і «капіталізм» відбулася семантична революція. В результаті інфляція стала розумітися, як зростання загального рівня цін. Терміну для позначення початкового явища не залишилося. Розпорядники та споживачі чужого (великий номенклатурно-олігархічний бізнес, включно з банками) спотворили причинно-наслідкові зв’язки у світі грошей. В результаті боротьба за цінову стабільність була спрямована на наслідки, а не причини. Людей обдурили, розірвавши зв’язок між збільшенням кількості грошей і зростанням цін. Ось вони і повірили, що зі зростанням цін можна боротися адміністративними методами, ручним регулюванням, квотами, обмеженням рентабельності і встановленням цінових стель.
На ділі інфляція стала невидимим, але надзвичайно вигідним інструментом збагачення 5% населення за рахунок 95% інших. Нові гроші (готівкові та безготівкові) не потрапляють в економіку одночасно всім. Інфляція змінює цінові пропорції між цінами на різні товари і послуги. Основними бенефіціарами свіжонадрукованих грошей є їх перші одержувачі. Це великі банки, уряд, а також учасники їх комерційних програм і проєктів. Інфляція збиває пропорції між споживчими та інвестиційними товарами, між кредиторами і позичальниками, між заощадженням та інвестуванням.
Жертвами інфляції є ті, хто має фіксований дохід у гривні і змушений купувати товари/послуги вже за новими цінами. Це стосується, зокрема купівлі іноземної валюти. У цю категорію жертв інфляції потрапляє малий бізнес, який змушений переплачувати за кредити, а також хеджувати інфляційні і курсові ризики завищенням цін. Його відхід у «сіру» економіку є спосіб керувати високими витратами, зокрема інфляційними. Ще однією жертвою інфляційної політики є виробники інвестиційних товарів. Їх виробничі цикли довгі, терміни окупності інвестиційних проєктів — 7−10 років, а то і більше.
В результаті відбувається спотворення структури економіки між виробництвом всередині країни та імпортом готових товарів. Виробництво стає дуже дорогим заняттям, доступним тільки тим, хто вже накопичив ресурси від свого неринкового статусу і інфляційного перерозподілу, або учасники пільгових державних інвестиційних програм. У такій ситуації головними архітекторами структури економіки і капіталу є розпорядники чужого, а не приватні підприємці і його високість споживач. Якщо уряд/Нацбанк проводить інфляційну політику, він рубає під корінь власні плани щодо розвитку вітчизняного виробництва товарів і послуг.
За 25 років гривня не стала стабільною, вільно конвертованою валютою. Цінову стабільність в Україні не досягнуто. Інтеграція країни в світову фінансову систему залишається на критично низькому рівні. Внутрішній ринок капіталу являє собою жалюгідне видовище. Одним з основних винуватців такого результату 30-річного розвитку економіки країни є Національний банк. Залишимо за дужками бурхливі 1990-і всеосяжного економічного невігластва влади. Це була декада навчання і пізнання. До початку 2000-х потрібно було вже засвоїти основні уроки, навчитися базової економічної гігієни. Не вийшло. Одна з основних причин полягає в тому, що полісімейкери, суспільство країни досі продовжує сумніватися в монетарній природі інфляції, в причинно-наслідкових зв’язках між пропозицією грошей і попитом на них. Тому руки бенефіціаром інфляції як і раніше розв’язані.
Судіть самі. У період з початку 2001 до початку 2021-го обсяг готівки в обігу (М0) виріс у 40,3 рази, грошова база — в 35,5 разу, активна грошова маса в гривні (М1) — в 50,6 разу, грошова маса в гривні (М2) — в 58,6 разу, широка грошова маса (М3) — в 57,4 разу. Така грошова політика ефективно блокує розвиток виробництва, не дозволяє сформувати довіру до гривні. Монетарна політика Нацбанку України додає ризиків і невизначеності, а не динаміки економічного зростання і конкурентоспроможності.
Дивіться, що відбувається з грошима в останні 12 місяців. У період
Інфляційний розпуста вводить уряд у стан інституційного розслаблення. Такий режим називається моральною загрозою. Це коли розпорядники чужого (політики і чиновники) приймають рішення з упевненістю, що Нацбанк, як грошовий принтер останньої надії завжди прийде їм на виручку. Вони впевнені, що дефіцит бюджету можна мало не до нескінченності покривати за рахунок зовнішніх кредитів — «ми за ціною не постоїмо». Легше взяти в борг, щоб потім віддавали інші, ніж створити атмосферу довіри для мільйонів українців, єдині правила гри для всіх, без монетарних і фіскальних спотворень. Ось тому державний і гарантований державою борг України становив $92,96 млрд. Тільки за січень — липень 2021 року він збільшився більш ніж на $2,7 млрд або на 3%. У порівнянні
Основний урок до 25-річного ювілею гривні і 30-річчя незалежності України звучить так: монетарна політика, що проводиться Нацбанком, є однією з найбільших перешкод для виходу країни на траєкторію швидкого, довгострокового економічного зростання. Без її глибокої ревізії домогтися розкріпачення країни, звільнення величезного економічного потенціалу мільйонів підприємливих українців буде неможливо. Тому сьогодні, як і 30 років тому, треба починати з базової макроекономічної гігієни, перш за все у сфері грошової-кредитної політики. Поняття «висока інфляція (зростання цін більш ніж на 2−3% на рік) в суспільній свідомості, в розумінні полісімейкерів має бути таким же, як брудні руки в операційній для хірурга або несправні гальма для водія автомобіля.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
