Культ готівки

2 коментувати
З огляду на електронні декларації у наших політиків достатньо коштів, щоб інвестувати в розвиток країни. Але вони поводяться, як жителі каїрських або мексиканських бідонвилів — тримають гроші в кеші

Головна тема останніх днів — електронні декларації. Не залишилося нікого, хто б не висловився з цього приводу, до того ж переважно емоційно та достатньо передбачувано.

Відразу скажу: я солідарний з реакцією більшості. Але вважаю, що, крім емоцій, потрібно дати шанс і розуму. Оскільки емоційність без раціональності межує з істеричністю.

Якщо говорити про раціональність: що мене вразило в цих деклараціях, так це не суми (хто не знав про безсоромне багатство політиків?), а те, що більшу частину (за підрахунками експертів, близько 60%) депутати зберігають у кеші.

Щоб пояснити вагомість цього факту, пошлюся на думку економіста Ернандо де Сото. Я не втомлююся популяризувати його книгу Загадка капіталу. Чому капіталізм тріумфує на Заході та зазнає поразки в усьому іншому світі. Вважаю її однією з найкращих серед написаних на цю тему. Зокрема тому, що вона коротка і читання не потребує багато часу.

Отже, на початку 1990‑х де Сото вирішив з'ясувати, скільки грошей і нерухомості накопичилося у бідняків у п'яти країнах третього світу. Результат був таким само шоковим, як і наші декларації. Обсяг коштів і нерухомості на Гаїті у 158 разів перевищував усі інвестиції, які дістала країна до цього часу; в Єгипті — "лише" в 55 разів (і це притому, нагадаю, що Єгипет був одним з головних адресатів американської допомоги напередодні арабської весни — і зараз, після революції, зберігає цей статус).

Боротися потрібно не проти багатства — потрібно боротися проти бідності

Себто кожна з цих країн могла б стати заможною, якщо б вдалося капіталізувати все багатство, що перебуває в панчохах, тумбочках, під землею, на землі. Інакше — поки воно лежить там, не є капіталом. Гроші стають капіталом лише в той момент, коли потрапляють на банківські рахунки, перетворюються на акції тощо — коли кожен долар, соль, фунт, гривня, рубль перестають лежати і починають працювати.

Наші українські реформатори скаржаться, що в Україну залучається дуже мало інвестицій. І клянуться зробити все від них залежне заради збільшення їхнього обсягу. Де Сото каже інше: головним ресурсом навіть найбідніших країн є внутрішні заощадження населення — звісно, якщо змусити їх (заощадження) працювати. Інакше скільки не вливай зовнішніх інвестицій, вони пройдуть крізь місцеву економіку, як вода в пісок. А країна як була бідною, так і залишиться.

З огляду на електронні декларації, в українського революційного політикуму достатньо коштів, щоб інвестувати в розвиток своєї країни. Але він поводиться так, як жителі каїрських або мексиканських бідонвилів,— тримає гроші в кеші. Це звучить як діагноз для наших реформ: їх проводять люди, які або не хочуть реформ, або не вірять у них.

Зрозуміло, що багатство завжди викликає заздрість і ненависть серед менш заможних. Особливо в тих країнах, де багаті стають все багатшими, а бідні — біднішими. Як писав Макіавеллі, люди швидше забудуть смерть батька, ніж втрату майна. Але найбільша помилка за таких обставин — надія на соціальне робінгудство: забрати багатство в багатіїв і розділити його серед бідаків. Боротися потрібно не проти багатства — потрібно боротися проти бідності.

І тут на допомогу знову приходить де Сото зі своєю історією. Бідність, стверджує він, була нормою для минулого, але стала винятком для сучасного Заходу. Загадка західного капіталізму в його здатності інтегрувати учорашніх незаможників у заможних людей, перетворивши їх на середній клас. Де Сото на пальцях показує, як і коли це сталося на Заході, включно із США,— внаслідок політичних та економічних реформ, які перетворили кеш на капітал.

Біда в тому, що більша частина націй застрягли в своєму минулому. Україна — не виняток. Але у неї немає альтернативи, крім як побороти минуле. Звісно, не перейменуванням вулиць (про що я писав вже не раз), це лише косметичні заходи, а радикальними реформами. Незважаючи на неминучий шок, розчарування, популізм і протести.

З цього погляду е-декларації — ще один крок для подолання минулого. Але мірою прогресу або регресу в майбутньому стануть не суми, зазначені в деклараціях, а частина в них нерухомого кешу. Щоб побачити це, треба ввімкнути розум. Тож дамо йому шанс.

Колонка опублікована в журналі «Новое Время» від 4 листопада 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене


Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.