Це не те, чого очікував Путін. Що показала газова криза у Молдові
Останні події доводять: енергетична криза в ЄС і Молдові ще далека від завершення
Поки Європа не вірить своїм очам, спостерігаючи, як ціни на газ виходять з-під контролю (схоже, через російський енергетичний шантаж), Кремль націлився на два дуже бажаних геополітичні призи.
Про перший багато писали всі передові ЗМІ. Він зосереджений на зусиллях Москви шляхом обмеження поставок до Європи, дотиснути чиновників ЄС, щоб вони дали добро на Північний потік-2.
Багато з тих, хто на початку сумнівався в намірах Кремля, після слів президента Володимира Путіна тепер думає інакше. Останній заявив, що Росія подаватиме в Європу на 10% більше газу, щойно Північний потік-2 буде сертифіковано.
Про другий приз говорили значно менше, але це стосується самої суті принципової незгоди Росії з ліберальними засадами Європи.
Оскільки ціни на газ підскочили після періоду хаотичної волатильності, що був улітку, Путін розкритикував «розумних гравців» із Єврокомісії за те, що ті проштовхували реформування газового ринку і не підписали довгострокових контрактів на постачання.
В уїдливих словах Путіна не було нічого нового. Фактично, вони лише підтвердили давнє невдоволення Росії щодо лібералізації газового ринку ЄС, яку колишній голова правління Газпрому Дмитро Медведєв ще 2006 року назвав «найбезглуздішою ідеєю в сучасній економічній історії».
Важливо те, що Росія зараз скористалася енергетичною кризою в Європі, аби тиснути на Брюссель, щоб той переглянув саму структуру своїх енергетичних ринків, які були засновані на тих самих ідеологічних стовпах, що лежать в основі всього блоку, а саме — вільній торгівлі, конкуренції та прозорості.
Москва також скористалася подібним вікном можливостей у Молдові, щоб змусити проєвропейський уряд країни і її президента відмовитися від застосування правил ЄС, обмеживши постачання газу, коли насунулися холоди.
Брюссель має розпочати негайне розслідування причин енергетичної кризи
Бажання Молдови продовжити реформи вже деякий час викликає здивування. Влітку 2021 року деякі європейські чиновники вже вказували в приватних розмовах, що Москві не сподобалося бажання країни інтегруватися з сусідніми Румунією та Україною через ринкові механізми.
Розбіжності досягли апогею на початку опалювального сезону, коли Молдова не змогла укласти річний контракт на постачання з Газпромом, отримавши продовження попередньої угоди, термін дії якої закінчився наприкінці вересня, лише на місяць. Протягом кількох днів стало очевидним, що Газпром на жовтень законтрактував лише 67% потреби Молдови в 90 млн кубометрів, що змусило місцевих чиновників попросити промислових виробників зменшити споживання, і, зрештою, 22 жовтня оголосити на 30 днів надзвичайний стан.
Публічно, чиновники заявили, що розбіжності стосуються ціни на газ, виставленої Газпромом, на яку Молдова не хотіла погоджуватися, а також погашення боргів і штрафів, які, за словами Газпрому, досягли $709 млн, при цьому росіяни наполягали терміново їх виплатити до 1 грудня.
В приватних розмовах, однак, молдовські чиновники стверджують, що Газпром також зажадав у рамках погашення боргу схвалити розподіл власності операцій трансмісії від вертикально інтегрованого діючого оператора, в якому він має мажоритарну частку. Оскільки Молдова зараз перебуває у економічній скруті, невідомо, чи зможе вона погасити борг, не кажучи вже про термін до грудня.
Приклади ЄС і Молдови показують, як Росія зараз прагне нівелювати роки реформ. Це включає наполягання на повторному запровадженні довгострокових контрактів для європейських споживачів, прагнення отримати винятки з правил конкуренції для своїх власних трубопроводів, включаючи Північний потік-2, і тиск на такі країни, як Молдова, щоб вони відмовилися від реформ, які підтримує ЄС.
Всупереч порадам Путіна про те, що Європі було б краще забезпечувати природний газ за допомогою довгострокових контрактів, ніж купувати його на спотових ринках Європи, бо так було б учетверо дешевше, немає гарантії, що ціна, закладена в довгострокові контракти, завжди буде нижчою, ніж на спотових ринках. Адже в 2020 році сталося навпаки, коли ціни на нафту в довгострокових контрактах, у тому числі в російських, були вищими, ніж спотові, що впали до рекордного рівня.
Довгострокові контракти не дають гарантії, що покупці завжди отримають вигоду. Однак вони закріплюють частку ринку для таких виробників, як Газпром, водночас заважаючи споживачам швидко реагувати на нестабільність ринку. Можна навіть сказати, що геополітичний ризик, який частково сприяв значним коливанням цін від рекордно низьких показників у 2020 році до рекордно високих показників у 2021 році, має переконати компанії використовувати гнучкість, надану ринками, для швидкого та ефективного реагування.
У минулому довгострокові контракти, такі як угода з Україною від 2010 року (відома як Харківські угоди), згідно з якою Газпром запропонував значну знижку в обмін на продовження термінів оренди Чорноморським флотом військово-морської бази в Криму до 2042 року, поглибили вразливість покупців і залежність від Росії.
Намагання Росії звільнити Північний потік-2 від правил ЄС щодо конкуренції, прозорості та виділення до окремої компанії розпорядника ГТС матиме той самий ефект, а саме зафіксує контроль над маршрутами постачання, а також убезпечить від появи конкуренції або доступу до критично важливої інформації, яка відстежує точні обсяги надходження на європейські ринки.
Останні події ясно показують, що енергетична криза в ЄС і Молдові ще далека від завершення. Наразі важко передбачити, чи будуть європейські політики стояти на своєму і відмовляться піддатися тиску Росії. Якщо прийдешня зима виявиться особливо холодною, жоден політик не захоче ризикувати своєю кар'єрою, з принципу жертвуючи доступом до природного газу.
Однак те, що сталося нещодавно як в Молдові, так і в ЄС, показує, що замість того, щоб посилювати залежність від російського газу, європейська влада повинна прагнути захистити нинішню структуру ринку та заохочувати подальшу диверсифікацію постачальників і енергоносіїв. Брюссель також має розпочати негайне розслідування причин енергетичної кризи та гарантувати, щоб усі причетні до цієї кризи сторони зазнали санкцій.
У випадку Молдови нинішня криза може виявитися прихованою благодаттю, що шокувала політиків, які заходилися шукати газ на українському та румунському газових ринках відповідно до європейських правил і практики. Це не те, чого очікував Путін, але джина уже випущено із пляшки.
Переклад НВ
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок AtlanticCouncil. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
