Хто переможе. Вирішальний момент між США та Китаєм

3 коментувати

Разом із союзниками США можуть направити Китай правильним шляхом. Але  Трамп всіх відштовхує. Чому це безглуздо?

Через те, що до Пекіна прибули американські топ-чиновники, відповідальні за торгівлю, ви можете подумати, що США та Китай стоять на порозі переговорів з уникнення торговельної війни і що вся ця історія важлива лише для бізнес-видань. Подумайте знову. Це сюжет для історичних книжок.

П’ять днів пекінських зустрічей між урядовцями та бізнес-лідерами Китаю і США дали мені абсолютно чітке розуміння того, що там йдеться не більше, ніж про перегляд правил, які визначать економічні та владні відносини двох найстаріших, та водночас найновіших світових суперсил – Америки та Китаю. І це не лише торговельні сутички.

«Це вирішальний момент для китайсько-американських відносин, – говорить Руан Цонгзе, виконавчий віце-президент Китайського інституту міжнародних досліджень. – Йдеться про щось значно більше, ніж торгівля і тарифи. Йдеться про майбутнє».

В одному кутку стоїть президент Трамп та прибічники його жорсткого торговельного курсу з Китаєм, інтуїція яких загалом рухається в правильному напрямку: це битва, де варто змагатись зараз, поки не надто пізно, поки Китай не став надто великим.

В економіці не так, як на війні: тут і вони можуть перемогти, і ми теж

А в другому кутку – президент Китаю Сі Цзіньпін, інтуїція якого також, можливо, не підводить: це битва, де варто змагатись зараз, тому що вже надто пізно – Китай уже надто великий.

Або, як відмітив один із китайських експертів під час дискусії про торгівлю в Університеті Цінхуа, яку я відвідав: «Більше ніхто не може стримати Китай». Така впевненість серед китайців переважає і в Пекіні: наша однопартійна система та уніфіковане суспільство може витримати біль торговельної війни значно довше, ніж ви, американці. І так, торговельний дисбаланс сьогодні має місце через те, що ви, американці, інвестуєте в наше майбутнє – та поглинаєте своє.

Китайський економіст, який працює на Заході, підсумував це у такий спосіб: «Ми відкрили Китай для світу і змінили цю країну», але зараз Китай вже у світі й рухається там «своїм ходом».

І ось, що ми маємо. Акт І: китайсько-американські відносини виключно геополітичні, США та Китай проти СРСР. Так тривало до пізніх 70-х, до початку Акту ІІ: Китай повернув у бік капіталізму, перетворившись на велетенську фабрику та новий ринок, а через 30 років – на другу за величиною світову економіку.

Причинами цього, значною мірою, стало працелюбство китайців, перспективне мислення їхніх лідерів та величезні урядові інвестиції в інфраструктуру та освіту. Та деякою мірою це відбулось і через бажання та спроможність Китаю прогинати чи ігнорувати правила Світової організації торгівлі (СОТ) – а часом і зовсім дурити тамтешніх лідерів.

Подекуди, щоб поцупити західні інновації, Пекін використовував промислове шпигунство. Інші способи були більш витонченими: коли у 2001 році Китай доєднався до СОТ, йому було дозволено ввійти туди в якості «нації, що розвивається». Такому об’єкту дозволялось на умовах дуже низьких тарифів експортувати свою продукцію до США, та водночас встановлювати високі тарифи для імпорту – з метою захистити дедалі більш потужніший розвиток своєї промисловості від конкуренції з боку США та Європи.

Розраховували, що коли Китай зросте, то СОТ змінить такий режим і країна швидко знизить свої тарифи –  ті ж 25% на імпорт автомобілів, що є на рівні 2,5% у США. Та СОТ і досі не завершило той торговельний раунд, а Китай відмовляється самостійно понижувати тарифи.

Більше того, у Китаї сформувалась промислова політика, яка подекуди обходила правила СОТ. Уряд задешево роздавав землю, а державні банки на дуже вигідних умовах давали позики на розвиток нових індустрій. І це в той час як іноземні компанії, що хотіли отримали доступ до китайського ринку та ввійти в гру, змушені були платити: знаходити собі у Китаї партнера та бути готовим передавати йому свої передові технології.

Як результат, з часом Пекін зумів змусити транснаціональні корпорації дедалі більше розширювати свою мережу в Китаї, а заразом в умовах захищеного ринку вирощувати для Заходу достойних місцевих конкурентів. А потім, коли останні вже були достатньо великими, – представляти їх світові як гігантів.

І коли США виступали проти такої політики СОТ – ось як у випадку, коли Китай несправедливо утримував американські кредитні компанії поза ринком, а потім програв арбітражну справу в СОТ – китайці й тоді зуміли затягнути процес так, щоб до втілення обіцянок, даних 17 років назад, не дійшло. На той момент місцеві компанії як UnionPay цілком домінували на китайському ринку, залишаючи американським компаніям на кшталт Visa якісь крихти.

Тим часом інвестиційні фонди та компанії, керовані китайським урядом, вийшли за кордони Китаю та розпочали скуповувати стратегічні індустріальні об’єкти та переносити їх технології додому. Як-от найбільшу та найкращу в Німеччині компанію робототехніки, Kuka.

Американські та європейські підприємства толерували це все, позаяк вони в будь-якому разі заробляли гроші в Китаї та боялись, щоб їх не витурили з такого велетенського та  дедалі потужнішого ринку – допоки кілька років тому все більша кількість бізнесменів не почала говорити своїм урядам: подібне більше не працює. Це і знаменувало початок Акту ІІІ.

Все почалося в жовтні 2015-го, коли Пекін оголосив свою нову довготермінову візію «Зроблено в Китаї-2025». План передбачає домінування у десяти індустріях майбутнього: включаючи робототехніку, безпілотні автомобілі, електронний транспорт, штучний інтелект, біотехніку та повітряно-космічну сферу.

І коли США та Європа побачили це, вони фактично відповіли так: «Воу. Ми були готові підставити другу щоку, коли ваше поєднання працелюбства, махлювання та промислової політики фокусувалось на галузях низького технологічного рівня. Та якщо ви будете використовувати ті ж самі стратегії задля домінування у хай-тек індустріях, то ви нас просто підсмажите. Нам необхідні нові правила».

І я чув це від чиновників як ЄС, так і США. Ось тому багато європейських країн нині розмірковують над новими законами, які могли б попередити купівлю Китаєм їхніх найбільш передових технологій. І ось що Китай говорить ЄС, коли там намагаються донести китайцям про свої майбутні плани: «Робіть, що хочете, тільки не приєднуйтесь до торговельного табору США». Об’єднаний європейсько-американський фронт, який вимагатиме грати чесно, – це останнє, що потрібно Пекіну.

Зрозумійте мене правильно. Я за вільну торгівлю і аж ніяк не боюсь плану-2025, відповідно до якого китайці планують переплюнути незалежних західних інноваторів. Я вітаю прагнення Китаю зосередитись на індустріях 21-го століття. Так було б краще для всіх.

В економіці не так, як на війні: тут і вони можуть перемогти, і ми теж. Та за умови, що всі ми граємо за однаковими правилами: тяжка праця та інновації, а не тяжка праця та інтелектуальні крадіжки, жорсткі втручання з боку уряду, нехтування приписів СОТ, відсутність взаємодії та примушування західних компаній платити за участь в грі на китайському ринку.

Ось про що сьогоднішня битва – і ось чому варто боротись. Так, нині в цьому процесі лідирує Трамп. Але це не причина забувати про те, що за єдиними правилами-2025 мають грати всі: США, Китай та Європа. Допоки не стане надто пізно.

Тим не менш, я не сумніваюсь: обидва президенти, Трамп та Сі, керуються неймовірно ризикованими стратегіями.

У час, коли ми підійшли до історичного моменту у визначенні економічних відносин між Заходом та Китай – а це наш перший та очевидний пріоритет – Трамп також наражається на торговельну війну з союзниками, які мають посунути Китай в правильному напрямку. Йдеться про Японію, Південну Корею, Європу та Канаду, над якими нависла загроза високих тарифів на сталь та алюміній. Трампу здається, що він може змінити намічений Китаєм шлях до нової ери глобальної торгівлі й без союзників – лише з використанням грубої американської сили. Що ж, успіхів.

Як один із європейських чиновників попереджав мене: «Якщо США найбільше турбує ринок праці, то Китай стає для вас неабияким викликом і в такому разі не варто розпочинати сталеву війну з Європою. Ніхто не збирається об’єднуватись з вами проти Китаю, якщо ви доб’єте нас тарифами на сталь». І як сказав один наш досвідчений оглядач у Пекіні: «Якщо розуміти це виключно як «США проти Китаю», то ми програємо».

Гірше того, Трамп розірвав Транстихоокеанське партнерство, яке могло б об’єднати найбільш потужні економіки регіону навколо цілого ряду торговельних правил, що відповідають інтересам США. Це би, приміром, дозволило сфокусуватись на розвитку штучного інтелекту – тієї галузі, яку до 2025 року хоче взяти на себе Китай.

Коротше кажучи, разом із союзниками з Європи та Тихоокеанського регіону ми могли б посунути Китай в правильному напрямку. Проте Трамп відштовхує усіх.

Трамп також нічого не говорить про інвестиції у справді перспективне джерело американської сили – інфраструктуру та освіту.

Та Сі також не приречений на успіх. Китай набагато більш відкрита країна, ніж 25 років тому – та водночас і набагато менш відкрита, ніж 5 років тому. Союзники Сі критикують його за розгін корупції, анулювання термінів правління, що залишає його в лідерах на десятиліття, та посилення тиску на Комуністичну партію, яка має панувати над кожною інституцією, позаяк система колективного контролю не спрацювала. Ці ж союзники кажуть, що корупція виїла китайське суспільство, уряд та оборону.

І це може бути правдою. Адже формування одноосібного правління, як ніколи жорсткого контролю над інтернетом, свободою слова, університетами та відродження вивчення марксизму – це не найкращий спосіб стимулу та приваблення найбільш креативних та інноваційних умів, чого потребує Пекін для прискорення старт-апу своєї економіки під назвою «Зроблено в Китаї-2025».

Чи захочуть найкращі та найбільш талановиті китайці працювати в подібній системі? Я не знаю. До сьогодні Китай спромігся створити вражаюче число патентів і стартапів, тож, можливо, Сі все ж вдасться викрутитись. Та це дуже ризикована ставка.

Як я вже сказав, це не лише сюжет для передової статті в бізнес-виданні. Те, що нині пишеться, є першою сторінкою нового розділу з історії китайсько-американських відносин. І те, як її пишуть та як завершать, вплине на майбутнє після Трампа та Сі – а також зачепить кожну велику економіку світу.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал опубліковано на The New York Times

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Томас Фрідман
Томас Фрідман

Американський журналіст, тричі лауреат Пулітцерівської премії

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.