Індустріальні парки: законодавець vs інвестор
Найголовніше, що треба змінити — ментальність чиновників і законодавців. Ідеться про новий тип мислення, який можна назвати презумпцією пріоритетності потреб роботодавця та інвестора
У світі все жорсткіше і наполегливіше розгортається боротьба за інвестора. Держави конкурують за інвестиції, технології та талановитих людей. І в цій боротьбі важливо створити умови, які б зекономили інвестору час та кошти. Таким інструментом є індустріальні парки, що не обмежуються територією, яку місто виділяє для промислового розвитку, а фактично стають місцем для економічного піднесення регіонів, створюють робочі місця, концентрують у собі можливості для інвестицій.
Але давайте визнаємо — підприємці поки не вишиковуються в черги до українських індустріальних парків. А щоб залучити до них іноземних інвесторів, спочатку маємо створити сприятливі умови для росту та розвитку українських інвесторів.
У цьому розумінні є дві позиції: перша — це необхідність, а друга — це достатність. З понад півсотні індустріальних парків, які зараз створені в Україні, реально працюють одиниці. Це означає, що ми навіть не досягли рівня необхідності, який є можливим лише тоді, коли повторимо успішний досвід інших країн.
З понад 50 індустріальних парків, які зараз створені в Україні, реально працюють одиниці
Наприклад, на території Польщі функціонують понад 70 індустріальних і технологічних парків. Вони можуть отримати компенсацію 85% витрат на облаштування своєї інфраструктури та рекламу, а також гранти на навчання персоналу і фінансову допомогу в разі інвестування у пріоритетні галузі, податкові стимули.
У Туреччині виробники в індустріальних парках через локальні та національні інвестиційні стимули звільняються від ПДВ і ввізного мита на імпортне обладнання, отримують зниження ставки податку на прибуток (до 90%), звільняються від сплати внесків на соціальне страхування, податку на нерухомість. Також вони отримують здешевлене виділення землі, зниження вартості електроенергії, води, газу та зв’язку, спрощений порядок найму спеціалістів.
Зараз парламент розглядає кілька законопроєктів про залучення інвестицій в індустріальні парки в Україні. Ці законопроєкти мають створити у нас умови, що вже існують за кордоном для того, щоб інвестори вкладали кошти в розвиток нашої країни. Безперечно, для цього потрібно, щоби інвестори бачили переваги і наполегливо промотувати українські індустріальні парки.
Аби досягнути рівня достатності у питанні створення і функціонування індустріальних парків, ми маємо дійти до того рівня, коли будемо перемагати у конкурентній боротьбі за інвестиції і талановитих людей. Для цього треба робити екстраординарні заходи. І мова не лише про звільнення від податків, ми маємо створити такі умови, за яких інвестор обере нашу країну серед інших. Тут в жодному випадку не потрібно робити ставку на дешевизну робочої сили. Маємо залучати інвестиції з високою доданою вартістю.
Щоб це втілити має бути розумна державна політика. Недостатньо звільнити підприємців від податків або надати право безмитного проїзду, треба залучати всю екосистему суспільства: освіту, систему охорони здоров’я, екологію тощо. На це має бути скерований наступний етап впровадження законодавства щодо індустріальних парків. Але ми поки що недолуго тупочимося на місці і дошліфовуємо перший етап.
Якщо говорити про законопроєкт щодо створення сприятливих умов для залучення масштабних інвестицій у промислове виробництво, то з позиції інвестора ситуація виглядає не такою оптимістичною, як з позиції законодавця. На це є декілька причин. Ми можемо просити підприємця бути соціально відповідальним і доводити йому, що скарби збираються на небесах, а не на землі. Однак, цитуючи Адама Сміта, економічна діяльність окремих індивідів, що діють винятково заради власного зиску, в підсумку призводить до багатства і добробуту всього суспільства. Основною мотивацією роботи підприємця є отримання прибутку і у даному випадку це означає отримання прибутку у власність. Власність має кілька складових: володіння, користування і розпорядження. У цьому проєкті право розпоряджатися прибутком відсутнє.
Фактично підприємець не може розпоряджатися своїми коштами, бо законопроєкт передбачає, що визначати, як підприємець буде реінвестувати зароблене, буде Кабмін. Зобов’язувати інвестора до цього — прямо обмежувати його свободу. Можна апелювати до того, що такі умови є тимчасовими, на 10 років. Але в цьому криється ще одна проблема. Інвестор перебуватиме в постійній напрузі, бо буде турбуватися про те, аби його підприємство протрималося в такому індустріальному парку ці 10 років. Бо інакше на нього чекають штрафні санкції за весь період перебування. І це відбиває будь-яке бажання інвестувати в такий парк.
Якщо підприємець інвестує в звичайну юрисдикцію України, поза межами індустріального парку, він сплачує 18% податку на прибуток, а рештою коштів керує на власний розсуд. У межах індустріального парку норма законопроєкту обмежує таку свободу. Незручність для інвестора полягає ще й у тому, що прибуток «заморожується» на території індустріального парку. Якщо інвестор не має проєктів розвитку в ньому, тоді він не має прибутку і впродовж 10 років повинен триматись за цей індустріальний парк, щоби йому не нарахували податок на прибуток за весь час та штрафні санкції.
Ці два моменти фактично вбивають бажання інвестора долучатися до українських індустріальних парків. І зараз наше завдання виправити ці недоліки в законодавстві.
Є альтернативний варіант, який передбачає звільнити учасників індустріальних парків від податку на прибуток за їх бажанням за умови, що вони здійснюватимуть свою діяльність в межах індустріального парку. Також є пропозиція не позбавляти підприємців права отримувати дивіденди впродовж цих десяти років. Крім того, ми пропонуємо, щоб підприємці не були зобов’язані направляти отриманий прибуток на розвиток своєї діяльності виключно в межах індустріального парку.
Попереду парламент має визначитись, який законопроєкт прийняти за основу. Але, найголовніше, що нам треба змінити — це ментальність чиновників і законодавців у напрямку інвестицій. Ідеться про новий тип мислення, який можна назвати презумпцією пріоритетності потреб роботодавця та інвестора. На жаль, у цьому питанні ми досі де-не-де українсько-радянська соціалістична республіка, де буржуй є основним ворогом у країні. Отже, маємо зараз напрацювати ефективні та продумані рішення, щоб залучати інвестиції на цілком інших ментальних засадах.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
