До чого призведуть інтриги Путіна

23 лютого, 07:13
2522
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Москва використовує кожен "гібридний" інструмент, аби поляризувати Захід

Середина лютого відзначилась низкою помітних міжнародних форумів, учасники яких дискутували та прагнули протистояти владі російської політики в Європі та на Близькому Сході.

Першими свою зустріч відбули міністри оборони країн НАТО, що традиційно проходить у Брюсселі 13-14 лютого. Після неї – щорічна Мюнхенська конференція з безпеки 15-17 лютого, а також Варшавська конференція з питань Близького Сходу, яку організували за підтримки США, та яка зібрала разом ряд провідних політиків, включаючи прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху та віце-президента США Майка Пенса. А Путін в цей же час вітав своїх партнерів по Сирійській війні – президента Туреччини Реджепа Ердогана та президента Ірану Хасана Рухані – в Сочі.

Незалежно від усіх цих розмов, двопартійна група американських сенаторів представила новий законопроект з назвою, яка говорить сама за себе – Акт про захист американської безпеки від агресії Кремля (DASKA). Кремль розвинув у собі звичку пояснювати прояви осуду з боку Заходу хворобою «русофобії», та він навряд чи не помічає, що всі ці події дали тріщину по самовпевненій позиції Росії.

12 років тому Путін справив сильне враження на Мюнхенській конференції з безпеки-2007 своєю промовою, де виразив готовність Росії протистояти політиці Заходу. Та сьогодні російські самовиправдання та взаємні обвинувачення, що їх у своєму виступі висловив міністр зовнішніх справ Сергій Лавров, не викликають якогось шоку чи співчуття.

Ефективність цієї гри йде на спад

Минулого тижня у Мюнхені російський топ-дипломат зобразив світ як розбитий пазл. Та все ж Росія очевидно доклалась до цього глобального сум’яття, навіть якщо і робить вигляд, що засмучена усіма цими проблемами, які відбулись начебто внаслідок поведінки Заходу. Розвал Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності 1987 року – це найбільш свіжий прояв демонтажу Росією європейської системи безпеки. І Вашингтон призупинив свою участь у Договорі, базуючись на своєму розчаруванні тим, що Росія роками порушувала цю домовленість щодо контролю над озброєнням. Тим не менш, коментатори в Москві схильні зосереджуватись на тому, чи погодяться європейські країни розмісити в себе нові американські ракети та ядерні боєголовки. Натомість багатьох європейців і справді засмучує шкода, нанесена безпеці цього регіону, і дебати у Мюнхені демонструють наростання рішучості в об’єднанні зусиль, спрямованих на протистояння різним викликам, що надходять з Росії – від ядерної модернізації до покращення її спроможностей заглушувати навігаційні системи GPS.

Варшавська конференція зосередилась на мутуючій нестабільності на Близькому Сході, на що суттєво вплинула російська інтервенція у Сирію. У ході цієї операції Москві довелось створити враження «братства по зброї» з Тегераном, який сам по собі є великим джерелом конфліктів у цій зоні нестабільності. Організатори конференції прагнули уникнути навіть малої частки уваги до дебатів навколо іранської проблеми, та попри все це Нетаньягу все ж закликав до більш рішучих спільних зусиль у боротьбі з іранським наступом. Росія не може ні прийняти, ні протистояти такому жорстокому курсу Ізраїлю, і вона, вочевидь, відступила від загрози протистояння авіаударам Ізраїлю по Сирії. Нетаньягу планує поїхати до Москви, щоб остаточно відмовити Путіна від таких намірів – та знову постаратись переконати лідера Кремля не співпрацювати занадто тісно з Іраном.

Тристоронній російсько-турецько-іранський саміт у Сочі мав на меті досягнути відчутного прориву в безвихідній ситуації в Сирії. Та це навіть близько не відповідало дійсності. Кожен з трьох лідерів бачить нові можливості, що відкриваються в результаті анонсованого виводу американських військ з країни. Далі очікування партнерів ідуть радше у різних напрямках.

Путін намагався дістати згоду Ердогана на новий наступ проти повстанської провінції Ідліб, але змушений був поки оступитись, позаяк Туреччина не хоче боротися з новою хвилею біженців і продовжує будувати «буферну зону» на півночі Сирії. Іран, тим часом, хоче зменшити хвилювання Росії з приводу нарощування своєї військової міці в Сирії. Генерал Мохаммад Багері, начальник штабу Збройних сил Ірану, зустрівся в Сочі з російським міністром оборони Сергієм Шойгу. Офіційний фасад цього партнерства виглядає дружнім, а повідомлення різноманітних російських ЗМІ про сутички між російськими найманцями і проіранськими силами у Сирії неможливо перевірити. У будь-якому разі взаємні підозри між Москвою і Тегераном вочевидь наростають.

Законодавці з Конгресу називають «зловісний вплив» Росії у Сирії однією з головних причин переглянути впровадження DASKA, і масштаб каральних заходів суттєво розширився завдяки пропозиціям трьох сенаторів-демократів, і двох сенаторів-республіканців, співавторів цього законопроекту. Російські чиновники, як і належить, загомоніли про мінімазацію впливу нових санкцій, та насправді єдиним способом, у який уряд може спонукати економічний ріст, є підтасування макроекономічних даних. Існують серйозні фінансові резерви, що на початку зможуть пом’якшити вплив нових санкцій на націлені банки та бізнес. Для населення же єдиним шляхом забезпечити себе від втрат є конвертація своїх заощаджень в американські долари.

Кремлівська пропаганда перетворює всі новини щодо санкцій та стримування на тему «властивої Заходу ворожості» до Росії, якій начебто судилось триматись свого курсу на авторитарну консолідацію. Ефективність цієї гри йде на спад, підтвердженням чого може послужити той факт, що 40% молодих росіян хочуть емігрувати на Захід. І попри те, що таким шляхом підуть лише кілька з них, всі ці люди, вочевидь, не ведуться на скарги Лаврова на «русофобію» та заклики Шойгу до мобілізації проти непримиренних ворогів Росії в НАТО.

Видається непримиренним і конфлікт, що спостерігається між бажанням Кремля довести, що всі ці руйнування норм і правил поведінки працюють, та потребою Заходу показати те, що це все ж не так.

Дебати на міжнародних конференціях на кшталт тих, що мали місце на минулому тижні в Мюнхені, можуть здаватись хвилююче безрезультатними. Та вони відстоюють та переосмислюють необхідність солідарності Заходу зі стримування провокативної поведінки Росії санкціями та чимсь більшим. Путін прагне культивувати зв’язки з кожним глобальним ізгоєм та злочинним режимом від Ірану до Венесуели, а міжнародна солідарність за умовчанням здається неприродною мотивацією для його поплічників.

 Найбільша ставка цих потенційних партнерів за потребами – на роз’єднання Заходу, і Путін використовує кожен «гібридний» інструмент, аби поглибити ці поділи та просувати подібне інакодумство на Заході. Та його інтриги вже вкотре виходять боком не лише через прагнення Європи наслідувати американську ініціативу вводити більш серйозні санкції, а і через посилення незадоволення всередині Росії політикою, яка викликала міжнародний осуд.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 08:24

thumb img
Що вони собі думають. Найбільш рейтингові кандидати в президенти відповіли на запитання НВ
Компанії/Ринки

Вчора, 10:00

thumb img
5 прототипів унікальних медтехрозробок українських програмістів
Політика

Вчора, 11:22

thumb img
Повернення Криму після виборів, і Ляшко, який увірвався на засідання Кабміну. Топ-5 цитат тижня