Міти про демократичний Facebook
І чому така популярна серед українців соціальна мережа створена геть не як простір для публічних дискусій
Текст оснований на дослідженні «Політичні можливості інтернету: ідеологеми демократії та політична економія Facebook», представленого на симпозіумі в Кембриджі за підтримки тревел-гранту імені Героя Небесної Сотні Б. Сольчаника
Здавалося би, у Facebook є все, аби бути ідеальним простором для публічних дискусій — він інклюзивний, рівний, мережевий, є майданчиком для участі користувачів, думок експертів та розвитку спільнот. Цими та іншими заслугами Facebook любить хвалитися у своїх політиках та комунікаційних кампаніях.
Такими привабливими мітами Facebook чемно відповідає на запити про демократичний інтернет. Адже для корпорації користувачі і є джерелом прибутку. Однак працює Facebook геть не як простір для публічних дискусій.
Міт 1. Facebook втілює рівність можливостей
Facebook справдив ідею інклюзивності більше, ніж можна було на те сподіватися. Зареєструватися і висловлювати свої думки публічно може будь-хто. Усунені обмеження публічних просторів минулих епох — статусні, майнові, гендерні.
Ідея інклюзивності нібито є передумовою рівності, яку Facebook затято ідеалізує, приміром, у своїх «Стандартах спільноти». Та дослідження соціолога Клея Шіркі показало: засадою будь-яких складних систем є нерівність. Мережевим аналізом вчений продемонстрував, що в інтернет-платформах втілюється закон Парето: 20% користувачів отримують 80% підтримки і 80% користувачів — лише 20%. Постання зірок і суспільства «переможців, які отримують все» є неминучим.
Алгоритми Facebook працюють на посилення нерівності: вони виявляють і поширюють популярні дописи, і приховують дописи користувачів, які публікують забагато або чиї пости — за розрахунками алгоритму — іншим користувачам не подобаються. Швидко підтримувані лайками дописи показуватимуть більше, а непримітні пости залишаться непоміченими.
Оскільки у великих мережах нерівність неминуча в принципі, питання не в тому, як її подолати, а які критерії слід застосувати. Суспільна важливість вочевидь не є критерієм Facebook. Його ціль як корпорації - подовжити час перебування користувачів у мережі.
Міт 2. Facebook освічує користувачів
Американська політологиня Джоді Дін зазначає, що у Facebook спрацьовує «фантазія надлишку», яка створює ілюзію, що ми можемо дізнатися все і відразу. Чим більше постів із стрічки новин переглянемо, тим поінформованішими станемо.
Стрічку новин складають фрагменти фрагментів. Уривчастість не сприяє запам’ятовуванню та засвоєнню. «Швидке й цілковите забування застарілої інформації» Бауман вбачає характерним для доби непевности — так він називає сучасність. Перевантаженість і неструктурованість інформаційного простору в інтернеті й створює ґрунт для фейкових новин.
Новизна у Facebook теж часто позірна — втілена у рамках того, що читач хоче дізнаватися, і яку формують персоналізовані алгоритми. По-перше, це спотворює саму ідею спільного простору і питань, що стосуються усіх. До того ж, дописи, заохочувані Facebook, рідко стосуються того, що людина воліла би дізнатися свідомо.
Елі Парізер у книжці «Бульбашка фільтрів. Що інтернет ховає від нас?» пише, що Facebook впливає на слабкі сторони людини, даючи спрощений контент. Між тактичними (як-от перегляд кумедних відео) і стратегічними завданнями (наприклад, громадській активності), які ставить перед собою людина, Facebook сприяє першим. Знання для Facebook як їжа: він заохочує споживання, витравлювання і куштування лише тих страв, що подобаються або викликають емоції. Для індивіда це може мати сенс, але яка тоді мова про колективність і демократичність?
Позитивно, що Facebook забезпечує вільний доступ до експертного знання, водночас змінюючи саме значення експертності. Коли у традиційних медіа ґейткіпери, які вирішують, чи інформація потрапить у публічний простір — це редактори, у соцмережах — алгоритми. Формально кожен може бути експертом, реально — з усіх експертних думок поширеними будуть деякі. Задля просування своєї позиції якість допису менш важлива, ніж підлаштування до алгоритмів Facebook.
Міт 3. Facebook збільшив та покращив комунікацію
Користувач будь-якої миті може зв’язатися з людиною на іншому кінці планети. Втім, мережеві платформи не збільшили обсяг комунікації - радше видозмінили її форму. Теоретик комунікацій Мануель Кастельс показує таку послідовність її зміни з розвитком комунікаційних технологій: від звичної міжперсональної (один до одного) та масової у ХХ столітті (один до багатьох) до мережевої комунікації (багатьох до багатьох), що поєднує риси двох попередніх. Останню Кастельс також називає масовою самокомунікацією, бо як масова вона потенційно може досягти глобальної аудиторії (на кшталт радіо і телебачення), а як самокомунікація — бо людина мовить переважно сама про себе, що сама обрала чи створила. Це суттєво відрізняється від формату роботи журналіста традиційних масмедій, який не комунікує світові повідомлень суто зі свого приватного життя. Facebook чудово ілюструє масову самокомунікацію. «Що у вас на думці?» — заохочує соцмережа створити публічний пост кожного свого користувача.
Масова самокомунікація заздалегідь не передбачає міжперсонального особистого діалогу (як міжперсональна) чи масового донесення до глобальної аудиторії (як масова). Тож масово комунікуючи себе (свої думки і переживання, потенційно — для цілого світу) обидві цілі нереалізовані сповна — і міжособистісне порозуміння з «друзями» (яке не є обов’язковим — можна необмежено постити, не отримуючи реакцій), і прагнення донесення меседжу до глобальної аудиторії (можливості, яка у Facebook закладена лише як потенційна).
Джоді Дін доповнила формулу масової комунікації як не просто «багато до багатьох», а «хтось до мене — я до когось». Таке пояснення наголошує мережевість комунікації й систематичної непрозорості, до кого доходить і з яких каналів приходить інформація. Мережа може означати і групу людей, і вид відносин між людьми. Про соцмережі радше останнє, оскільки в основі мережевості як зв’язків у центрі — індивід, який має багатовимірну належність одночасно до багатьох груп, але до жодної не належить на сталих принципах.
На відміну від міжперсонального спілкування, у мережевому — відповідь (на допис) необов’язкова. Комунікація половинчаста (і небезпечна), коли відібрані самі її цілі: порозуміння, спільна дія, чи бодай донесення меседжу. Збільшити кількість комунікації, а не сприяти її впливу — ось до чого мотивує Facebook.
Міт 4. Facebook заохочує участь користувачів
Користувач не лише споживає, а й творить контент. На позначення цієї амбівалентної ролі дослідник соціальних мереж Кріштіан Фухс використав слово prosumer, що поєднує «продюсера» і «споживача».
Facebook заохочує постійну участь користувачів. По-перше, на рівні алгоритмів. Чим більше даних створено, тим краще працюють алгоритми, тим точніше таргетують аудиторію для рекламодавців або маніпулятивних піар-цілей політиків. Чим більше даних опрацьовують алгоритми, тим ефективніше вони визначать, як користувачі можуть проводити більшу кількість часу в мережі, і, як наслідок — націленіше таргетування, продаж даних рекламодавцям, більші прибутки. Як висловилася Зайнеп Туфекці, «дистопія сучасності полягає у тому, що такі складні операції здійснюються лише для того, щоб люди клікали на оголошення». Для Facebook важлива сама активність, а яка — неважливо. «Алгоритм однаково продає взуття чи політичну кампанію».
Інтерактивний і динамічний контент ототожнюють з активністю та участю. Йдеться зокрема про відео. Саме цей тип контенту має найбільше шансів бути переглянутим у Facebook (водночас як довгі тексти — найменше). Та якщо розрізняти етимологію понять «участь» чи «залученість», то перше передбачає дію, а друге — належність. У-часть — це бути всередині, бути частинкою чогось, за-луч-еність же означає пасивну роль залученого і активну того, хто залучає. Використання відео є аргументом саме до залученості, яка за визначенням передбачає пасивність. Насамкінець, хоч розважальний контент і творять самі користувачі, розпорядником та бенефіціаром залишається платформа.
Міт 5. Facebook творить спільноти
Компанія проголошує ціль «зробити людей ближчими», а «світ більш відкритим і об'єднаним». Цукерберг у своїх промовах неодноразово акцентує: «Спільноти дають нам сенс бути частиною чогось більшого, ніж ми самі, відчуття, що ми не самотні, що маємо щось краще попереду, для чого слід працювати».
Та чи так це? По-перше, структура Facebook передбачає створення і ведення індивідуального профілю, де у центрі — особиста активність і сторінка користувача. А в розумінні Цукерберга особисте і професійне ще й не повинне бути розділеним.
Насамкінець, слід зважати на те, про які спільноти говорить Цукерберг. Як і на самі приклади груп, про які він розповідає в одному із своїх дописів: всі вони стосуються соціальної приватної сфери життя людини, на кшталт спільноти мам чи всиновлених дітей, і рідко — політичного виміру вирішення питань, що корелюється із самою ідеєю створення Facebook як спільноти для приватних стосунків.
Таким чином Facebook збирає людей у спільноти для спільного вирішення індивідуальних проблем — те, що є соціальною функцією, а не для самої координації суспільної структури, що потребує пошуку консенсусу і спільних рішень, що є радше функцією політичною. Facebook створений задля приватної сфери життя, і саме обговоренню особистих, а не публічних питань, повсякчас сприяє.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
