19 серпня 2018, неділя

Чи зможе Європа перевідкрити себе?

1 коментувати

За останню декаду двічі на дуже серйозному рівні було порушено питання майбутнього єдиної Європи

Вийшла стаття американського фінансиста угорського походження Джорджа Сороса «Як врятувати Європу» та інтерв'ю канцлера Німеччини Ангели Меркель тижневику FAS.

У статті Сороса, що носить характер маніфесту, називаються три основні проблеми Європи, яким він присвоює статус екзистенціальних – криза біженців, ризики територіальної дезінтеграції і слабке економічне зростання через надмірно жорсткі заходи бюджетної економії. У свою чергу, Меркель в інтерв'ю висловилася за зміцнення курсу євро, що має стати одним з базисів зростання економіки, а також запропонувала створити «інвестиційний бюджет» для вирівнювання економічних перекосів між різними країнами єврозони. Зокрема, мова йде про створення Європейського валютного фонду (на базі Європейського стабілізаційного механізму), який надаватиме країнам – членам єврозони довгострокові кредити з метою підтримання економіки.

Втім, і без статті Сороса та інтерв'ю Меркель відомо, що в економіці країн ЄС в цілому і членів єврозони зокрема, не все складається благополучно. Якщо проаналізувати ситуацію за останні три роки, то в 2015 році оптимізм щодо стабільного зростання економік країн єврозони змінився песимізмом – в першій половині 2015 року справа дійшла навіть до спаду обсягів промвиробництва. Темпи зростання ВВП єврозони в 2015 році мали тенденцію до зниження: по 0,4% в першому і другому кварталах, по 0,3% в третьому і четвертому кварталах. При цьому економіка Франції в 2015 році взагалі не виросла.

Єврозона – це політичний проект, відмова від якого найбільшими її членами зараз не уявляється реальною

Не дивно, що в грудні 2015 року ЄЦБ продовжив програму покупки активів на суму в 60 млрд. Євро на місяць – спочатку її планували завершити у вересні 2016 року, проте її закінчення було відкладено. Передбачалося, що викуп активів пожвавить споживчий попит. У економічної влади єврозони і в ЄЦБ проблема була дійсно складною. Опишу її простою мовою: якщо економіка не зростає, підприємці не наймають нових працівників і не підвищують зарплату наявним, тому споживачі не купують більше і, отже, не стимулюють зростання споживчих цін.

Якщо обсяг покупок не зростає, тоді торговці схильні привертати покупців зниженням цін. Простіше кажучи, ЄЦБ було необхідно не допустити в 2016-2017 роках дефляції, яка шкідлива ще зокрема й тим, що не стимулює покупки під гаслом «купуй сьогодні тому, що завтра буде дорожче», а відсутність покупок товарів не стимулює їх виробництво. Дефляції в зоні євро вдалося уникнути. Але зростання економіки в ЄС було не дуже вражаючим, особливо якщо порівнювати з Китаєм. У таблиці наведено порівняння темпів зростання ВВП в 2015-2017 роках.

рік

Китай

США

Країни еврозони

2015

6,9%

2,4%

1,5%

2016

6,7%

1,9%

1,7%

2017

6,9%

2,3%

2,5%

Порівняно хороша (якщо співставляти зі США) динаміка ВВП країн єврозони в 2017 році знову змінилася відставанням, про що свідчать поквартальні темпи економічного зростання в річному обчисленні за перший квартал 2018 року: Китай – 5,2%, США – 2,1%, єврозона – 1,5%

Звичайно, режим фіскальної консолідації істотно поліпшив ситуацію з бюджетними дефіцитами. За період з 2015 до 2017 року, такі країни єврозони, як Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Ірландія, Португалія, Греція (вони були на слуху під час останньої всесвітньої економічної кризи – хто в числі позитивних прикладів, хто в числі прикладів негативних) мали накопичений дефіцит держбюджету всіх рівнів (федерального і муніципального) всього в 500 млрд євро. Я не помиляюся, коли пишу – «всього»: справа в тому, що це більш ніж в 3 рази менше, ніж в піковий період кризи 2008-2009 років. Взагалі ж, безперервно з 2010 року спостерігається істотне скорочення потреби в заборгованості країн ЄС. Щодо ВВП дефіцит держбюджету країн ЄС в 2017 році був найнижчим з передкризового 2007 року.

За останні три роки (2015-2017 роки) в економіку країн зони євро з боку ЄЦБ було направлено 2 трлн євро. І тим не менше, економічна динаміка, як в країнах єврозони, так і в ЄС, виглядає слабше в порівнянні зі США й особливо на тлі Китаю.

Наскільки ефективною може бути пропозиція німецького канцлера щодо інвестиційного «бюджету вирівнювання»? Все залежить від деталей. Справа в тому, що в єврозоні колосальні переваги мають держави, що займають домінуюче становище в питанні виробництва сучасної високотехнологічної продукції. Якби все було так просто, як в теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, яка лежить в основі функціонування торгового союзу в рамках ЄС, то не було б тих драматичних подій, які відбувалися не так давно в економіці деяких країн Євросоюзу. Якщо в Німеччині тривалий час спостерігався профіцит у зовнішній торгівлі, то одночасно з цим дефіцит зовнішньоторговельних операцій випивав життєві соки з економік Ірландії, Іспанії, Греції, безжально заганяючи їх приватний сектор в «боргову яму». Країни Південної Європи активно імпортували продукцію з держав Північної Європи, причому цей імпорт оплачувався за рахунок формування багатомільярдних боргів європейських «південців» перед європейськими «північниками».

Країни, які мають серйозну порівняльну перевагу – високорозвинений промисловий сектор, що виробляє продукцію, що відповідає найкращим світовим зразкам, розробленим на основі передових наукових досягнень – активно експортували свою продукцію в держави, що не володіють такими перевагами. З одного боку – безперешкодне проникнення бельгійської, німецької, французької продукції з високою часткою доданої вартості на ринки Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії (а також Болгарії, Румунії, Угорщини, які не входять до зони євро), та ще й за рахунок кредитів, які видавали німецькі, голландські, бельгійські та французькі банки. З іншого боку – що могли запропонувати у відповідь технологічні менш розвинені країни єврозони (і то, що не входять до неї, держави ЄС)? Окремі види сировини, напівфабрикатів і сільськогосподарської продукції, додана вартість в яких істотно нижча, ніж у продукції, виробленої і експортованої Німеччиною, Францією, Бельгією, Голландією. До речі, це нагадує про ту роль, яку відіграє українська економіка щодо ЄС.

Тому, якщо мова піде про продовження роботи подібного механізму, це не буде сприяти вирівнюванню економічного розвитку всередині ЄС, швидше навпаки. Обсяг кредитів, виданих Іспанії за 4 роки до кризи 2008 року, виріс в 3 рази, наданих Італії та Португалії – в 1,5 разу, виданих Греції – в 2 рази. Після кризи 2008 року почався затяжний делевередж і банкрутство позичальників (як серед населення, так і серед компаній). Таке вибухове зростання кредитування стало можливим завдяки відкриттю ринку капіталу після створення єврозони. Банки і держави Португалії, Греції та Іспанії мали вкрай обмежений доступ на ринок до запровадження євро і фондувалися за високими ставками.

Проект «єврозона» відкрив клапан для всіх категорій позичальників. Банки могли фондуватися за низькими ставками і надавати кредити компаніям і населенню істотно дешевше, ніж до введення євро і приєднання до єврозони, а держава позичала за ставками, близьким до ставок в Німеччині. Результатом стало те, що вироблені в більш розвинених країнах єврозони товари з високою часткою доданої вартості стали активно купуватися в менш розвинених членах зони євро.

У період 2003-2007 надпотужне боргове накачування всіх категорій позичальників призвело до того, що так звані країни PIGS (Португалія, Італія, Греція, Іспанія) йшли у величезний дефіцит торгового балансу і дефіцит за рахунком поточних операцій. Фінал відомий, наслідки тих проблем досі висять важким каменем на шиї економічного відновлення країн єврозони.

Якщо ж інвестиційний бюджет вирівнювання буде спрямований на створення високотехнологічних виробництв у країнах-аутсайдерах, тоді можливий інший розвиток ситуації. Але легкого життя це не обіцяє – ринок високотехнологічної продукції активно насичується товарами, виробленими у США (зокрема й завдяки діям Трампа з повернення виробництва у Штати), Китаї, Японії, Південної Кореї, інших країнах Південно-Східної Азії. А жорстка монетарна політика ЄЦБ не сприяє формуванню внутрішнього попиту.

А що пропонує Сорос? Він натякає на те, що виходом із ситуації може стати повернення деяких країн до національних валют, стверджуючи, що прийшов час відмови від «примусу до євро». З одного боку, ця точка зору дійсно цікава. Проект «єврозона» це – відкритий ринок капіталу, можливість залучення широкого кола інвесторів під гарантії остова блоку (Німеччині і Франції), централізоване фондування і грошово-кредитна політика, віддана на відкуп ЄЦБ. Але це ще й недооцінка ризиків, коли потенційно неплатоспроможні країни мають можливість позичати дешевше, ніж дозволяють їх економіко-фінансові кондиції. Умови функціонування єврозони були, по суті, створені в інтересах Німеччини, коли вільна торгівля і відкритий ринок дозволили сформувати борги на балансі периферійних і найбільш слабких країн, збільшивши експорт Німеччини майже в 2.5 разу (за період від створення зони євро до кризи 2008 року). При цьому, не побоюючись протекціонізму та інших обмежень на торгівлю.

Країни єврозони втратили здатність проводити власну грошово-кредитну політику, зокрема припинили управляти валютним курсом. З іншого боку, єврозона – це політичний проект, відмова від якого найбільшими її членами зараз не уявляється реальною. Тим більше, що саме Франція і Німеччина є основними бенефіціарами описаних вище схем руху товарів і капіталів, найважливішу роль у функціонуванні яких відіграє саме єдина валюта. Проект «єврозона» створювався насамперед в інтересах Німеччини та Франції (а також Бельгії і Голландії – але меншою мірою) для розширення ринків збуту і спрощення торгівлі. Але якщо у одних прибуло, то у інших вибуло...

Як бачимо, у відносин між країнами «старої» і «нової» Європи є специфіка – доля регіонів з "гальорки" визначається політичною волею «центру». Ось тільки як би подібні відносини не привели до різких змін, коли країни «нової» Європи, що входять в зону євро, відмовляться підкорятися більш розвиненим країнам «старої» Європи. Тоді й пропозиція Сороса може реалізуватися. Тільки процес набуде неконтрольованого характеру.

Як би там не було, нас чекають дуже цікаві часи, протягом яких може бути отримана відповідь на запитання: чи зможе єдина Європа заново перевідкрити себе і набути того динамізму, який був характерний їй від створення Союзу вугілля і сталі до кризи 2008 року, чи й надалі відпускатиме у відрив США і Китай.

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.