Чотири інтриги навколо Путіна і Венесуели

18 лютого, 23:03
3481
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Поражение Мадуро может оказаться слишком серьезным ударом для пассивно-агрессивной внешней политики России

Росія позиціонує себе головним поборником режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі, ризикуючи перетворити кризу в далекій країні на свою принизливу політичну поразку. Офіційна пропаганда підживлює проблему. Втім, хоч 57% росіян у недавньому опитуванні й підтвердили, що слідкують за розвитком подій, лише 20% з них вважають, що за кризою у Венесуелі стоїть «провокація» з боку США. Тверду російську позицію визначили не лише просто «дружні почуття» до Венесуели –  радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон апелює до того, що зміна курсу Венесуели є небажаною для Москви. Хоча третина читачів орієнтованих на бізнес-аудиторію щоденної газети Коммерсант схильні вірити, що російський підхід до Венесуели передусім можна пояснити прагненням зашкодити політиці США, насправді існує щонайменше чотири фактори, що лежать в основі дій Москви.

По-перше, російська зовнішня політика за своєю ідеологією виступає проти революцій. Прихильність президента Володимира Путіна до Мадуро не є особистою, так само як він не має загалом симпатій до північнокорейського диктатора Кім Чен Ина, з яким планує зустрітись у Росії цієї весни. Радше за все для Путіна принципове те корисне для нього твердження, що авторитарні правителі, будь де у Сирії чи Венесуелі, не можуть позбутися влади через вуличні протести. Очевидний виклик цій позиції надходить з Вірменії, де корупційний уряд зазнав поразки від народного повстання минулої весни, в той час як Путін був зайнятий організацією свого переобрання на наступний президентський термін. Вірменія залишається ключовим союзником Росії на Кавказі, але Путін глибоко обурюється нинішніми порядками Нікола Пашиняна.

Росія надала би перевагу затяжній кризі 

По-друге, Росія інвестувала $17 млрд у нафтовий сектор Венесуели і має кілька контрактів на експорт зброї до цієї країни, включаючи гелікоптери Мі-37 і винищувачі Су-30МК2. Більше того, російська державна нафтова компанія Роснефть видала $6,5 млрд кредиту венесуельскій PDVSA і продовжує приймати виплати у формі нафти попри американські санкції проти цієї підконтрольної Мадуро компанії. Гроші та ризики щодо доставок нафтових продуктів не є надто важливими для Роснефти, але для Ігоря Сєчіна, що керує цією компанією як особистим підприємством, Венесуела перетворилась на персональний пріоритет. Сєчін може смикати за багато ниточок у Кремлі. Та незрозуміло, чи був він особисто залучений у тіньові російські домовленості, начебто погодившись вивезти золоті запаси з Венесуели. Та ось що точно: коли постмадурівська Венесуела захоче відкрити свій нафтовий сектор для західних інвестицій, це поставить під велику загрозу російські нафтові інтереси – не в останню чергу через те, що раптові спалахи добування венесуельської нафти можуть знизити міжнародну ціну до рівня, недостатнього для наповнення російського бюджету.

По-третє, Венесуела перетворилась на місце демонстрації далекосяжності російської влади. Їхній флот наразі не спроможний допливати настільки далеко, але поява двох стратегічних бомбардувальників Ту-160 минулого грудня мала символічне значення. В результаті кілька незрозумілих позапланових пасажирських рейсів викликали підозру, що до Каракаса прилетіли російські найманці з так званої «групи Вагнера», що стала улюбленим інструментом Кремля для здійснення його підпільних військових місій за кордоном. Офіційним запереченням далеко до переконливих, особливо враховуючи той факт, що російське міністерство оборони ніколи не визнавало нищівної поразки «групи Вагнера» від рук американських сил поблизу Дейр ез-Зора в Сирії в лютому 2018 року. Підтримка венесуельської армії є надзвичайно важливою для виживання режиму Мадуро, і поява кількох сотень непередбачуваних російських найманців може стати каталізатором для підриву цієї підтримки, яка вже далеко не залізна.

Зрештою, Росія прагне бути не лише пліч-о-пліч з Китаєм, а і на один крок попереду від цієї країни, яка має куди більші ставки у Венесуелі ніж Роснефть. Пекін, між іншим, вибрав більш обережний курс на збереження своїх інвестицій, виразивши підтримку Мадуро, але утримавшись від будь-якого втручання чи критики тиску США. Китайські лідери байдужі до квазісоціалістичного дискурсу, введеного у Венесуелу харизматичним попередником Мадуро, Уго Чавесом. Але Пекін уважно стежить за економічною катастрофою у країні, можливо, зробивши висновок, що новий уряд необов’язково впорається з нею. Кремль розчарований цим подвійним китайським підходом, але Пекін має більше причин непокоїтись щодо російської готовності йти на ескалацію конфлікту. Загалом Китай хоче побачити підйом добування нафти у Венесуелі та готовий до співпраці зі західними інвесторами, в той час як Росія надала би перевагу затяжній кризі та скорочуванню експорту нафти.

Москва готує свій власний проект резолюції щодо Венесуели для засідання Ради безпеки ООН, але їхній намір очевидно полягає в тому, щоб просто заблокувати будь-яке визнання легітимності опозиції правлінню Мадуро. Росія також заперечує спроби ЄС створити Контактну групу з числа латиноамериканських країн, яка б зосередилась на хаосі у Венесуелі. Ця позиція нагадує готовність Кремля підтримувати сирійського президента Башара Асада, який був цілковитим вигнанцем весною-літом 2015 року, і якого зараз усе більше визнають як єдину реальну владу. Та на відміну від випадку зі Сирією, Росія не має спроможності для військової інтервенції через Атлантику. І її спроби саботувати американські санкції проти режиму Мадуро далекі від ефективних.

Вперта позиція Путіна може видаватись неправильною, але вона випливає з переконання у тому, що криза неминуче призведе до серйозних репресій проти протестуючих, відтак примушуючи всіх зовнішніх посередників відійти вбік від ініціювання пустих протестів. Путін також вірить у те, що він розуміє мотиви та справжні бажання американського президента Дональда Трампа краще за більшість «експертів», а тому він виключає будь-яке військове втручання США. Дуже можливо, що розрахунок лідера Кремля виявиться хибним. І якщо так, то це може виявитись надто серйозним ударом для пасивно-агресивної зовнішньої політики Росії.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 13:05

thumb img
Катерина Кіт-Садова у великому інтерв'ю – про чоловіка, "сміттєвий" скандал, Гриценка і свої активи
Наукпоп

Вчора, 13:13

thumb img
Загадка світобудови. Фізики висунули гіпотезу про таємничі білі діри у Всесвіті
Компанії/Ринки

Вчора, 09:00

thumb img
Відчиняйте, їжа! Скільки заробляють кур'єри Uber Eats і Glovo і хто найчастіше користується послугами доставки