Чому Захід одягає "жовті жилети"

16 грудня 2018, 12:03
6929
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Тріщина між міським та сільським населенням перетворюється на ще одну тріщину в західній політиці

Стівену Беннону для того, щоб створити стійку популістську більшість, потрібно об’єднати як ліві, так і праві сили. Саме тому він був цього року в Італії, де партії, що представляють ці обидві сторони, об’єднались разом в урядовий альянс. Саме тому Беннон і сподівається переманити деяких прибічників Берні Сандерса з Демократичної партії. Але новою країною, де ми побачимо сходження нового ліво-правого популізму, може стати Франція.

Досі «жовтим жилетам» у Франції бракувало партії, структури та лідерства. Та список вимог набирає оборотів. У його серці лежить недієздатна фантазія на кшталт встановлення конституційної межі податків у 25% у поєднані з масовим збільшенням соціальних витрат. Що вражає в цих маніфестах, так це поєднання традиційних бажань як лівих, так і правих. Відтак не дивно, що 90% людей, що підтримують великі крайні ліві та крайні праві партії, схвалюють цей рух – у порівнянні з лише 23% тих, хто підтримує центристську партію президента Еммануеля Макрона.

Повстання «жовтих жилетів» поширилось також і в Бельгії, де крихка урядова коаліція зазнала колапсу – здебільшого через питання міграції. Та протести, знову ж таки, уособлюють невдоволення загалом – як зліва, так і справа. Так само як у Франції, США та Великобританії, цей рух, судячи з усього, представляє собою зворотну реакцію сільських жителів на міські еліти.

Тріщина між відносно добре освіченим міським та менш освіченим сільським населенням, судячи з усього, стане новою роздільною лінією у політиці Заходу. «Аутсайдери» відчувають себе знехтуваними чи такими, на яких презирливо дивляться згори, відтак проявляють глибоку неприязнь до столичних еліт. Це частина класу, частина культури, а заразом і велика частина економіки.

І на це питання жоден не має хорошої відповіді

Згідно з даними Brookings Institution, з часів фінансової кризи 2008 року, 72% доходів від зайнятості американського населення припадає на 53 найбільші мегаполіси країни. Щоб зрозуміти структурний розподіл цих цифр, слід пам’ятати, що населення американських міст становить 62,7% від усього в країні, хоч і займає лише 3-5% території. Wall Street Journal відмітив, що доля міської проти сільської Америки перевернулась з ніг на голову. У 1980 році міста були не функціональними, криміногенними та боролись за те, щоб утримувати жителів від виїзду. Сьогодні ж міста процвітають, ростуть та порівняно безпечні, в той час як сільська місцевість охоплена проблемами. Цей розрив між містами актуальний і для Франції, Великобританії та багатьох інших західних країн.

І схоже на те, що все стане ще гірше. Дослідження економістів Дарона Аджемоглу та Паскуаля Рестрепо допускає, що використання роботів і справді зменшить зайнятість – одна машина замінятиме шість працівників. Більше того, Аджемоглу та Рестрепо з’ясували, що в США роботів загалом застосовують на Півдні та Середньому Заході. Хоча міські зони зазвичай мають багаті та швидкі в розвитку креативної індустрії та сферу послуг, сільська Америка менш спроможна стати домом для центрів технологій, розваг, права та фінансів. Якщо поглянути на сільську частину Середнього Заходу, то двома головними джерелами зайнятості залишається уряд та сфера медичного обслуговування (що також частково фінансується урядом).

Люди з цих місцевостей зазвичай нерозумно ведуть себе біля виборчої урни. У США вони голосують за партію, що обіцяє урізати податки для багатих та догодити податкам працюючого класу – тобто їхніх, цих виборців. Томас Едсалл з The New York Times вказує на те, що податкова реформа республіканців-2017 дає компаніям субсидії на автоматизацію. У Європі такі сумнівні пропозиції приймають ліві та праві. Та все це може відображати куди більшу тривогу, сліпий пошук когось, хто обіцяє краще майбутнє.

Книга Тома Броко «Найвеличніше з поколінь» за 1998 рік повна історій чоловіків, що не ходили до коледжу та живуть далеко від великих міст. І це була «реальна Америка». Подібні регіони Франції колись називали «глибокою Францією». Сьогодні це місця відчаю.

У новій книзі Юваля Ноя Гарарі «21 урок для ХХІ століття», ізраїльський історик вказує на три найпотужніші ідеології ХХ століття – фашизм, комунізм та демократичний капіталізм – що ставили в центр просту людину, обіцяючи їй чи йому блискуче майбутнє. Та видається, що сьогодні ми потребуємо дрібку розумників, які за допомогою комп’ютерів та роботів намітять курс на майбутнє. Щоб у Франції, Великобританії та США проста людина, яка не має престижного фаху, не відвідує TED Talks та не має капіталу чи зв’язків, резонно задумалась: куди все це закине мене?

І на це питання жоден не має хорошої відповіді.

Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії

Оригінал опубліковано на The Washington Post. Републікацію повної версії тексту заборонено

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Компанії/Ринки

Вчора, 14:42

article_img
Мистецтво привертати увагу. Історія успіху креативного агентства Banda
Інновації

Вчора, 20:00

article_img
Аквамен відпочиває. США розробляють підводних бойових роботів
Події

Вчора, 09:17

article_img
Ввічливі патрульні привозять до старих ментів. Відомі українці - про конфлікт київської поліції з С14