Чому ми досі не православні

25 лютого, 12:21

Українському православ’ю слід чесно і відкрито визнати свої помилки, а не робити у храмі конфесійний фейс-контроль

Днями голова УГКЦ заявив про свої наміри провести прощу і звершити літургію в столичному соборі Святої Софії, на що отримав досить контроверсійну відповідь колишнього предстоятеля УПЦ КП Філарета. У своєму зверненні Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що це досить незвична подія, що може викликати спротив з боку православних, і цим може скористатись Росія. На превеликий жаль, відповідь Патріарха Філарета викликала певний резонанс у суспільстві, зокрема й у неоднозначних стосунках греко-католицької та православної спільнот.

Саме звернення блискавично віддзеркалює ту зашкарублість, яка пронизує гілки будь-якої системи з чіткою і потужною ієрархією, чи то церква, чи то армія. Як і у випадку з останньою, для змін потрібна криза, громадянське суспільство і політична воля. Справді, нашу армію змінили самі українці, котрих згуртувала криза війни з Росією. А ось церква цих реформ потребує вкрай: ні суспільного консенсусу, ні міцного лідера на теренах ПЦУ так і не з’явилося. Безперечно, розглядати заяву Філарета як офіційну позицію ПЦУ буде некоректно. Але такий хід думок колишнього очільника і справді знакової фігури українського православ’я є черговим сигналом про те, що українське православ’я певною мірою відділилося від Москви формально, а не ментально.

Позиція Патріарха Філарета дуже перекликається з риторикою російського православ’я

Ніяких ілюзій щодо миттєвого і велелюбного воз’єднання греко-католицької та православної церков ми, звичайно, не маємо. Догматична і світоглядна різниця є фундаментальними відмінностями, а не стародавнім непорозумінням. Себто для об’єднання обидві церкви мають певною мірою відмовитись від тисячолітніх догматів і визнати свої помилки одне перед одним, а це – дуже важко. Це геть не означає, що воз’єднання неможливе, просто воно буде далеко не в той спосіб, який ми собі уявляємо. Та якщо повернутися до маленьких кроків назустріч між УГКЦ та ПЦУ, позиція Патріарха Філарета дуже перекликається з риторикою російського православ’я. Саме від їхньої церкви пішов цей тріумфалізм, відчуття власної неперевершенності та сліпе наполягання на власній правоті. Мислення такого штибу просто не дозволяє уявити у своєму храмі християн іншої конфесії. Католики і протестанти – ледь не єретики, а «Русь святая храніт вєру православную». Це проказа переважної більшості московських священників – інтелектуальна бідність, імперіалістичний наратив та примітивне богослов’я не дозволяють їм дивитися на світ ширше за власний підрясник. У фактичному несприйнятті літургії греко-католиків у головному храмі українського православ’я проглядається дуже вузьке і примітивне мислення.

Утім, мотиви відмови можливо зрозуміти. Собор Святої Софії – одна з найбільших святинь, дійсно феноменальна споруда і велика культурна спадщина України. Та сама служба, Божественна літургія, є ключовою частиною християнського життя, що покликана об’єднувати усіх в одне. І тут, як справжні брати у Христі, православні без зайвих вагань поділилися би радістю від Божественної літургії у такій перлині, ще й разом зі своїми співгромадянами. Але ні. Ця хвора релігійність, буквальне ідолопоклонство до цілющих мощей, храмів-святинь, чудотворних ікон і тому подібного – символ примату форми над змістом. Також гнітить відсутність самокритики, бажання зрозуміти та визнати власні помилки та вибачитися, бо нам, православним, справді є за що вибачатися. Згадаймо, як мінімум, ганебний львівський собор 1946 року, який наше православне священство проводило спільно з НКВС.

Звичайно, що постать Патріарха Філарета неможливо переоцінити, але нам не варто приймати на свою адресу його персональні побоювання щодо «протесту православних» і «провокацій з боку Москви». Владика Філарет щиро і всім серцем турбується за репутацію та рівень довіри до ПЦУ. Та будьмо відверті: репутація Православної Церкви в України навряд чи похитнеться від братолюбного служіння греко-католиків у головній православній святині України. Імідж та фундамент церкви більше хитає бідна та поверхнева публічна риторика, відсутність прозорої та доступної комунікації з суспільством.

Слабка богословська школа та майже повна ізольованість від закордонного досвіду наносить усій церкві набагато більше шкоди, аніж проблема філіокве. У грецькій мові є слово «атом», що перекладається як «неподільний». І найбільшою проблемою ПЦУ сьогодні є саме ця атомізація, відсутність бажання ділитися, дарувати, відкривати себе для інших. Усе це подається під соусом зовнішньої загрози чи абстрактних невдоволених православних вірян, а насправді ж – лише страх, що похитнеться велетенська стіна власних гордощів та замкненості.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени 

Журнал НВ (№ 21)

Парламентскі списки

Завдяки двом новим політичним силам на парламент чекає безпрецедентне в історії України оновлення

Читати журнал

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Геополітика

Сьогодні, 15:37

img
Підсумки. Як пройшов перший президентський візит Зеленського в Париж — всі подробиці
Політика

Сьогодні, 15:28

img
Фото дня. Володимир Зеленський і Ангела Меркель — перша зустріч
Політика

Сьогодні, 11:20

img
Я тобі не бренд. Соцмережі засудили Зеленського за сексистську фразу про українок