Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Чим обернеться ескалація в Азовському морі

28 листопада, 13:03
20686
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

У довгостроковій перспективі нинішня ситуація вигідна Путіну

Адже не випадково протягом багатьох років він безперервно звертається до теми використання Росією ядерної зброї. Мовляв, ми в рай, вони всі здохнуть, світ не існуватиме без Росії, радіоактивний попіл і все таке – чим його голова зайнята, те й вибовкується.

Справа в тому, що вище військове керівництво РФ, Путін і його найближче оточення переконані, що можуть виграти війну у Заходу. Незважаючи на те, що поступаються у всьому – економічно, в звичайному озброєнні і навіть в кількості ядерної зброї – вони можуть виграти психологічно. Тобто підвищувати ставки ескалації, мовляв, якщо не відступите, ми застосуємо ядерну зброю – і на певному рівні Захід здригнеться. Фактично це говориться прямим текстом серед військових аналітиків, російських і американських експертів.

Путін переконаний, що підвищення ескалації – це вигідний і безпрограшний для нього процес. І це дуже небезпечна тенденція.

Нещодавно я написав історичну статтю на тему зовнішньої політики Росії після Другої світової війни. Там я дуже ясно виділив періоди, коли керівництво Росії вірило, що може виграти війну зі США, зокрема ядерну. Це були останні місяці життя Сталіна. А в останній рік свого правління Хрущов розмістив ядерні ракети на Кубі, погрожуючи США в надії на те, що ті здригнуться. Але Кеннеді не здригнувся. Після цього протягом понад півстоліття російське керівництво – брежнєвське, а потім єльцинське – керувалося тим, що ядерна війна неможлива, бо немає переможців. І ось в третій раз в нашій історії виникла ситуація, коли Путін, секретар російської Ради безпеки Патрушев і начальник Генштабу Герасимов – вірять, що можуть виграти війну із Заходом. Не тому, що сильніші, а тому, що у вирішальний момент там здригнуться і не підуть на ризик.

Захід не прагне війни

Вчорашнє дуже серйозне підвищення ставок фактично і є найбільшим після анексії Криму. Блокада українського узбережжя, оголошення Керченської протоки територіальними водами Росії – це анексія Азовського моря. І на все це Путін пішов тому, що відчуває: підвищення ставок призведе до перемоги.

Чи здивувало Путіна введення воєнного стану в Україні? Я б не перебільшував значення цієї акції. Війна йде чотири роки, загинули тисячі. Вчорашнє введення воєнного стану вважаю кроком поверховим. Це крок до правди – до того, щоб називати речі своїми іменами. Але у мене, і не тільки у мене, виникає запитання: якщо йде війна, то чому такий заклятий ворог України, зрадник і організатор інтервенції Віктор Медведчук є державним діячем і виконує якісь функції, одержувані від влади? Я б вважав за краще, щоб заарештували Медведчука, а не формально ввели воєнний стан. Ось тоді б Путін здивувався.

Щодо Трампа, то він ніяк не вплине на цю ситуацію. Його ми вже бачили вчора: він боявся видавити з себе слово, яке засуджує Путіна. Але політику США щодо Росії-України визначає не Трамп, а консолідована думка американського військово-політичного істеблішменту. Заяви Курта Волкера і Ніккі Хейлі були набагато рішучіші в засудженні російської агресії, ніж бурмотіння Трампа.

Процес введення санкцій триває. Завтра або післязавтра повинен бути введений другий етап так званих хімічних санкцій – проти порушників Конвенції про заборону хімічної зброї. Це зараз обговорюється в адміністрації президента. Звичайно ж, там йде боротьба: Трамп намагається щось пом'якшити, але інциденти і вчорашні події в Азовському морі дають більше аргументів яструбам американської адміністрації. Думаю, що другий етап хімічних санкцій буде досить серйозний.

Але ні, це не зупинить Путіна – для цього буде потрібно тривалий процес. Від питань, які мені ставлять, віє розчаруванням діями Заходу і його недостатньою рішучістю, але згадаймо, що було чотири роки тому, і що відбувається зараз. Україні продається летальна зброя, санкції щодо Росії дедалі жорсткіші – Захід повільно, але діє. Те саме було і в 30-ті роки – Захід дуже повільно збирався дати відсіч Гітлеру.

Захід не прагне війни. Але я б сказав, що склянка західного опору Путіну наповнюється швидше. Можливо, вона вже наполовину повна. Ситуація в 30-х роках закінчилася тим, що Англія і Франція оголосили Гітлеру війну.

Але чого ви хочете від Заходу зараз, якщо Україна підтримує дипломатичні відносини з Росією? Знаєте, яким фарсом може закінчитись епізод з морськими катерами? Чудовий миротворець Медведчук полетить у Москву, і привезе з собою назад полонених українських матросів, ще раз показавши, який він великий український державний діяч.

Так, закиди щодо Заходу обґрунтовані, але погодьтеся: багато дивного щодо Росії й у поведінці української влади.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua