Червона картка для Росії. Як Кремль занапастив російський спорт
Росія занадто буквально сприймає Олімпійські ігри як «війну мирними методами»
9 грудня у Парижі не все відбулося так, як би ми того хотіли, але й не так, як ми боялися. З ясністю доведеться почекати ще кілька місяців, тому можна використати «Нормандію» тільки для аперитиву. Оскільки навіть на чотиристоронній зустрічі, присвяченій Донбасу, Володимиру Путіну не вдалося уникнути солі на власне російські рани. Кількома годинами раніше виконавчий комітет Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) вдарив «банхаммером» по Кремлю, на чотири роки вивівши Росію зі спорту вищих досягнень.
Усе через те, що фармакологічна складова в російському спорті вийшла за всі допустимі межі, а влада активно цьому потурала. Реакцію на масштабні допінгові порушення і внесення змін у базу даних Московської антидопінгової лабораторії Путін пояснив вибірковістю та упередженістю світових спортивних організацій і висловив надію на справедливий розгляд у спортивному арбітражі в Лозанні (CAS).
Найцікавіше, що в Росії ні спортивні, ні державні чиновники не заперечують фактів фабрикування допінг-тестів. Магічним чином усі визнають значні проблеми з допінгом, але щиро дивуються покаранню, наче між першим і другим нема причинно-наслідкового зв’язку. Натомість потуга пропагандистської машини зосередилася на формулюванні зустрічних звинувачень у стилі «а хто без гріха». Дмитро Медвєдєв назвав скандал безкінечним антиросійським серіалом та хронічною формою антиросійської істерії. Сергій Лавров заявив, що Захід хоче відштовхнути Росію і поставити її в оборонну позицію. Спортивні коментатори скаржаться на порушення автономії олімпійського руху. Проте найкраще проявив себе Путін, який ще 10 жовтня (!) в ході Міжнародного спортивного форуму «Росія — спортивна держава» висловив сподівання на те, що всі питання стосовно допінгу будуть вирішуватися в рамках чинного спортивного законодавства і «ніхто не буде зазнавати дискримінації з політичних мотивів».
Фабрикування і розплата
Першу жовту картку Росія отримала в середині листопада 2015 року, коли WADA призупинила роботу Московської антидопінгової лабораторії. Голова незалежної комісії WADA Річард Паунд звинуватив Кремль у багаторічній підтримці незаконного вживання стимуляторів спортсменами. Пізніше були комісії Макларена, Шміда й Освальда, які так само вказували на практику приховання і підробки результатів антидопінгового аналізу. Особливу увагу привернули російські легкоатлети, яким у підсумку заборонили брати участь у великих міжнародних змаганнях. Через 2 роки МОК довічно дискваліфікував трьох російських біатлоністок і анулював їхні результати на Олімпіаді в Сочі у 2014 році. У грудні 2017 року МОК відсторонив збірну Росії від участі в Олімпіаді 2018 року, тому в Кореї російські олімпійці виступали під нейтральним статусом. Ці дзвіночки злились з багатьма іншими подіями у набат, який Росія проігнорувала.
Поблажливість МОК у 2016 році у матеріалах кремлівських ЗМІ трактували як «відновлення справедливості», а участь збірної в Олімпіаді - як дипломатичну перемогу. В Олімпійському комітеті Росії так і говорили: «МОК підтвердив, що Росія — не та держава, до якої можна ставитись некоректно». Кремль видав це твердження за аксіому і вирішив, що завжди зможе відбитись.
Минулого року права Російського антидопінгового агентства (РУСАДА) були відновлені, лишилось тільки передати валідну базу даних допінг-тестів. Такий сценарій у Кремлі не оцінили, оскільки він означав би визнання існування системи державної підтримки допінгу. Тому процесом «передачі» займалися Міністерство спорту, Олімпійський комітет Росії, ФСБ, Слідчий комітет — хто завгодно, але не РУСАДА. Головна справа в тому, що допінгом російські спортсмени з дозволу профільних федерацій бавляться давно — як мінімум три останні Олімпіади. Проте заборона WADA трапилася не за допінг, а за спроби його приховати, обманути спортивну громадськість і нахабно наполягати на власній чесності.
Особливості національного спорту
Спорт у Росії настільки «скрєпна» річ, що його можна прирівняти до національної ідеї. Запит на потурання вживанню допінгу пояснюється існуванням державного замовлення на спортивні нагороди, чим нівелюється неофіційний девіз олімпійських ігор «головне не перемога, а участь». Право спортсменів відстоювати честь країни на міжнародних змаганнях замінено на їхній обов’язок перемагати будь-якою ціною. Сочінська олімпіада взагалі стала символом вставання з колін і показала, що Росія занадто буквально сприймає Олімпійські ігри як «війну мирними методами».
За даними Левада-Центру, відсторонення російської збірної від участі в Олімпійських іграх в Пхьончхані стало однією з найважливіших подій 2017-го року. Водночас, резонанс не став причиною пригнічення настроїв серед російських уболівальників. ВЦИОМ каже, що 69% громадян стежили за ходом змагань (аудиторія Ігор у лютому 2014 році становила 73%). Вперше в історії російського телебачення церемонію відкриття не показав жоден із каналів першої трійки, але 62% росіян вважали спортсменів такими, що представляють честь країни.
Протягом 13−19 вересня 2016 року команда хакерів «Fancy Bear» оприлюднила конфіденційні дані, в яких фіксуються всі результати допінг-тестів. Перша публікація мала відверто антиамериканське спрямування, надалі хакери розкрили інформацію про 65 атлетів із 15 країн. Президент Росії В. Путін надав завуальовано схвальну оцінку діям хакерів, але вони не довели фактів вибірковості санкцій з боку WADA та навмисного нанесення шкоди російському спорту. На початку 2018 року група знову заявила, що справжньою метою WADA є не боротьба з допінгом, а відсторонення росіян від Олімпіади. Кремль заперечив будь-яку причетність до здійснених зломів. Водночас, головним бенефіціаром скандалу виступила саме Росія, адже поширення фактів порушення правил гри з боку спортсменів з інших країн пом’якшує критику всередині країни. Імовірно, залучення кишенькових хакерів та оприлюднення ними нової серії «спростувань» можна очікувати і в нинішній ситуації.
Не все однозначно
Це не відповідає загальним оцінкам, але за багатьма ознаками ситуація виглядає як справжній компроміс. Спортсмени з інших країн вимагали від WADA іще більшої жорсткості, Росія очікувала на поблажливість, тому агентство пройшло буквально по краю. Об'єктивно кажучи, WADA зосередилось на текстилі і мелодії: заборона гімну і прапору Росії на Олімпійських іграх є тільки косметичним засобом, покликаним продемонструвати враження, не змінюючи суті. Тут є серйозне моральна дилема (чи виправдане покарання невинних за проступки винуватих), але російські спортсмени не втратили можливості змагатися. Так, вони не представлятимуть свою державу, але це не може завадити їм зійти на п'єдестал. Неофіційно вони все одно залишаться російською збірною — саме так їх сприйматимуть вболівальники.
Санкції проти нечесних спортсменів — це захист чесних, гарантія неминучості покарання за макіавеллівський рецепт перемоги. 4-річна заборона від WADA не досить переконливо демонструє Росії необхідність поважати закон — Крим, Донбас і MH-17 свідчать про її небажання розуміти натяки і напівтони. Ефекту можна досягти тільки обухом. На це вже звернув увагу Національний олімпійський комітет Великої Британії, вимагаючи повного відсторонення російських спортсменів від міжнародних змагань. Попри істерію про змову проти Росії, російський вплив у світових спортивних організаціях не можна недооцінювати. Через це вони однаково не наважаться ні на перегляд свого рішення в бік послаблення гайок, ні на повну дискваліфікацію колективного спортсмена з російським паспортом. «Fair play» давно перебуває під загрозою, тому Росія оголила проблему значно глобальнішу, аніж видається.
Як має бути…
Російський спорт може видертись із прірви тільки в одному випадку — якщо WADA отримає усі допінгові проби. Так, спортсмени, в яких їх було взято, можуть втратити визнання, медалі чи депутатські мандати. Так, Олімпіада в Сочі з тріумфально-переможної перетвориться у ганебно-несправжню. Так, російські спортивні чиновники втратять свої посади. Зате чесні атлети не постраждають і зможуть з іще більшим ентузіазмом змагатися за честь країни на спортивних аренах. Виглядає аж занадто пафосно, щоб бути хоч трохи реалістичним. Як виявилося на зустрічі 9 грудня, Володимир Путін дбає передусім про 38% російськомовних громадян України, а на своїх в нього просто не вистачає часу. Та й не в стилі це російської влади — визнавати помилки, приймати звинувачення і принижуватись, йдучи на поступки.
На перший погляд, Україна могла б скористатися з ситуації і запропонувати «чистим» російським спортсменам приєднатися до наших лав. Так би мовити, допомогти їм реалізувати своє право, несправедливо відібране внаслідок нахабності власного уряду. Після цинічних заяв Путіна таке піклування про сусідів виглядало б достатньо сміливо і гібридно. З іншого боку, припускаю, для багатьох із них заміна олімпійського прапора на синьо-жовтий буде «зашкварною» і непродуктивною — навіщо їм Україна, якщо можна обрати Швейцарію, Норвегію чи США? Третя справа, якщо від них відвернеться весь світ, але це малоймовірно — юніт із олімпійськими перспективами бажаний у будь-якій країні. Втім, усе це можливо тільки в тому випадку, коли спортсмени критикуватимуть свою владу, а не уявне лобі інших країн.
Але не буде
Впертість і цинізм, якими російські чиновники реагували на розвиток допінгового скандалу на кожній його стадії, можна охарактеризувати мемом «бомбити Воронеж». За найпоширенішою версією, він виник після агресії Росії в Грузії, коли на відновлення Цхінвалі були виділено значно більші кошти з федерального бюджету, аніж річні кошториси окремих російських регіонів. Підтвердити цю історію не вдалося, але вираз прижився. Тепер це аналогічно народному «бий свого, щоб чужий боявся». Так чи інакше така асоціація прекрасно ілюструє баланс російської внутрішньої та зовнішньої політики — заради досягнення якоїсь геополітичної цілі Кремль радо і впевнено знехтує власними громадянами. Особливо, коли вони не можуть відстояти свої інтереси.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
