Це трагедія. Навіщо світ продовжує вести переговори з Путіним?

10 травня, 22:53

Ми живемо у викривленому світі, де диктатор намагається диктувати демократіям свої правила гри

Переговори України з Росією знаходяться в глухому куті від самого початку їхнього проведення, тому що за своєю суттю вони є абсурдними: не можна вести переговори з країною-агресором про гарантії від цієї країни. Переговори можуть йти лише між коаліцією демократичних держав і Росією, а їх підсумком має бути якщо не акт капітуляції, то такий акт припинення війни, згідно з яким РФ забереться геть з усіх окупованих нею територій, включаючи як Крим, так і Донбас.

Відео дня

Гуманітарний аспект — це абсолютно інше питання, і тут треба залучати інших гравців. В Києві був Антоніу Гутерреш, генеральний секретар ООН — організації, яка в політичному плані вже давно нічого не варта, але в гуманітарному плані він допоміг дещо зробити; були представники Червоного Хреста. Ось це власне, ті структури, які треба залучати, щоб вирішувати гуманітарні питання. Але це ж не питання територіальної цілісності, безпеки тощо — це різні речі.

Щодо компромісів, то нещодавно я брав участь в дискусії з політологами однієї дружньої нам країни, і, як не дивно, двоє учасників весь час підштовхували до ідеї про те, що треба ж іти на якісь поступки, якісь компроміси. Я поставив риторичне питання: «А бути у відповідності з міжнародним правом — це максималістська позиція чи нормальна?» І те ж саме питання, на мій погляд, ми повинні ставити і собі. Росія грубо порушила всі норми міжнародного права, вчинила злочин військової агресії, злочини проти людяності, то на які компроміси з такою країною ми можемо йти? Думаю, це питання не потребує відповіді.

Але трагедія в тому, що світ продовжує вести переговори з Путіним. Якби цей світ був правильно влаштований, то, скажімо, 8 травня, коли за пропозицією президента Байдена відбувалося засідання країн Великої сімки, російському лідеру був би пред’явлений ультиматум. Натомість, всі тільки те і роблять, що гадають — а що ж Путін скаже. Розумієте? Ми живемо в абсолютно викривленому світі, коли диктатор намагається диктувати демократіям свої правила гри, і ці демократії сидять і чекають, аж поки з’явиться черговий витвір цього скаженого диктатора. Це абсолютно неадекватна позиція демократичних країн.

Система, яка не карає нападника, є неправильною

В нормальному, правильно сконструйованому світовому порядку має відбуватися дещо зовсім інше: коли з’являється диктатор, світовий порядок його ставить на місце, при тому негайно. Це має здійснюватися завдяки спільним діям, включаючи і ті, які відбуваються сьогодні, але з явним запізненням і не настільки радикальні, як потрібно, — тому що диктатор продовжує, попри проблеми, почувати cебе доволі впевнено, якщо він шантажує решту світу. Тобто така система безпеки, яка є сьогодні, апріорі неадекватна, тому що не дозволяє карати диктатора в момент, коли той починає порушувати норми міжнародного співжиття.

Давайте перенесемо це на відносини, які є в суспільстві. Є людина, яка брутально напала на вулиці на якусь іншу людину. Що відбувається в цій ситуації? Або інші люди допомагають жертві нападу, або приїжджає поліція. Але в будь-якій ситуації нападника ловлять, ізолюють і карають.

Система, яка не карає нападника, є неправильною. Вона не є функціональною, вона є такою, яка імітує щось, але це щось явно не влаштовує всіх інших учасників співжиття. І я дуже вірю, що після цієї війни, коли Росія буде переможена, світ перейде поступово до іншої системи безпеки, яка передбачатиме, що будь-хто, хто зазіхне на мирне життя іншого народу, буде негайно покараний. Інакше ми не наведемо порядку.

При цьому мені здається — і це не тільки мій висновок, про це говорять неупереджені експерти, — що така Росія [якою вона є сьогодні] не зможе втриматися далі в світовому співтоваристві, через те, що вона може бути або дикою і агресивною, або розвалиться на шматки. Тут питання не в бажанні Зеленського, Байдена, Макрона чи Джонсона, а в об'єктивному розвитку, і Росія в своєму об'єктивному розвитку підійшла до того пункту, який визначатиме, або знову, через певний час, відродження цієї самої агресивності, якщо Захід закриє очі на все те, що відбулося зараз, або об'єктивний процес її розпаду, тому що вона тримається лише на одному: на репресіях і страху всередині країни і за рахунок агресії назовні. От власне те, що сьогодні цементує цю недоімперію.

В Росії дуже багато внутрішніх протиріч, і вони в якийсь момент, безумовно, почнуть вилазити на поверхню. Після санкцій, які ще не до кінця економічно зруйнували Росію, але вже завдають їй великої шкоди, вона не зможе відновитися до нормального стану, тому що навіть російська армія залежна від постачання комплектуючих с Заходу. Тобто РФ не може вижити самостійно. Вона була надто зав’язана на Захід, і якщо той зараз продовжить свої санкції, Росія не зможе відновитися в найближчі -надцять років. Питання в іншому: чи хоче Захід, щоб Росія знову відновилася, і щоб через -надцять років знову почала робити те, що робить сьогодні.

<...>

Треба думати стратегічно, і от якраз в цьому контексті мені здається, що значно вигідніше для Заходу було б замість цього монстра, який весь час відновлюється (в тому числі і завдяки допомозі самого Заходу, тому що коли західні компанії вигрібають з Росії мільярди і сотні мільярдів прибутків, їх ніщо не зупиняє), мати низку більш-менш нормальних державних утворень, які займалися б не гонкою озброєнь, не залякуванням світу, а власним розвитком. В такому випадку економічні дивіденди того ж самого Заходу були б значно більшими, ніж від сьогоднішньої Росії. Проте, це питання для стратегічного мислення, якого на Заході, на превеликий жаль, дуже мало.

Якщо говорити про те, чому міністри енергетики не ухвалили шостий пакет санкцій, де мало йтися про нафтове ембарго, то тут питання не так в нафті, як в прийнятті політичних рішень. Вже давно прийшов час і для Європейського союзу, і для НАТО переглядати правила свого існування. Бо демократичний принцип консенсусу, який застосовується при прийнятті рішень в цих організаціях, починає гальмувати нормальний розвиток цих об'єднань — тому що знайти компроміс серед 27 чи 30 учасниками з абсолютно різними підходами з деяких питань і залежністю від тієї самої Москви, стає дедалі важчим і важчим.

Правильну думку висловив нещодавно в черговий раз італійський прем'єр-міністр Маріо Драгі, якій сказав, що треба переходити до кваліфікованого голосування. Це означає, що якщо більшість країн, в яких проживає 65% населення ЄС, голосують «так», всі інші повинні цьому підкорятися, інакше Євросоюз перетвориться на ООН, де буде багато розмов і жодних практичних рішень. Думаю, що саме так треба ставити питання, а зараз, на цьому етапі, все ж таки сподіваюсь, що знайдуться якісь компромісні формули. Зрештою, якщо Словаччина та Угорщина будуть ще два роки отримувати російську нафту, це буде не смертельно, бо насправді вони не є її ключовими споживачами. Якщо від цієї нафти відмовляться значно потужніші держави, це буде важливіше, ніж дати ще двом країнам можливість залишитися на цій нафтовій голці.

З іншого боку, ще одна проблема Євросоюзу полягає в тому, що він не керує своїми країнами в контексті енергонезалежності. Якщо та сама Угорщина по вуха залежна від російської нафти, то навряд чи можна очікувати, що вона відмовиться від цієї залежності просто так. Отже, треба було думати над тим, щоб ця країна не була настільки залежна від постачань російських енергоносіїв.

А те, що угорський правлячий клас захворів на великодержавність, вже далеко не таємниця. Можна провести деякі паралелі з РФ: якщо в Москві марять Великою Росією від моря до моря, то в Будапешті говорять про Велику Угорщину часів до тріанонського договору 1920 року, коли вона мала території Закарпаття і до її складу входили великі території сучасної Румунії та Словаччини. І я не виключаю, що Путін міг прямим текстом сказати Орбану, який до нього приїжджав якраз напередодні вторгнення РФ в Україну, що буде нападати. Відтак цілком могло бути, що Орбан уже почав будувати плани, як він відтяпає від України Закарпаття.

Сьогодні насправді уже йдуть розмови про те, що Угорщину треба карати за її антиєвропейську політику, що її треба відсікати від фондів ЄС і карати фінансово, тому що те, що вона робить, з європейськими цінностями давно не збігається. Думаю, якраз в цьому контексті нам треба бути дуже уважними.

Повну версію слухайте у спеціальному ефірі Війна в Україні на Радіо НВ

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Погляди
Дайджест авторських поглядів щодо найбільш гострих питань
Щовівторка

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X