Північна Корея. Як живуть в країні вождів

3 коментувати
Багатьом цікаво, що ж там в КНДР? Там дійсно цікаво

Поки був у Північній Кореї, вів такий собі щоденник. Вирішив розбити свої враження по днях.

Отже, день перший

Переліт Пекін-Пхеньян. Північнокорейські авіалінії. ТУ-204. Ніколи не бачив таких порожніх літаків. 7 пасажирів. Двоє з них сиділи окремо, а до решти підсіли стюардеси і всю дорогу з посмішкою спостерігали, щоб ніхто нічого не сфотографував.

У міграційній карті, яку потрібно було заповнити на борту, зазначено, що заборонено ввозити будь-яку літературу про КНДР і Південну Корею, порно і, якщо ти журналіст, то зобов'язаний про це повідомити.

Прилетіли. Перевірка в аеропорту виявилася не такою страшною, як описували. Телефони не забрали і не перевірили вміст. Просто записали кількість – дві штуки. Уточнили, чи є книги. Чесно зізнався, що при собі було три. Кожну перегорнули, переклали назву і повернули. Ноутбук не перевіряли.

Українці тут – рідкісні гості. Нас сприймають, як частину Росії. Ті, хто знає про конфлікт, не розуміють, чому ми "посварилися". Деякі думають, що ми ще в Радянському Союзі. Америка – лютий ворог. Демонстрація ненависті до американських імперіалістів усіляко заохочується вищестоящими товаришами.

Ніякої Північної Кореї не існує. Тут ображаються на таке визначення. Є Корейська Народно-Демократична Республіка. І є "фракціонери" з південної частини корейського півострова, захоплені кривавою штатівською клікою. Завдання свідомої півночі – звільнити південних братів.

Америка – лютий ворог. Демонстрація ненависті до американських імперіалістів усіляко заохочується

Покладання квітів Великому Вождю Кім Ір Сену і його синові Великому Керівнику Кім Чен Іру – те, "з чого починається Батьківщина" і поїздка в "велику країну". На питання, скільки бронзи пішло, щоб виліпити велетенські статуї, гід відповіла образно: стільки ж, скільки важать всі серця корейського народу.

Приставили трьох супроводжуючих. Жінку – партійну, ідеологічно підковану ідеально. Чоловіка – погони прям світяться з-під громадянського піджака. І водія, який, як мені здалося, був "старшим групи". Спілкуватися з місцевими можна було тільки через них.

У КНДР чотири телеканали. Всі державні. Новини щовечора о 20:00. По неділях – міжнародний огляд. Радіо – проводове. Диктори спілкуються з народом мовою гасел і партійних штампів, спираючись виключно на офіційні заяви партії. Є кілька центральних газет. Але про них – трохи пізніше.

Північні корейці люблять сидіти на вприсядки: вздовж узбіч, в очікуванні транспорту, ремонтуючи дорогу. Просто зустрівши знайомого на вулиці, співрозмовники ймовірно віддадуть перевагу присісти і затягнути по цигарці. В ногах правди немає – це точно про жителів КНДР.

Курять корейці скрізь. В офіційних установах, магазинах, лікарнях. Тютюновий дим нікого не бентежить. В СРСР, судячи з фільмів, таке було 70 років тому.

Готель для іноземців порадував наявністю магазину для іноземців із заморськими товарами для іноземців, правда за місцевими нереальними цінами. Стало ясно – з голоду можна померти тільки якщо закінчаться гроші.

Є гаряча вода. Електрику в багатьох районах відключають з 22:00 до ранку. Але вогнища іноземної присутності не гаснуть навіть вночі. Їх опромінюють за допомогою генераторів і автомобільних акумуляторів. Вуличні лампи подекуди тьмяно світять.

Інтернету немає. Але в готелях для іноземців дозволено відправляти електронні листи зі спеціального комп'ютера. Корейцям теж можна користуватися e-mail, але за попередньою заявкою – за дві доби до дня відправки.

Приїжджі сім-картки не працюють. Мобільний зв'язок виключно місцевий. Два оператора. Працюють районовано, в масштабах провінції, де зареєстрований абонент. З-за кордону на корейські номери додзвонитися неможливо.

О третій годині ночі, коли один з туристів вирішив прогулятися, гід вже чекав його в фойє. Зміна часових поясів, каже гість, хочу свіжим повітрям подихати. Не треба – поверніться в номер і відкрийте вікно.

День другий

О 6 ранку – гудок. Країна прокидається і йде на роботу. Трудящих проводжають на службу жінки з червоними прапорами в зелених костюмах. Як нам пояснили, це безробітні. Вони посміхаються і махають в знак солідарності з трудящими рівно о 07:30.

Кава – дефіцит. Тільки на сніданок, завжди за окрему плату і, в основному, розчинна. Молоко виключно сухе.

У Північній Кореї взагалі немає молока. Як і практично немає м'яса. Місцеві його категорично не їдять. За винятком просунутих верств населення. Для заїжджих туристів теж знаходять. Пов'язано це з тим, що, по суті, в КНДР немає тваринництва. Місцевість – гірська. Кожен придатний шматок землі засівається рисом, кукурудзою чи пшеницею.

Собак їдять рідко. Стверджують, що ферм для їх вирощування в кулінарних цілях не існує. Але потім я з'ясував, що спецрозплідники все ж є. Туристам собачатину не пропонують. І тему цю не піднімають. Місцеві приправи за смаком приблизно, як в китайських ресторанах. Про існування "корейської моркви" в самій Кореї не знають. Тут маринують капусту – кімчі.

У Пхеньяні кілька магазинів з пристойним асортиментом. Суто для іноземців і забезпеченого партійного прошарку. На місцеву зарплату в них можна ходити на екскурсію. На пряме запитання корейцям, яка у вас зарплата, звучала відповідь: я не зрозумів питання.

Звозили в село, де народився Кім Ір Сен. Важливий ритуал. Тут вам покажуть глиняну хатину під солом'яною стріхою. І розкажуть, як Великий Вождь в 11 років почав творити революцію. Дитинство "Сонцю, що сходить" замінила визвольна боротьба. Опис етапів становлення Отця Нації нагадує житіє святих. Ставлення до Кім Ір Сена в КНДР, як до Месії.

З приводу ідей чучхе. Багато хто, напевно, чули про них, але мало хто знає суть. Легенький лікнеп. Чучхе – давньокорейська філософія. Її суть в тому, що людина – творець своєї долі. Центр всесвіту, здатний самостійно управляти долею. Кім Ір Сен приправив вчення соусом комунізму. Він хотів піти від марксистсько-ленінської і китайської доктрин. І згадав про чучхе.

У чучхе криється природа корейського атеїзму. Комуністичні вожді замінили Бога. У вченні сказано: "наївно вважати, що при такому розвитку науки і техніки, хтось вирішує все, сидячи на небесах". До цього корейці були буддистами.

Ідеї чучхе реалізуються за допомогою політики сонгун, придуманої Великим керманичем. Суть – всього потрібно добиватися, спираючись на власні сили. Не чекати допомоги і бути готовими терпіти нестатки. Сонгун – керівництво до дії в усіх сферах життєдіяльності. Відносно військових питань, йдеться, що не існує окремо народу і армії. Є єдиний озброєний народ. Вулиці Пхеньяну це підтверджують.

У Північній Кореї одна з найбільших регулярних армій: 3 мільйони багнетів. При населенні 28 млн.

При цьому ніде не зустрічав переміщення військової техніки. Можливо, воно відбувається вночі або по окремих дорогах. А ось піхоти – просто тьма. Військові містечка – на кожному кроці. Військові живуть в убогих землянках казарменого типу. Знімати їх заборонено. Місцями будуються містечка нового типу, що нагадують радянські.

У Центрі досягнень науки і техніки по центру будівлі стоїть балістична ракета. Третя. Яка успішно вразила на навчаннях уявну мету. Смертоносному стрижню поклоняються, немов древнім фалоподібним божкам. Корейці мріють, щоб ракета нарешті полетіла за океан і знищила заклятого ворога.

При всьому корейському безбожництві, в Пхеньяні діє православний храм. Ясна річ, московського патріархату. В якім стані батько Федір, питати не став. Хоча очевидно, що служить він не тільки церкві. Побудувати храм було вирішено після зустрічі Путіна з Великим Керівником Кім Чен Іром. У вихідні в храм приходить до 100 осіб. В основному всі з російського посольства.

Сходили в цирк. У Північній Кореї чудові акробати. Демонструють чудеса володіння тілом. Шкода, що знімати їх і фотографувати суворо заборонено. Світ би захопився.

У Пхеньяні є метро. 26 кілометрів шляху, 7 зупинок, дві гілки. Глибокі помпезні станції в стилі київських "Золотих Воріт". У вагонах – портрети Вождів.

Новини народ дізнається з газет. Вони на стендах на станціях метрополітену. Електронна газета по північно-корейськи – це сфотографував стінгазету і пізніше прочитав з екрану смартфона.

Щогодини на центральному вокзалі грає реквієм. Вдень і вночі. І так буде вічно. Вся справа в тому, що товариш Кім Чен Ір помер в поїзді. У своєму спецвагоні, подарованому Сталіним. Проходячи вокзалом під час скорботної музики, бажано плакати.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени

Передплатіть журнал НВ за спеціальною ціною

До кінця листопада дешевше на 110 грн.
Передплатіть журнал на 12 місяців усього за 559 грн.

Ваш промокод для сплати онлайн – 89790834

Передплатити журнал
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.