Новий підхід до безпеки. Як стати сильнішими в сучасному світі
Світ поступово перебудовується на нові рейки. Учорашній погляд на взаємовідносини між громадянами та державою теж зазнає змін
У сучасних демократіях дедалі більше набирає обертів концепція «безпеки людини» (human security). По суті, це своєрідний перехід від дуже вузького до широкого розуміння безпеки. Відсутність війни чи інших загроз життю і здоров’ю громадян, низький рівень злочинності не означають у сучасному світі безпечного середовища.
По-перше, воно формується на різних рівнях: від особистої безпеки, безпеки життя в конкретній спільноті — до національного і міжнародного рівня. По-друге, безпека розкладається на різні компоненти, і тільки їхня сукупність визначають, наскільки безпечним є середовище громадянина.
Так, ще від 1994 р. в практиці ООН з’явилася пропозиція розглядати такі складові безпеки, як: політична, економічна, персональна, продовольча, охорона здоров’я, безпека спільноти та навколишнього середовища.
У центрі нового поняття безпеки — не держава, а людина. І якщо в минулому вважалося, що через безпеку на державному рівні можна гарантувати безпеку індивіда, то сьогодні ця піраміда перевертається.
Усе більше факторів свідчать: якщо починати з безпеки людини і будувати державну політику і роботу неурядових акторів навколо цього, то життєдіяльність суспільства стає більш передбачуваною і інтегрованою. Більше того — здатність суспільства до опору як внутрішнім, так і зовнішнім загрозам поступово зростатиме.
Безпека у прифронтовому регіоні: як її уявляють громадяни?
У 2020 р. за підтримки представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля було проведено дослідження щодо уявлень про безпеку у мешканців чотирьох південних та східних областей України. Ключовим завданням дослідників було з’ясувати: а що власне самі громадяни у прифронтових областях думають про безпеку? Що вона означає для них і ключове — з чого складається?
В центрі нового поняття безпеки — не держава, а людина
Можна було б подумати, що саме ця частина населення як ніхто інший буде схильна до «вузького» погляду на безпеку. Поряд — війна, місцеве населення прямо або опосередковано страждає від наслідків конфлікту. Втім, дослідження показало геть інші результати. Так, громадяни уявляють собі безпеку якраз-таки у широкому сенсі, тобто, саме як безпеку людини.
Безпека, на їхню думку, передбачає набір умов, обставин і можливостей, за яких різні сфери суспільного життя повноцінно функціонують і створюють комфорт і відчуття захищеності у громадян.
Так, для мешканців цих регіонів безпека складається передусім з таких компонентів:
фізична, фінансова безпека, безпека в сфері охорони здоров’я, належна робота правоохоронних органів, свобода політичних чи громадянських поглядів, безпека пересувань у своєму населеному пункті і ряд інших.
Тобто, навіть у безпосередньому сусідстві з територією тривалого конфлікту громадяни розуміють безпеку як великий пазл, який охоплює різні сфери їхнього життя. І не зосереджуються винятково на поняттях завершення війни чи налагодженні правопорядку.
З одного боку, це формує соціальний запит та очікування від держави. З іншого, це фактично загострює відчуття невідповідності між реальністю та бажаним рівнем безпеки. Дослідниця Оксана Міхеєва дуже просто пояснила це: коли людина живе в «режимі проїдання», тобто, не має коштів фактично ні на що, окрім базових потреб, вона живе в постійному страху, що станеться щось екстраординарне, на що потрібні будуть кошти. І так, на рівні подібних логічних зв’язків між різними проявами безпеки і стає зрозуміло, чому комплексне уявлення про безпечне середовище — це нові соціальні стандарти комфортного життя.
Українські реалії: чи стане безпека людини мейнстрімом?
В українському суспільстві ситуація з подальшим розвитком принципу безпеки людини специфічна. На це у широкому сенсі впливають ряд факторів, але саме в українських реаліях виокремити можна два ключові.
По-перше, затяжний конфлікт. Він очевидно впливає на більшість вимірів безпеки. Причому — і на особистому, і на загальнонаціональному рівні.
По-друге, реформи, що тривають. Якщо, скажімо, система правоохоронних органів, судів, економічних взаємовідносин чи охорони здоров’я працює передбачувано і ефективно, це одна історія. Утім, якщо якась із цих систем нереформована або ж реформа незавершена, то і відчуття захищеності громадян у відповідній сфері не буде на належному рівні.
На перший погляд може здаватися, що це негативно позначатиметься на перспективах безпеки людини в українських реаліях. Утім, з іншого, це одночасно є шансом. Шансом адвокатувати такий підхід до тієї чи іншої реформи, аби він максимально враховував комфорт і відчуття захищеності громадян.
Просувати такий підхід важливо не тільки перед державою та її інституціями, але і перед тими, що безпосередньо впливає на життєдіяльність громадян з інших напрямків. Це — міжнародні донори та інші організації, що реалізують програми розвитку в межах України; українські неурядові організації, які теж є активними учасниками реформаторського процесу в Україні; органи місцевого самоврядування — особливо, нині, в умовах децентралізації і нових можливостей для організації багатьох процесів життєдіяльності безпосередньо на місцях.
Так, це непростий шлях. Втім, бути частиною сучасного демократичного світу означає не тільки на словах, але на практиці реалізовувати принцип людиноцентричності як державної політики, так і неурядової активності.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
