13 листопада 2018, вівторок

Війна, яку Путін вже програв

2 коментувати

Не важливо, як старанно прагне Росія уповільнити процес створення української автокефалії – збитки тут повністю не відшкодувати

Православна церква як ніколи близька до розколу, який відведе російському президенту Володимиру Путіну роль на кшталт Генріха VIII, який забрав англійську церкву від Риму в XVI столітті. Амбіції Росії стати центром православ’я під загрозою – все може закінчитись ізоляцією. Але відмовитись від розколу означало би зазнати приниження від українців, яких нещадно тероризує російський лідер.

11 жовтня Синод Вселенського патріархату Константинополя прийняв історичне рішення для православної віри в Україні. Він відновив канонічний статус двох єпископів, які є лідерами окремих українських церков, не визнаних Московським патріархатом, та дозволив їхнім прихожанам відновити спілкування з церквою. Тепер священики повинні об’єднати свої організації, щоб створити незалежну чи автокефальну Українську православну церкву, яка буде визнана Константинополем, проігнорувавши бажання Росії. Синод анулював документ, створений ним у 1686 році, що дарував Московському патріарху право розпоряджатись київською митрополією.

Якщо це звучить загадково, то так і має бути. Православна церква, в якої понад 300 мільйонів вірян по всьому світу, просякнута традиціями та ритуалами. Влада розташованого у Стамбулі Вселенського патріарха Варфоломія, який головує на зібраннях Синоду, опирається на канон 28 Халкедонського собору, що відбувся у 451 році, задовго до поділу на католицьку та православну церкви. Цей канон робить релігійного лідера «нового Риму» – Константинополя – другою владою, після Папи.

Міжнародний охват Російської церкви був важливим для російського лідера

Тим не менше, за майже 27 років перебування на посаді Варфоломій ще ніколи не приймав настільки важливого рішення. Як «перший з рівних» поміж православних релігійних лідерів, Вселенський патріарх загалом відігравав репрезентативну роль. До сьогодні його найбільшим досягненням було відновлення близьких контактів з Римом.

У очах Московського патріархату Варфоломій не має повноважень відновлювати в статусі українських єпископів. Голова Відділу зовнішніх справ Митрополит Іларіон називає це «вторгненням Константинопольського патріархату на канонічну територію Російської церкви».

У цій думці є дещо слушне. Варфоломій як ніколи опортуністично відстоює свою владу. За більш ніж 20 років він не зробив нічого, щоб надати Україні незалежну церкву. Саме російська агресія від 2014-го та підтримка Заходу відкрила для 78-річного церковного лідера той шлях, яким він так амбіційно користується нині.

У відповідь Москва припинила дипломатичні відносини з Вселенським патріархатом, але цілковитий відхід може коштувати дорого. 11 жовтня лояльний до Москви архієпископ Климент запропонував накласти анафему на Варфоломія. Та це б ефектно обернуло Російську церкву з понад 100 мільйонами вірян на еквівалент Англіканської церкви, відділеної від решти православної спільноти.

Сумнівно, що Путін, який поставив церковну владу на службу своєї неоімперіалістичної ідеології, хоче взяти на себе роль Генріха VIII, монарха династії Тюдорів, який спочатку був набожним католиком, а потім кинув виклик духовній владі Риму. Міжнародний охват Російської церкви був важливим для російського лідера.

Путін двічі відвідував гору Афон, монарший анклав у Греції, що є найсвятішим місцем православних християн. Поміж прихильників режиму було модно засвідчувати свою православну віру, звершивши туди паломництво. Міністр оборони Сергій Шойгу та головний прокурор Юрій Чайка зробили це, як і 10 000 інших росіян. Утім, Афон підпадає під юрисдикцію Константинопольського патріархату, і після формального розколу це може означати втрату для росіян, а також величезну символічну поразку для президента, який створював собі імідж благочестивого.

З іншої сторони, Путіну, як і Московському патріарху Кирилу, важко прийняти незалежну українську церкву, освячену Константинополем. Це би пішло врозріз із часто повторюваним тезисом про те, що росіяни та українці – один народ. Визнати те, що не у Москві, а у Стамбулі з його кількома сотнями православних знаходиться реальна влада глобального православ’я, було б майже нестерпно. Порівняно з цими духовними ранами, потенційна втрата Російською церквою в Україні 12,328 тисяч приходів та доходу від них, є, здається, куди меншою катастрофою.

У цій програшній ситуації єдина надія Москви на те, що українці самі стрельнуть собі в ногу, як вони часто робили і до цього. Щоб отримати автокефалію від Вселенського патріархату, українські християни мусять об’єднатись та вибрати лідера. Бути цьому чи ні, частково залежить від двох єпископів, відновленим Вселенським патріархатом. Філарета, якого відлучили від Російської церкви у 1997 році за відділення УПЦ КП, а також митрополита Макарія, який керує відносно невеликою УАПЦ.

Філарет ясно дав знати, що він хоче бути відповідальним за об’єднання. «Ми погодимо між собою, коли скликати об’єднавчий собор, – сказав він під час прес-конференції. – Я планую зробити це у найближчому майбутньому». Макарій же сказав, що теж виступає за об’єднання, але не хоче, щоб його церкву просто поглинули.

Найбільша надія Росії – це посіяти розбрат та зберегти відданість священиків Москві, а не дезертирам майбутньої української церкви. Ймовірно, що УПЦ МП муситиме назватись «російською», коли організація-суперниця отримає автокефалію. Тобто такою собі калікою в Україні, де більшість людей вважають Росією державою-агресором.

Не важливо, як старанно прагне Росія уповільнити процес створення української автокефалії – збитки тут повністю не відшкодувати. Навіть якщо лише 20% українців та 15% росіян кажуть, що релігія є дуже важливою у їхньому житті, символічне значення встановлення релігійних кордонів та реальна перспектива розколу матиме значення для куди більшої частини населення обох країн. Це війна, яку Путін уже програв деяким малоймовірним суперникам, включаючи жорсткого старого єпископа зі Стамбула.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Леоніда Бершидського. Републікування повної версії заборонене.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени

Ми у 2020 році. Як зміниться Україна?

Цього четверга, 15 листопада, відбудеться фінальна лекція НВ з циклу "Україна 2020. Що чекає країну"

Що можемо зробити ми, щоб Україна нарешті стала успішною країною?

Прийти на лекцію
Ukraine-2020

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.