Скандал навколо Курца. До чого призведе відставка канцлера Австрії
Багато хто вважає, що наслідки падіння Курца не обмежаться Австрією
Як писав у 1899 році сатирик Карл Краус про свою рідну Австрію, «коли порушується конституція, народ просто позіхає». Ось і цього разу важко зрозуміти, наскільки були засмучені австрійці минулого тижня, коли канцлера Себастьяна Курца звинуватили в корупції. Але ці звинувачення, підкріплені витоком в пресу досить вульгарним листуванням Курца і його колег, виглядали досить серйозно, щоб змусити партнера Курца по правлячій коаліції, партію «Зелених», домогтися його відставки (втім, ця коаліція завжди виглядала дуже дивно).
Наслідки падіння Курца, як вважають багато хто, не обмежаться Австрією: його підхід раніше наводили взірцем як модель для правоцентристських партій у всій Європі, особливо в Німеччині, де християнські демократи зараз перебувають в сум’ятті після драматичної поразки на вересневих виборах. Але суть «курцизму» завжди зводилася до стилю і тактики, а не до нових політичних ідей, не кажучи вже про стійкий альянс громадських сил. Гірше того, модель Курца створює пряму небезпеку для демократії.
Курцу всього 35 років, але він уже особливо відзначився: став ексканцлером вдруге. Він завжди був наймолодшим і найшвидшим: міністр закордонних справ у 27 років, канцлер в 31. Так само швидко він змінює і політичну позицію: спочатку ліберал, він став прихильником жорсткої лінії щодо питань імміграції та біженців, фактично копіюючи і роблячи панівними погляди вкрай правої Партії свободи (АПС). У 2017 році він увійшов до коаліції з АПС. Коли у 2000 році в Австрії було сформовано аналогічний уряд, тривожні дзвіночки пролунали по всій Європі. Але відтоді передовиками авторитаризму в країнах ЄС стали Угорщина та Польща, тому створення коаліції Курца викликало лише позіхання.
Чому «курцизм» є небезпечним для демократії
Вихід крайніх правих на провідні ролі став загальним трендом в Європі, що частково пояснюється відсутністю у правоцентристських партій будь-яких ідей. Багато років було заведено вважати, що в термінальній кризі перебуває соціал-демократія. Але запитайте у будь-якого чоловіка (або жінки) на вулиці, що це таке, і вони зможуть надати приблизну відповідь. А ось із правоцентристськими силами таке навряд чи можливо: зокрема, християнські демократи вже не вимагають посилення європейської інтеграції і не пропонують особливої моделі, відповідно до католицької соціальної доктрини, з метою згладити конфлікти між капіталом і працею.
Навіть після падіння Берлінської стіни вони спиралися на стратегію часів Холодної війни бути поміркованим центром, що відіграє роль бастіону проти комунізму. Але, як з’ясувала кілька тижнів тому партія Християнсько-демократичний союз (ХДС) в Німеччині, попередження про червону загрозу лунають настільки неправдоподібно, що сприймаються усіма як ознака відчаю й інтелектуального банкрутства.
Курц не розв’язав проблему відсутності виразних якостей у консерватизму. Але він майстер піару: зміна вивіски статечної Австрійської народної партії (АНП), що перетворилася на «рух», мала на увазі молодість і динамізм. «Рух» передбачає ентузіазм та участь народу. Але реальність абсолютно зворотна: те, що Курц продавав як «новий стиль», на практиці означало необхідність згоди АНП з його тотальним домінуванням. Старійшини партії погодилися, щоб Курц одноосібно ухвалював рішення про кандидатів і встановлював програмні положення так званого «Списку Себастьяна Курца» (новий бренд їхньої партії). Це була не народна партія, перебудована для нового часу; це була (і залишається) партія однієї людини.
Безлічі людей, як усередині, так і поза АНП, напевно, подобалося керівництво Курца країною після 2017 року. Адже воно так контрастувало зі чварами у великих коаліціях соціал-демократів з християнськими демократами, характерних для післявоєнної австрійської політики. АНП тривалий час роздирали суперництво між «баронами» літнього віку, які контролювали окремі федеральні землі, а команда Курца виявилася дисциплінованою, зосередженою і здатною неабияк домінувати над партнерами по коаліції, чи то вкрай правими, чи лівими. Якщо звинувачення антикорупційних органів підтвердяться, тоді виявиться, що команда Курца ще й бездоганно маніпулювала пресою, розпалюючи вогнища політичного конфлікту, коли це було потрібно їхньому амбітному лідерові.
Теоретики права і демократії цілком правильно зазначають, що партії, які є авторитарними всередині, найімовірніше, демонструватимуть авторитарні нахили і в управлінні державою. Курц фактично наслідував приклад прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, коли піддавав приватним нападкам незалежну пресу і судову систему (і, подібно до Сільвіо Берлусконі, зображував себе невинною жертвою колосальної змови підлого лівого істеблішменту).
Курц не домігся таких же успіхів, як Орбан, але передчасно робити висновок про те, що на захід від колишньої «залізної завіси» політичний центр завжди зуміє встояти. Курц, який пообіцяв відсторонитися (але не піти з політики), тільки що був обраний лідером парламентської фракції АНП: він отримав під час таємного голосування 98,7% голосів. Такого результату можна очікувати, коли все, що хоч трохи нагадує внутрішньопартійну демократію, повністю знищено (навіть колишній президент США Дональд Трамп, який перетворив Республіканську партію на культ своєї особистості, не зміг домогтися такого результату).
Маркус Зьодер, лідер братської партії ХДС в Баварії — Християнсько-соціальний союз (ХСС), ймовірно, домінуватиме в Німеччині в правоцентристському таборі найближчими роками; у всякому разі, він настільки ж безжалісний, як і Курц, і такий самий опортуніст. Нинішньої весни шановний християнський демократ Вольфганг Шойбле робив усе можливе, щоб не допустити висунення Зьодера кандидатом ХДС в канцлери Німеччини. Він побоювався, що Зьодер, наслідуючи приклад Курца, вихолостить партію і фактично знищить її.
Християнським демократам і правоцентристським силам загалом потрібно замислитися над питанням, за що саме вони виступають, не обмежуючись претензіями на технократичну компетентність. І вони повинні вирішити, де треба провести межу, що відділяє їх від крайніх правих. Як цілком чітко показує приклад Курца, альтернативою може стати квазіавторитарна політика, що сприймає демократичні інститути, наприклад, судову систему і вільну пресу, як прикрі перешкоди на шляху харизматичного і популярного лідера.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
