Чому б не поставити Путіну ультиматум?
Андрій Мельник: Путін робить якісь чергові жахливі кроки. Наприклад, ми всі заручники ядерного шантажу, що на Заході майже не помічають. Чому б не поставити ультиматум? (Фото:REUTERS)
Нам не варто недооцінювати не лише налаштованість теперішнього керівництва Кремля продовжувати цю війну, але так само і готовність росіян її терпіти
Звичайних росіян, і, напевно, політичні еліти — тих, хто боявся, переживав, хто, можливо, не поділяв цю думку. Вони, думаю, вже виїхали давно. Так, тиск важливий. Ми бачимо, що ситуація стає складнішою в Росії, але вона не є для них критичною. Ми бачимо, що економіка переводиться на військові рейки, на жаль. Ми бачимо, що те озброєння, яке вони виробляли і до війни (наприклад, ті ж танки), виробляється: в три зміни працюють, і танки направляються на фронт. Ми бачимо мобілізацію, що була зроблена в жовтні. І вже три-чотири місяці тих, кого мобілізували, готують до цієї війни. Як би ми їх там не назвали («чмобіки» і таке інше), недооцінювати це не варто. Нам звичайно потрібно дивитися вперед і сподіватися на те, що в цьому році буде перемога. Але критична маса в РФ ще не наявна.
Це означає, з одного боку, що є ще дуже багато механізмів, як посилити санкційний тиск на ракетні програми, на ті сфери, в яких росіяни в глибинці продовжують виробляти цю зброю, що потім потрапляє в Україну. І ми не можемо дозволити, щоб так тривало і надалі. Для цього нам потрібно переконувати наших західних партнерів і союзників.
Те, що ми отримали — прорив по танках — це справді історичне рішення, можна так сказати. Але, знову ж, якщо подивитися на кількість цих танків, які нам обіцяли… Це будуть поки що, на жаль, лише 14 Леопардів з Німеччини. Можна робити набагато більше, можна помножити на 10 цифру і зробити це впродовж наступних місяців. Так само ми бачимо невеличку кількість з інших держав.
Захід повинен усвідомити, що перемога України залежить від того, наскільки він готовий йти далі
Захід повинен усвідомити, що перемога України залежить від того, наскільки він буде готовий далі йти і робити ще більш кардинальні кроки, перетинати ці червоні лінії, які наші партнери самі собі малюють кожного разу. Тобто ми рухаємося все одно дуже повільно для того, щоб наша армія отримала ту найсучаснішу зброю, що дозволить зменшити наші втрати на фронті, дозволить стримати цей натиск — не лише біля Бахмута, але й ми бачимо Запоріжжя. І головне — підготувати грамотно цей контрнаступ, на який всі українці сподіваються. Але це буде можливо лише тоді, коли ми матимемо ті танки. Насправді нам треба, як Валерій Залужний написав в статті The Economist, 300 танків.
Тому нам потрібно йти далі,
