Кримнаш. Слідами колективної пам'яті

1 коментувати

До четвертої річниці – чи роковин – анексії

Поки наша влада вчергове звітує про ще одні розпливчасті перемови «на міжнародному фронті з деокупації Криму» і, схоже, не має чіткого плану, принаймні, відомого широкій громадськості.

ЧЧК

Насправді це проста абревіатура, відома кожному, хто живе на Херсонщині чи їздив до Криму. Чонгар, Чаплинка, Каланчак – контрольно-перепускні пункти, які сполучають півострів з материком.

Я народилася в тих краях. Тому, звісно, крім ностальгії за рідним запахом сиваських степів та Азовського моря, маю там чимало родичів. Причому по обидва боки КПП ЧЧК.

Ще з дитинства я пам'ятаю, як у Ялті чоловік рідної тітки, росіянин, обидва уже покійні, напівжартома і з присмаком імперської зневаги на родинних посиденьках називав нас, херсонських родичів, хохлами. Отже, в мене були особисті підстави замислитись про закладену межу чи міну ще в середині 90-х. Але хто б подумав, що ця межа так оприявниться – загалом у Криму з десяток родичів, та після анексії усі вони не дуже пломеніють жагою спілкування.

Адже ніхто не знає, скільки часу триватиме кримська анексія і як саме може відбутися деокупація

А от з нашого боку КПП – все навпаки. Троюрідний брат Сашко, сам росіянин. За кілька років до Майдану приїхав з Бєлгорода і придбав невеличкий готельчик у селищі Щасливцевому, це між Генічеськом і Стрілковим, а отже, тепер майже на кордоні. З появою у тих краях «зелених чоловічків» – разом з іншими мешканцями самоорганізували чергування. А потім Сашко познайомився з прикордонниками та невдовзі пішов до військкомату. Його батьки були у розпачі, щоб не сказати в когнітивному дисонансі, адже їхній син пішов на службу до кривавої хунти.

Нічого незвичного. Просто один із родинних світоглядних зламів, які з'явилися чи не в кожній родині. Додам лише, що Сашко відслужив на своєму контракті. Тепер служить його син.

А мені поки що важко пояснити своїй шестирічній доньці, як це – Крим наш, але не наш. І чому її старший брат бачив кримські гори і збирав місхорську гальку, а їй – ще довго не світить.

ПТСР та «Скорбота і меланхолія»

«Скорбота та меланхолія» – це не чорне нагнітання, це лише назва праці видатного дідуся Фрейда. Якщо одним словом – це книга про втрату. Він вивчав особливості сприйняття втрати коханого. За його словами, скорбота – це звичайна реакція на втрату коханого чи замісної його абстракції – батьківщини, свободи, ідеалу. За певних умов у деяких людей замість скорботи розвивається меланхолія, яку не тільки важко прожити, а й корегувати.

За іронією долі, праця побачила світ понад сто років тому, якраз у рік Жовтневої революції.

Зокрема цю розвідку послідовники вважають початком вивчення посттравматичного синдрому. І хоча сто років тому «психотравма» була швидше метафорою, ніж діагнозом, відтоді психотерапевти почали припускати, що не тільки травма може бути колективною – після неї може сформуватися так звана колективна пам'ять. І якщо її не пропрацьовувати, то з відчуттям провини вона набуває потужної сили – передається в поколіннях дітям.

ПТСР. Цю абревіатуру у воєнній країні не знають хіба діти. Посттравматичний стресовий розлад, який розвивається після  психотравмуючої події. Особа може бути учасником чи свідком цієї події. Ми звикли шукати ПТСР в людях в камуфляжі. А як щодо мільйонів свідків?

В жодному разі я не претендую на експертну оцінку чи на огульне діагностування цілого суспільства. Але точно знаю, що притлумлена чотирма роками травма чомусь все одно болить – для цього досить отримати «умовний»  сигнал - випадково побачити архівне відео, як співали гімн  нахімівці чи з прапором виходив із частини льотчик Мамчур.

Нещодавно почула, як психотерапевт влучно і образно означив - хронічний ПТСР тримає в лещатах всю країну. А економічне зубожіння та повсюдна безправність і безкарність лише посилюють масовий розлад.

З урахуванням, що ПТСР – це різновид неврозу, відрізнити, що саме стоїть за проблемами зі сном, пам'яттю та емоційною сферою, дратівливістю чи підвищеною пильністю у великих людських масах не видається можливим. Виходить, що за всіма правилами психологічного жанру, залишається лише прийняти. Тільки от питання, як відпустити.

Замість висновків

За підрахунками Українського інституту майбутнього та Ігара Тишкевича, за ці роки Росія суттєво «оновила» жителів Криму – на цілих 200 тисяч, привезених з різних кутків Федерації. А це близько 10% кримського населення.

Невизнана влада сумлінно звітує, як на федеральні гроші не тільки забезпечує бюджетників, а й збудувала 60 тисяч квартир для чинних військовиків та привезених на півострів військових пенсіонерів. Очевидно - ці люди навряд чи поступляться своїм новоствореним на півострові «рускім міром».

Одразу після загарбання Криму її взялися порівнювати із анексією чеських Судетів. До речі, ще одна річниця – 1938 року Гітлер на очах у ввічливої Європи відкусив шмат Чехії. Після поразки нацистської Німеччини непереливки було усім пересічним німцям, от коли погуляли ПТСР з колективною пам'яттю, скорботою та меланхолією.

Та чи не найбільше дісталося судетським німцям – їх просто вигнали з Чехії, а після поневірянь у концтаборах розкидали по різних куточках Німеччини.

Нині ж мова йде аж про 3,5 мільйона нащадків, а це більше, ніж жителів Криму. І от, мало пройти понад 70 років після закінчення війни, щоб судетські німці відмовилися від претензій до своєї батьківщини. Світ розцінив цей жест не тільки як символічний, а й як примирливий.

Важко припустити, який обсяг «колективної пам’яті» українці перепасують росіянам, коли Крим таки знову стане нашим.

Адже ніхто не знає, скільки часу триватиме кримська анексія і як саме може відбутися деокупація. В усякому разі, навіть зараз зрозуміло – тоді з'явиться необхідність у плані повернення «нових кримців» в Росію. От тільки чи хтось із них матиме законне чи, бодай, моральне право на претензії та символічні жести.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.