Характер? Олімпійський!
Коли осідає пил на твоєму шляху перемог і поразок, ти розумієш, що досяг вершин майстерності завдяки характеру та витривалості.
Про те, як це відбувається на практиці, розповідають відомі українські спортсмени Олег Верняєв і Юлія Левченко.
Олег Верняєв: «Хочеш ти цього чи ні — потрібно викладатися на повну».
У країнському гімнастові Олегу Верняєву всі спортивні титули підвладні, адже він чемпіон світу, шестиразовий чемпіон Європи, дворазовий чемпіон Європейських ігор і олімпійський чемпіон ігор в Ріо-де-Жанейро-2016. В силу цього знаменитий спортсмен знає все і трохи більше про характер, майстерність і витривалість, які ведуть до перемоги.
— Олеже, що, на ваш погляд, важливіше: випадкова перемога чи випадкова поразка? Яка з ситуацій дає чітке розуміння того, над чим ще потрібно попрацювати?
— У будь-якому випадку твій тренер чітко бачить, де ти помилився. Тож робота над помилками проводиться незалежно від того, переміг ти чи програв.
— Зазвичай тренер не показує гімнастичні елементи, але точно знає, як їх правильно робити. Чи складно в цьому сенсі довіряти його порадам?
— По-перше, після переїзду з Донецька до Києва я дуже хотів, щоб мене тренував саме Геннадій Сартінський. І при першій же нашій зустрічі мені стало ясно, що хочу тренуватися тільки у нього. Тож довіра між мною і моїм тренером лежить в основі наших відносин з перших хвилин знайомства.
По-друге, всі тренери в минулому самі були спортсменами і відмінно розбираються в технічній частині виконання тих чи інших спортивних вправ. Так, зараз багато елементів ускладнилися, але базова техніка їх виконання не змінилася. Ось чому так важливо на шляху до спортивних перемог точно і з повною довірою дотримуватися порад свого тренера.
— Олеже, в які моменти ваша витривалість випробовувалася найбільше?
— Думаю, що це відбувається саме зараз. У минулому році я переніс дві хірургічні операції через травму плеча і ноги. Зазвичай після таких серйозних втручань відновний період у спортсменів займає не менше року, і тільки потім можна приступати до звичайних тренувань. А я вже через 9 місяців після операцій виступав на чемпіонаті світу.
У Toyota Corolla теж олімпійський характер. Здатність лідирувати і перемагати труднощі — її характерна риса. Завдяки вивіреному підходу творців, ця модель стала найбільш затребуваною в історії автомобілебудування. З моменту її створення в 1966 році у всьому світі було продано понад 46 мільйонів автомобілів, і зараз в лідери виходить нове покоління Toyota Corolla.
— Тренуватися в Україні і не спокуситися на закордонні пропозиції — це, на ваш погляд, теж витривалість?
— Я не готовий після клацання пальців змінювати країну проживання і тренера. У різний час мене запрошували в Азербайджан, в Німеччину і в Росію. З усіх цих пропозицій найперспективнішою була німецька пропозиція, що передбачала переїзд на постійне місце проживання. Дізнавшись про це, мій тренер Геннадій Сартинський порадив продовжити роботу в Україні, виступити в 2016-му на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро, а потім вже приймати остаточне рішення. Ставши олімпійським чемпіоном в Ріо, я міг, звичайно, погодитися на переїзд до Німеччини, але, чесно кажучи, просто совість не дозволила. Було б неправильно поміняти країну і розлучитися зі своїм тренером, який допоміг мені досягти всіх перемог.
— Скільки потрібно часу, щоб виховати в собі олімпійський характер?
— На олімпійське загартування характеру йде близько 12−15 років. І тут дуже важливий підхід батьків. Якщо дитина пасує перед труднощами, з якими вона зіткнулася на тренуваннях, не варто йти у неї на поводу і припиняти заняття. Головне — шляхом правильної мотивації підтримувати у ній бажання перемогти всі труднощі, щоб здобути перемогу. І метод батога і пряника відмінно працює. (Сміється).
Юлія Левченко: «У великому спорті дуже важлива поступовість розвитку спортсмена, і в цьому сенсі у мене все склалося вдало».
Н а чемпіонаті світу серед юнаків у 2013-му українська стрибунка у висоту зайняла 13-е місце. А всього через рік, на Літніх юнацьких Олімпійських іграх в Китаї, Юлія Левченко підкорила свою першу «золоту» висоту. Її спортивна кар'єра відрізняється впевненою стабільністю. Цього року дворазова чемпіонка України виграла золото в стрибках у висоту на чемпіонаті Європи U-23 і активно готується до літніх Олімпійських ігор 2020.
— Юліє, ви зайнялися стрибками у висоту після художньої гімнастики. Чому ви пішли в легку атлетику?
— У дитинстві художня гімнастика дала мені розуміння того, що спорт — це серйозна і напружена праця. Але ті фізичні та емоційні перевантаження, яких мені довелося зазнати, займаючись гімнастикою, спонукали шукати інше спортивне заняття. Ним і стали стрибки в висоту. Цей вид спорту був схожий на веселу гру, в процесі якої тренер не висуває до тебе таких супержорстких вимог, як у гімнастиці. Плюс хороший колектив. Думаю, таке вдале поєднання зіграло вирішальну роль — все вийшло.
— Для того щоб у спортсмена все вийшло, він повинен довіряти наставнику. Наскільки у вас довірчі відносини зі своїм тренером?
— Настільки, що мій тренер Ірина Григорівна Пустовойт іноді знає про мене більше, ніж моя мама. Вона справжній тренер, здатний стати і наставником, і товаришем і психологом для своїх підопічних. Власне, завдяки її гнучкому і нестандартного підходу я залишилася в спорті і навчилася перемагати.
— Спорт — емоційно витратне заняття. Чи траплялося вам з тренером доводити одна одну до сліз?
— Якщо говорити про особисті конфлікти, то таких випадків у нас не було. А ось на піку переживань під час змагань доводилося іноді вихлюпувати свої емоції. Втім, я тут таки беру себе в руки — інакше можна просто збожеволіти від неадекватного ставлення до тієї чи іншої ситуації. Але найчастіше після виступу ти відчуваєш якийсь дивний спокій у дусі «Я зробила все, що змогла, і це вже пройдений етап».
— Яку роль у вашій спортивній кар'єрі грають випадковості в сенсі перемог і поразок? Що з них мотивує вас сильніше?
— З досвіду знаю, що випадкових перемог у великому спорті не буває. Раз ти виграв на міжнародних змаганнях, значить зробив все для того, щоб перемогти. Природно, що така перемога мотивує тебе рухатися вперед. А ось випадкові ураження бувають. Але найбільш класне в програші те, що ти починаєш копатися в собі, задаючись запитаннями: «Що я зробив не так? Чому у мене не вийшло? Чого мені не вистачило для перемоги?». Думаю, деякі поразки підносять набагато кращі уроки, ніж перемоги.
— Що особисто для вас означає спортивна витривалість?
— З моєї точки зору, витривалість — це вміння переносити труднощі. Коли ти думаєш, що досяг своєї межі і на більше вже не залишилося сил, необхідно проявити волю і хоробрість, щоб продовжувати рухатися далі. І це стосується всього: відносин з колективом, складнощів на тренуваннях, вміння приймати свої поразки і вміння збиратися після перемог, щоб гідно виступити на наступних змаганнях.
— Що ви говорите собі в ті хвилини, коли вам важко?
— Можна багато чого говорити самому собі, але ти не завжди в змозі зробити це правильно. Тому я більше довіряю тому, що говорять близькі люди — тренер, батьки, друзі, мій коханий чоловік. Вони завжди знаходять правильні слова і в будь-якій ситуації готові прийти на допомогу.
— А що вас найбільше драйвить у спорті?
— Азарт, який ти відчуваєш в процесі боротьби. Без нього неможливо відчути справжній смак перемоги.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
